Відгуки учасників семінарів
Залишайте тут анонімні відгуки свого досвіду під час семінарів і зміни в собі та світі, які ви спостерігали після семінарів.
Залишайте тут анонімні відгуки свого досвіду під час семінарів і зміни в собі та світі, які ви спостерігали після семінарів.
Якось не надто багато відгуків після пізнолістопадового семінару…
Згадується вимовлена Дімою фраза перед початком семінару, щось на кшталт (дослівно не пам'ятаю, Діма, нагадай будь ласка), вже важкий час у році (себто енергій) і хто прийшов на цей семінар, той зможе пройти трансформації після нього. Слабкі на цей час проведення не приходять.
Т.к. мій відгук перший (а вже квітень наступного року), то це наштовхує на деякі думки про інші душі, з якими дихав одним повітрям під час практик. Народ, якось відгукніться, чи що.
Про сам семінар скажу, все пройшло чудово. Саме на цьому було знайомство з потоком в його певній ніжній формі, але в такій інтенсивності і кількості, що своєрідні чутті оргазмічної якості було трохи важко сприймати або переносити, не знаю як загалом, багато для одного, одночасно, довго і без зупинки. Не означає погано, звісно. Напевно, це тому, що такий вид оргазьму прожили вперше. На попередньому семінарі був інший, дуже сильний, прямий неймовірно сильний, але він інакше сприймався. Напевно, це були уроки про те, яка сила може бути потужна і м'яка. Але це все з позицій мозку описується, головне, що досвід прожитий і зафіксований на своїй флешці.
Також було цікаво спостерігати за містом з висоти польоту:) Через Дніпро до центру міста.
Були відчуття в тілі, дуже характерні для холотропки, відчуттів, яких на попередньому семінарі не було, зокрема больова точка, яку потрібно було продавити. Тиснув з усієї сили. Також проживання своїх пологів було продовжено, а я думав, що цей процес повністю прожив уперше. Напевно, не зовсім прожив, виходить. Заповнення горлянки рідиною дуже специфічне відчуття. У реалі мої пологи були важкими, тепер якусь їхню частину знову прожив.
Це що за семінаром запам'яталося.
Але повернемося до диміної фрази, сказаної на початку. Я тоді на неї подивився з внутрішньою усмішкою, на кшталт: «ой та гаразд, не таке проходили!». А даремно... Бо події для мене почалися вже після першого дня семінару. У суботу вночі до сусіднього двору на дачі впав збитий безпілотник, внаслідок чого в нашому будинку залишилося цілим аж одне вікно. У понеділок довелося їхати щось із будинком вирішувати. Це тоді, коли я збирався тиждень після семінару нікого не бачити та не чути. По дорозі туди й назад двічі зламалася машина і якось випадково ще й морози вдарили, такі, які взимку не пригадую. А ми на дорозі у поле, невідомо де. Пригод було загалом. Все кіно не описуватиму, т.к. багато писати. Кіно — це у прямому значенні слова і явно не комедійному. З сильно напруженими епізодами та емоційними сценами.
Потім у сім'ї був розвиток останньої стадії раку з відповідним кінцем. Все довелося проходити поряд до останньої секунди. Хоча «довелося» недоречне слово, але інше, точніше і правильніше не підбирається. З цієї частини подій було дуже багато, і багато чого побачене в людях. Яких, гадаю, людьми можна назвати дуже близько.
У справах було також своєрідно. Скрізь і в усьому були якісь проблеми, раніше звичайних взаємодіях. У кожній новій дії вже чекав на сюрпризи.
За час від семінару до написання цього відгуку у всіх ситуаціях було прожито дуже багато і дещо усвідомлено. За уроки вдячний, сподіваюся, що засвоїв їхню змістовну частину. Зізнаюся, справді, було нелегко, але впевнений, що так було потрібно.
Ще згадав з диміних блогів, як однією з причин звільнення з роботи, була неможливість дивитися людям в очі та відчувати їхній біль. Тоді смислу сказаного не зрозумів, а тепер цей сенс проживаю. Це справді боляче.
По всьому пройденому можна повнометражний фільм зняти без перебільшення. Може, це все було тому, що мені подобається дивитися драми, які чіпляють і залишають слід.
Життя змінилося, вчуся жити інакше. Або звикаю, може. Загалом, це коли життя вже ніколи не буде колишнім.
Сподіваюся, що у тих, хто на семінарі дихав поряд, трансформаційні ситуації були легшими. Ви там все ж відгукнетеся, народ…
І не знаю, семінар був каталізатором чи збігом. Або це ігри розуму. При цьому все дуже цікаво, не нудно, якось сильно чуттєво, і в той же час спокійно.
За семінар дякую, звичайно!
Холо-ребефінг. Мій досвід переродження.
Вступ.
За останні півтора роки і з початком мого психологічного шляху я навчилася проживати мої важкі емоційні статки на ковдрі. Коли починає щось підніматися, я лягаю на свій ковдру — і дозволяю всьому траплятися: рухатися тілу, бо йому хочеться, з'являтися емоціям, почуттям, думкам. І внаслідок таких самосесій приходить полегшення, заспокоєння. Але не завжди є усвідомлення того, що відбувається зі мною в моменті. За цей час набралося достатньо шматочків пазла, які нікуди не входили.
Відчуття, що мене ґвалтують, хоча такого досвіду не було у житті. Відчуття, що на мені важка плита — і я зовсім нічого не можу зробити. Агресія, наче хтось змушує щось робити, а я, і не можу, і не хочу — і наче потопаю в безсиллі. Іноді навіть божевілля, коли тіло рухається тому що в К/ф можуть показувати психічно тяжкохворих людей зі скрюченими руками і мімікою, що завмерла. І крім того — блювання, коли емоції та неприйняття чогось зашкалюють. І всі ці шматки пазла були для мене загадкою, яку мені, на мою думку, вдалося розгадати. Близько місяця тому я побачила відгук про холо-ребефінгу та те, як це було описано спонукало мене почати пошук що це та як це. Пам'ятаю, що ще 7-8 років тому на початку моєї йога-кар'єри я чула фразу «холотропне дихання» з його ефектами та станами людей під час холосесій — і це наганяло мене. Але цього разу в мені народився інтерес. А інтерес, кажуть, швидкісний двигун розвитку.
Підготовка.
Наступний семінар було призначено на вихідні 21-22 жовтня. У мене був місяць, щоб якось підготувати себе. Обов'язковою умовою є прочитання теорії, щоб кожен свідомо робив вибір на що йде. І в її читанні я зрозуміла, що ребефінг — це про переродження. І всі пояснення цього процесу привели мене до думки, що незрозумілі мною шматки пазла можуть ставитись до моменту мого приходу в цей світ. Дедалі далі читаючи, я заглиблювалася в цій думці. В особистій психотерапії знаходила їм підтримку. Залишалося навчитися дихати чи хоча б спробувати. Моє життя мене часто так веде, що наступні події є логічним продовженням попередніх. Так йога-вікенд і похід у гори показав мені навіщо людині потрібні легені. Я чітко зрозуміла, як сильно глибоке дихання допомагає під час підйому вгору. І наскільки воно марне при спуску.
Повернувшись додому, дихала Агнісарові та Капалабхаті щоранку. Залишалося 3 тижні до семінару. Поставлена мета: безперервно дихати 20 хв. Капалабхаті. Досягнення: 7 хв 16 с безперервного дихання.
Крім того, за 3 дні до семінару прибрала за рекомендацією неорії важкі та слизоутворюючі продукти. Сама залишила собі гречку, моркву, гарбуз, яблука та горіхи. Дуже сильно переживала, що рватиму на холосесіях, т.к. сама це вже проживала і в nneорії про це теж згадувалося не раз. Але в якийсь момент вирішила, що, можливо, це неминуче і потрібно просто взяти із собою величезний рушник.
За день до семінару відчувала страх і тривогу, але намір йти і дихати був набагато сильнішим, адже на кону було сильне бажання побачити правду і зібрати всі пазли докупи. Для умиротворення звернулася за допомогою до кінезіолога — і в рамках її сесії здобула і підтримку, і заспокоєння.
Семінар.
2-денний семінар складається з 4-х холосесій по 1.5-2 години, під час яких кожен учасник групи дихає активним диханням під дуже гучну трансову музику лежачи на спині. Крім того, є підготовчі пранаями, відпочинок, їжа, обговорення досвіду. Перші дві холосесії у мене сильно скручували руки, рот і гомілки, і так, я була схожа на психічно хвору людину — шматочок пазла. У продовженні дихання ці спазми пішли, затиснуте тіло розслабилося і виявлялися швидкоплинні емоції, але нічого конкретного. Кожна із сесій закінчувалася подякою до мами та легкістю. Блювоти не було. Але був блювотний рефлекс, що я прожила. Я дуже була задоволена, адже я змогла продихати, вийти в легкість і навіть блювота не затьмарила мою сесію. АЛЕ! Далі в мене почала здійматися заздрість і ненависть. Чому мене не хвалять? Я ж уперше, я така молодець! Звернула погляд усередину себе і розповіла собі про свою цінність - це допомогло.
3-я сесія, крім скручених знову рук, гомілок та спазмованого рота, виявила мене на світ. Я бачила голівку дитини, яка ось-ось народиться. І в якийсь момент він народився на цей світ. І знову подяка мамі. І в цій сесії до кінця мене вже нудило, але не рвало. Тому за інструкціями ведучого після сесії цю нудоту довела до кінця, вирвавши майже нічого, т.к. їли ми фрукти і вечорами ще й хліб. Але якщо не завершити процес, то потім можна довго ходити в нудотному стані, а мені не хотілося.
Я, задоволена собою, що я народилася, слухаючи досвіди інших, їх переживання, знову потрапляю в ненависть, але вже спрямовану. Знову і знову всередині мене звучить виття відсутності цінності, заздрість до інших та їхнього досвіду. Знову я повертаю свій погляд усередину себе, заспокоюючи себе і даючи собі місце і досвіду. І утримую думку, що в 4-й холосесії було б добре розібратися зі своєю цінністю і перестати перекладати на інших завдання мого звеличення та ненависть.
кульмінація.
4-я холосесія. Руки скувало, скрутило найсильніше з усіх сесій, навіть до болю в правій руці. Гомілки і рот слабо сковувало, але їм теж діставалося.
І так тривало до моменту, коли тіло почало тремтіти. І так наростаючою, коли в тілі запускається мимовільний рух, який послаблює спазми у всіх частинах тіла. Продовжую дихати. Дихання забувається тільки в моменти пікових емоцій, а потім знову дихати, дихати. Але тіло рухається так, як йому хочеться. А якесь я — спостерігач дивиться, що з ним відбувається. І ось я помічаю, що я наче народжую. Останній період. Ще трохи зусиль, хоч якої там небагато, їх дуже багато. Це колосальна агресія - як енергія дії (шматочок пазла), яка допомагає народити ту цінність, що була всередині, а скоро буде зовні. Крики, плач, тіло продовжує рухатися до наступного перепочинку і ще, і ще.
І це схоже на те насильство, яке мені бачилося раніше. Якоїсь миті вийшла дитина, її забирають лікарі, але це ще не кінець. Усередині ще є плацента. І ось я відчуваю нудоту, біль унизу живота і легке божевілля (ще шматочки пазла). Начебто я зовсім неадекват, що б'ється в агонії, болю.
Блювота так і не прийшла. Але після сесії знову викликала блювоту - і нудота закінчилася. І ближче до кінця холосесії, коли можна дихати як зручно, я об'єднувала весь мій досвід у усвідомлення, що я є цінністю вже через народження мене. І що пологи – це колосальна робота, яка потребує зусиль. Але на виході з'являється цінність життя - Я. Без порівняння та самознищення. Цінність за правом народження — це і є те важливе, чого мені так не вистачало. Я дякувала мамі, собі, тим, хто був присутнім і особливо тим, до кого виникло моє почуття ненависті, корінь якого я змогла знайти.
Післямова.
Це нелегкий досвід. Він потребує підготовки як мінімум ментальної. Він вимагає розуміння того, навіщо я туди йду, на що я готова піти заради свого «навіщо». Але він, щоправда, змінює сприйняття себе та інших на краще. Так каже мені мій досвід. Я ніби розширилася. На ранок я знову відчула ненависть, яку я продихала. Т.к. на те були рекомендації ведучого: якщо щось не доопрацьовано до кінця на холосесіях, воно підніматиметься протягом наступних кількох днів і потрібно це продихати. Я подихала свою ненависть. Вона пройшла, але думка, що викликала її, залишилася. Я проговорила її вголос уже без емоції людині, на яку вона прямувала, і далі все швидко вирішилося.
А зараз я просто живу та спостерігаю. Відчуваю, що я стала більше подобатися. Я собі гарна. Я собі цінна. Продовжую жити та дихати.
Не відразу зрозуміла, що змінилося, але зараз можу точно сказати, що маю враження, що ніколи не дихала на повний вдих відкритим ротом та розслабленим горлом.
Так ніби всю життя вдихала через затиснене звужене горло і вдихаючи так — лишала собі яскравості відчуттів у тілі. Спершу помітила підчас сексу, що вдихаю так, як ти навчав на практиці, і мої відчуття наростають від цього, бо наростали сплески емоцій на Холотропці при правильному частому глибокому вдосі.
Потім після стресової ситуації просто йшла і дихала глибоко так щось це був стогін під час збудження і не затискала горло, а кайфувала від цього. І все те що я перепрожила під час практики: ті сльози, крик, сміх, рухи тіла від танцювальних хвиль до судом і кайф який був у кінці під час глибокого вільного дихання. Все це ніби просто було і тепер стало просто спокійним мемуарем, а не тим що раніше лякало.
Хочу висловити вдячність за холо-сесію, за цей неймовірний досвід! Більшість того, що я хотіла отримати, я отримала. Насамперед це ті, що взагалі наважилася прийти сюди. Я жива, я не з'їхала з глузду, мене ніхто не ображав-тепер розумію, які ці страхи були ірраціональні). Світ уже мені здається набагато безпечнішим.
Переробка травматичного досвіду почалася вже від моменту запису на семинар, мабуть тому що хотілося не застрягати на ньому під час холо-сесій. Але все ж таки один епізод з детства сплив і вдалося осознати, як він впливає на мене зараз. На перших двох сесіях пережила процес народження і відчула ніжне співчуття до матері. Гадаю, що відносини з нею тепер перейдуть на інший рівень. Було страшно за свої руки, їх віднімало, були спазми, відчуття, що вони більше не належать мені. Було багато образів спіралі, тунелів, золотих змій, що переплітаються між собою, різних асан з йоги, багато світла, танці. Раз навіть була асоціація з образом розп'яття Ісуса і при цьому відчуття неймовірного болю і водночас любові до всього живого. Взагалі по життю, мені дуже важко просити допомоги в інших і коли під час сесії зрозуміла, що допомога мені все ж таки потрібна, ті відчуття безвиході, замкнутості, покинутості…я дуже вдячна за те, що підійшли до мене, в той момент таки проявились емоції і крик, і кашель, і нудота. І фраза, яка, з'явилася, не розумію до кінця звідки: «Ти завжди можеш звернутися до мене» – вона мені здається ресурсною. Остання сесія, на якій, чекала, ще більше ворожень і «картинок», далася дуже важко. Силі покинули взагалі, після шкірного образу, який намагався проявитися у свідомості, був провал, з диханням була біда, здавалося, що його немає, відчуття, що моя свідомість і тіло існують окремо одне від одного. Я ніби спостерігала, як ти і помічники намагаються змусити мене дихати (ніби в реанімації) але все марно. Потім, повна відключка і до тями прийшла коли сесія вже закінчилася. На цій сумній ноті не хотілося закінчувати, проте на ранок уже пригадується цей досвід, як щось важливе: чи то відчуття власної смерті і переродження, чи то як ти припускав, стратегія поведінки по життю…є над чим задуматися. А ще, залишилося відчуття, яке я дуже собі хотіла — спостерігача, який дивуватися на цей світ із любов'ю, не поспішаючи.
Тяжко було правильно дихати, тож планую потренуватися на пранаямах і коли буду готова приїхати ще 🙏
Вітаю!
Нижче досвід, який був пережити на першій сесії:
З самого початку захотілося в туалет по маленькому, хоча я тільки був там, схоже на страх перед тим, що буде, потім почала боліти праворуч під лопаткою, потім підійшло горло, але я йшов у біль і сміливо з нею справлявся. Пережив цікавий досвід, спершу мені прийшло яблуко та асоціація з Адамом та Євою, потім настали моменти з життя Ісуса. Сильні емоції на розп'ятті, потім блаженство від неділі 🙏
Після – відчуття світла, Творця і почався екстаз. Найсильніша вібрація всього тіла та відчуття, що я розділився 🙏
З'явилася величезна подяка дружині, дітям, потім батькам та всьому Роду. Релігійні переживання пов'язую із тим, що нещодавно перечитував Новий Завіт.
Усі переживання та проживання були максимально глибокими, маска на очі вся промокла від сліз. У вухах були ватяні затички, а при виході з тіла зовсім слух пропав, залишилася тільки вібрація. Найбільше відчував аджну, а в кінці, коли звуки стали спокійними, з'явилася вібрація в анахаті.
Їжу ці рядки з величезною подякою Дмитру 🙏 Справжній майстер ❤️
Загальний відгук записав та виклав у YouTube через 4 дні після семінару.
Дмитро, щира МЕГА-подяка, від душі! Перший досвід як у дихальних практиках так і в таких семінарах, але вийшло ВСІ! УРА! Смерть, Народження, Катарсис і ще багато чого! Я просто в захваті, мене переповнюють емоції від пережитого колосального досвіду! Ніколи не міг навіть подумати, що за допомогою дихання можна досягти таких висот своєї свідомості. Нарешті зрозумів, як це усвідомити себе і перейшов в інший вимір усвідомлення цього світу. Я вже ніколи не буду колишнім і це реально вражає! Дякую за моє друге народження і пробудження мого духовного початку! Дякую за радість і щастя! Піду далі і глибше, передчуваю наступного разу. Приїду вже з дружиною та донькою. Успіхів, здоров'я та натхнення, висвітлюй і далі наш шлях, променем свого яскравого світла, наш прекрасний провідник! З великою повагою Олександр Ходирєв.
Після (так, є "До" і не тільки 😅)
Вже потроху починаю знаходити відповіді питання: «Хто я?», не як після сесії з психологом, розумію, чому прийшла в цей світ саме в цей час, саме в цю батьківщину просто ми – різні, так трапляється 😁🤪) і розумію, скільки ще потрібно пройти вперед, щоб змінитись і змінити, готова! НАРІШТІ! 🙏
Перші дні та вихід у магазин, робочі питання, монтаж відео – давались не так легко, як завжди. У понеділок мозок ніби сказав: «STOP» і відмовився думати про питання, які мала вирішити. Емоції та певні стани шкірного відчувалися так, що хотілося звалити подалі, аби не відчувати це. Тому у поїздці блаблакаром я зробила вигляд, що сплю, щоб не говорити, а, приїхавши на квартиру – зрозуміла весь кайф і переваги проживання самою, нарешті змогла розслабитись у плечах, бо синдром відмінниці трохи давши про себе знати.
Подивилася на собі з вдячністю за цей досвід, на який три роки не могла наважитись. Так, страх перед семинаром, як виявилося, – це нормально, але варто не боятися, а просто зробити крок уперед, довіритися собі, прожити те, що підніметься із підсвідомого, прийняти… і відпустити. Мій крок до поінформованого Життя, легкості, прийняття і безумовної любові – головне його зробити! І я це зробила! 😌💫
Відчуття на енний день після семинару: незвична пульсація і водночас приємне тепло у серцевій чакрі, приливи жару до щік, дещо хвилююча пульсація у купику до місця злому, далі – тягучий холодок, який перетікає у приємне тепло вище по хребту, пульсація , Ніг, у тілі, від якої не зриваються лампочки і не згорають – чудово, бо раніше бувало по-різному. 🫣😄
Нині усвідомлюю, що змінюється моя реакція на крик інших (усвідомила прожитий досвід під час першої сесії), підвищення тону – прийняття. Зовсім інакше дивлюся на прояв любові мами, і безмежно їй вдячна за Життя і що вона Є у моїй житті! Можливо, ще не готова бути настільки відвертою з нею, щоб ділитися значно глибшим… через усвідомлення неприйняття мене нею, але поступово досягну цього! Вірю! 🙏
Вперше за 15 років я відчула легкість в області промежини, тазу. Без неприємного поколювання, різкого болю, що кожного разу пробігала всім тілом, зажатості, дискомфорту – приємну легкість, розслаблення! Це варто відчути! 😌☺️
З моменту останньої сесії я стала інакше дивитися на собі: з прийняттям свого тіла і «нюансу» зі слухом, з'явився блиск в очах і бажання Жити, почала прокидатися о 4–4.40 ранку, свого часу, без будильника – нарешті! ☀️
Схудла на 3 кг 😍 (і досі не хочу нічого, крім фруктів. Пробувала гречку, як Ви говорили — не зайшло, то й знову до фруктів, меду, горіх та запасів божественного чаю), змінився голос, колега по роботі називає його голосом сексуальної грайливої кошечки», і смішно, і цікаво водночас. Надіюсь, що зовсім скоро повернеться назад, бо колеги робочі питання інакше сприймають, доводиться поглядом підкріплювати, що безуспішно! 😄😅🙈
Безмежно ВДЯЧНА Вам, Дімо, за ці неймовірні подорожі до себе, за прожитий досвід знову і знову, незважаючи на мою опору опору на 2-й сесії, навіть коли на «Ти можеш!» почало чинити опір все: і розум, і тіло – стыдно, дякую, що Ви не оцінюєте (так? 🤔😁). Дякую за неймовірні відчуття музики, коли я ніби розчинилася в ній, відчуваючи шкірою своєю клітинкою. Посвідомила – слухові апарати на сесіях однозначно зніматиму! І за відчуття в тілі дякую-дякую – цінно і так довгоочікувано, навіть не усвідомлюючи цього до семинару! 😌
Окрема вдячність сіттерці, Лізі! Її прикмети були такими доречними, ніжними, як у дитинстві. З пережитим досвідом це так цінно! 😌
Натхнення Вам 💬, польотів 💫, побільше Світлих людей! Дякую, що Ви – Є!
PS: Хотіла йти на «подібний» семінар у Черкасах, поділилася з Інною Іванівною, за що отримала лілюль зі словами: «…ТІЛЬКИ до ДІМИ!», дякую Вам!
Жахливо боялася їхати, довго вагалася, перш ніж внесла передоплату. Виявилося — даремно. Простір семінару затишний і безпечний, як дружні обійми. Діма з командою – відкриті люди, схожі на добрих чарівних ельфів. Учасники різного віку та професій зібралися разом у незабутнє занурення до своєї глибинної суті, досвідченіші холонавти підтримували. Практики цілком здійсненні навіть для неспортивної жінки 51 року (для мене тобто) Трансформації почалися відразу з моменту внесення передоплати. Я потрапила в сильний і чистий енергетичний потік, який підсвітив внутрішні проблеми та витікання енергії.
За два дні семінару я народилася заново усміхненою щасливою істотою. Прет неймовірно))) Пішов біль, закладений у внутрішньоутробний період, яскраво проінсайтило по бізнесу і відносинам, літала в інші світи, кайфанула неймовірно (крутіше ніж долинний оргазм під час сексу), пішли емоційні блоки з тіла, легко дихається, смачно живеться.
Після семінару відчуття польоту, набридлі емоційні та розумові патерни розсипаються, вводжу нові звички. Я як Ілон Маск, Девід Гарретт і Страдіварі одночасно)))
Зовсім новий, нестандартний погляд вирішення завдань.
Поїду ще. Зрозуміла — що ДУЖЕ важливо уважно слухати інструкції Діми та їх дотримуватися.
Теорію перечитую ще й ще.
Пройшло багато семінарів у різних майстрів.
Діма, ти Бог, тільки не пізнайся))).
Дякую.
>> Діма, ти Бог, тільки не пізнайся
Впевнений, що саме Бог зробить усе, щоб дізнатися у мене не вийшло 😆
Все як завжди… все «як у всіх»… уперед… уперед… уперед…
…та щось… щось не так…
Що ж? що ж таке?
Помічаєш зіщулені груди. Трохи глибше вдихаєш…
Трохи розслабляєшся і привідкриваєш очі… і…
І бачиш… бачиш що…
Бачиш, що програєш… що ВОРІГ сильніший… бачиш, що у битві за ПРАВО БУТИ ЩАСТЛИМ безнадійно втрачаєш… безнадійно втрачаєш останні дрібниці своєї життя… намагаєшся втішити собі тим, що в інших те саме… але розумієш, що це не втіха, а дурня …
Ще трохи відкриваєш очі і бачиш… бачиш більше…
Бачиш свої цілі... свої ідеали... свої цінності... свої надбання...
З гіркотою образи та ненависті дивуєшся на свою ЗЛУ ДОЛЮ, бо починаєш розуміти, що ніколи цього не буде…
…Починаєш бачити, що це все існує тільки в моєму бажанні із гордістю побачити це в очах своїх ближніх… своїх близьких… своїх ворогів… своїх незнайомих…
Починаєш розуміти, що вони ніколи так не дивувалися і ніколи так не будуть дивитися на мене із моїми власностями, цінностями та надбаннями, як я цього хочу тому, що вони хочуть зовсім іншого… і всю свою життя віддають за те, щоб побачити у моїх очах їх гордо володіючими своїми власностями, цінностями та надбаннями.
І що це за цінності такі?
Починаєш потроху розуміти, що це взагалі не ЦІННОСТІ, не НАДБАННЯ, не ВЛАСНОСТІ, а так лише якесь умовне позначення невідомо чого — «цінності», «надбання», «власності»… Крім всього це ще й як підгодовування моїм рухом «до неї» постійно віддаляється, яку ніяк не дістати, у якомусь майбутньому, яке ніколи не приходити
Бачиш, що це насправді моя тюрма яка не має ні входу, ні виходу. Що це нечистоти у які занурення хтозна з яких годин. І що навряд коли знайдеш звідси вихід
Мало того. Потроху доходити, що взагалі не знаю хто я? та й чи хто? Що я таке?
Якась моя (та й чи моя) частина (чи частини), точніше навіть не вона сама, а її відзеркалення у чомусь невідомому вимагає, щоб називав її «я». і бере контроль наді мною. Постійно нашіптує мені – та й навіть не мені, а точніше моєї повної відсутності — якісь запити, якісь провокації, якісь хвилювання «треба…-треба…-треба…», «щось…-щось…-щось…» надбання», «цінності», «власності», з «реальністю» чогось безмовно погоджуюсь, і все разом сприймаю як щось, що «саме собою розуміється», яке ніколи не дає і не дасть спокою…
Вперше озираєшся... озираєшся і бачиш своїх друзів... ворогів... і бачиш...
бачиш, що вони не друзі… що вони не враги… що вони просто потік таких самих нещасних сліпих істот, з головою погружених у нескінченні нечистоти… , кидають у бою вперед всю свою життя… за шмат ілюзорного недосяжного непотребу… і в цій боротьбі злятися та ображаються одне на одного, навіть не розуміючи чому…
Починаєш бачити, що хоч так само погружений у цьому ж лайні, але ніби як уже починаєш не вимазуватися в ньому…
з насолодою глибше вдихаєш…
ВОЛЯ…
ВОЛЯ від бажань, ненаситності, недосяжності, надбань, цінностей… ВОЛЯ від самого себе… ВОЛЯ від тюрми…
Починаєш бачити, що мені зроблено ВЕЛИКИЙ ДАР…
ДАР ДОЛІ… ДАР СИЛІ… ДАР БОГА…
СПРАВЖНІ ЕМОЦІЇ РАДОСТІ, БЛАГОГОВІННЯ, ВДЯЧНОСТІ ТА СУМУ вперше починають переповнювати якісь невідомі мої частини, чим би вони не були…
Починаєш сміятися… чи плакати… чи сміятися зі сльозами на очах – уся моя життя мала перед самим своїм носом такий СКАРБ! і нічого не бачив… все моє життя ганявся… за чим?
Я натяг пов'язку на очі і завмер у нерухомості. Увага відразу перемістилося всередину, швидко просканувало тіло повністю, потім «пробіглося» по окремих ділянках.
Шавасана передбачає тотальну нерухомість. У цей момент очевидніше відчувається вага тіла, воно «провалилося» в йога-мат, немов підлога — водна гладь. Асоціація, де тіло розтікається подібно до ртуті, втрачаючи свої звичні фізичні кордони, чудово справляється з відключенням внутрішнього діалогу.
Довгий глибокий вдих, повітря «П'ється» одним довгим ковтком.
Майже непомітний видих.
Ще кілька циклів. Приємні мурашки від передчуття. Ранкова холо-сесія дала такий калейдоскоп спецефектів, що навіть не вірилося, чи можна відчути ще щось сильніше. 👺
Розтягую «вдих-видих», поступово перемикаю увагу на музичний супровід. Прелюдія у вигляді спокійного “down-tempo” до екстатичних трансових треків дозволила повільно втекти у процес. Свою «злітну смугу» я свідомо розстелив біля стовпчика.
Вдих видих. 🙃
Спочатку доводилося старатися, музика ще не драйвила. Малюнок дихання виходив хитромудрим і варіативним.
Тіло, Особистість та вища Я – усі були на низькому старті. Розум не відволікав, займаючись фіксацією того, що відбувається на «жорсткому диску», дивуючись чому все це відбувається тільки зараз. 🤡
Він був ще під враженням від попередньої сесії. 😂
Рефреном звучали думки про ретрит центр. Моя місія організувати його. Такий, щоб ВАУ. Велика територія, і там все найсмачніше: в одному будинку — холотроп що вихідні, в іншому — «темний ретріт» в іншому, молока (простір) для експериментів зі Свідомістю — окремо на березі мальовничого ставка. Мій невеликий будинок також на території центру. Сучасний ландшафтний дизайн, багато фруктових дерев, пермокультура, кілька чудових рукотворних озер, аквапоніка.
У голові чітка постановка завдання: «Ти ж трендсетер – рухай цю тему» виринала як сигнальний маячок. «Холотропні сесії, як спосіб час проведення, замість шашликів та алкогольних посиденьок».
Поступово тіло вийшло на оптимальний режим дихання. Як і в попередній холосесії виходило утримував 5 точок уваги одномоментно, додаючи ще одну то тут, то там.
Нарешті загравши трасовий трек із жіночим вокалом на українській мові, ритм дихання прискорився та органічно трансформувався у крик.
Я кричав на максимумі голосових зв'язок під музику, вигинаючись, глибоко закинувши голову.
Як раптом, тіло струсонула найпотужніша енергетична хвиля. Тіло вигнуло на дугу. Потім ще й ще. Фігачіло конкретно. Чесно кажучи, я таке відчував лише у дорослих експериментах зі Свідомістю та кілька разів у сексі.
Зрозумів, що ось він «Синій птах щастя». Тут же став нагнітати інтенсивність і глибину дихання, передчуваючи продовження.
Воно з'явилося приблизно. Спершу крик, а потім потужна хвиля.
Три рази я кричав, як Білий ведмідь у спеку. Щоразу тіло тряс енергетичний імпульс, його ковбасило, жбурляючи в різні боки.
Востаннє, його стало хаотично турбулювати і вдаряти об підлогу.
Збоку, чистий напад одержимого. 😱
Це був П…ц, seeing or believing. Переживання – за межею реальності.
Ні з чим незрівнянний досвід. 😂
Коли настала пасивна частина, ще 5 хвилин я продовжував дихати активно, поки не з'явилося стійке відчуття, ніби я перетворився на водну гладь, по якій рандомно пробігають енергетичні імпульси.
Все завмерло. По ходу не відчувалося навіть дихання. 😜
Через деякий час відчуття водної гладі трансформувалося на якусь субстанцію. Думаючий Розум ідентифікував її як протоплазму. Тіло одеревеніло настільки, що не могло поворухнутися. Мікрорухи приносили неймовірне задоволення. 😂
Незабаром прийшло усвідомлення, що моя оболонка - щось інше, як екзокостюм, і моє тіло в ньому наповнюється силою, витривалістю, гнучкістю, пластичністю та координацією. 😁
Зненацька з'явилося відчуття, що я злітаю, точка сприйняття візуального ряду, ніби хтось дивиться на Землю з орбіти. Відчуття ширяння у розрядженому просторі, позбавленому гравітації.
А потім динамічний приземлення на острів в океані.
З'явилася і потонула думка, що ретріт центр варто організовувати десь у тропіках.
Був пізній вечір. У сутінках розлаписті кактуси виглядали кумедними привидами. Стежка фривольно петляла між ними, щоб поринути у гарному водоспаді з люмінесцентним підсвічуванням. Прямо як у «Аватарі». Я затамував подих, було бомбічно добре. 🙃
І тут у голові пролунав виразний голос: «Ми чекаємо на тебе тут, такий стан доступний тобі завжди»🤣
PS Ось пишу, а спогади розбурхують зрадницькі мурашки. І так щоразу.
Діма, вперше за 4 сесії (які я проходила протягом 10 років) — нарешті пішла енергія по тілу. І так, оргазми яскравіші не ті слова. Дякую за супровід🙌
Зачекав два тижні, щоб залишити відгук. У цей час записуючи спогади досвіду, отриманого на семінарі, після нього та перших думок про навколишнє з нових позицій. Цікава розповідь вийшла. Хотів викласти, та щось передумав.
У сухому залишку можу сказати, що семінар це хороший скальпель, щоб вирізати із себе зайве. Після чого можна далі йти назустріч собі і навіть далі, цікаве таке заняття.
Але не все так райдужно, як може здатися. Є й протилежні сторони. Усвідомлення худоби навколо трохи жорстко, десь навіть боляче. Хоча воно вже й так було, просто посилюється. А взаємодіяти все одно доведеться. Якщо готові до такого, тоді… Ви ж воїн, сподіваюсь:)
Робити кроки за межі мозку це гідно людини. На семінарі це можна добре прожити.
Організація та проведення семінару на високому рівні.
Приємно зустрічати таких людей, як Діма. Добре, що вони ще не скінчилися.
Хочу побажати тобі відкриття нових горизонтів та натхнення! І менше втомлюватись від семінарів.
На семінар обов'язково піду знову. "Препарувати" себе дуже корисно у всіх сенсах, т.к. позитивно відбивається на тілі яке можна доторкнутися, і тому, що не руками. Це, як мінімум. Можна й більше написати, але кожен досвід матиме свій.
Б Л А Г О Д А Р Ю!
Хочу подякувати за холо-сесії і за нове життя) Таке почуття любові в грудях весь тиждень, просто до світу, до його краси та людей. Це незрівнянно. Дякую!
Не знаю поки що з ним робити, але дуже подобається)
Діма, як ти і казавши, у перші дні те, що я раніше поважала їжею, взагалі неможливо їсти. І в принципі нічого крім чаю та якоїсь максимум трави не хочеться. Знатно так штормити. То все мене страшно все дратує (я тоді думаю що то все відбувається не зі мною, а я просто спостерігаю — допомагає), то просто неможливо стерти посмішку з обличчя. Знайомлюсь з новою собою.
Цікаво, що коли я повернулася, мій малюк (йому 4) сказав що я повернулася не так як поїхала. Цитую: (поважно дивуватися на мене) «Ти якась інша приїхала. У тобі набагато більше радості, щастя і дуже багато любові. Мені ти така подобаєшся більше»
І, відповідно, у ньому я помічаю теж зміни. Незначні, але помітні. Ставши якийсь спокійніший наче.
Привіт, я Оля Жук 😘
Щошшш
У цей trip я прийшла з багажем нервових зривів на «улюбленій РАБоті» з перевищенням ваги цього багажу з прекрасного постссср виховання в дитинстві та ручною поклажею зі зламаними коліщатками і без ручки (але впевнено несла) після хворобливого проживання розставання з «тим самим, єдиним , неповторним », простіше і звичніше кажучи - він точно був козлом, але я вірила, що він котик 🐱
Екскурсії в цій подорожі цікаві, особливо захоплююча сама сесія холотропного дихання, коли все про що я думала «о, Боже, віддайте мені всю їжу світу, а то я сча передчасно перерожу»! (Поняття переродження - для тих, хто в темі 😉)
І ще дуже хотілося сказати: «Я все. зупиніть польоти, я хочу ходити пішки. звідси подалі»
Але, ні, цікавіше стало потім, уже коли налітавшись вдосталь, надивившись і проживши/померли (навіть занадто і в дуже прямому розумінні) — ти повертаєшся в життя, ось те, в моєму другому абзаці.
Перші три дні (нас про це одразу попередили, що це будуть незабутні деночки «відходняків») — я була майже впевнена, що я чокнулася 😂 я відчувала стан і думки людей так тонко, що знала як роздратована консьєрж у будинку, де я живу, а між нами було 11 поверхів, якщо що 😬
Похід в супермаркет був схожий на бійні палицями, тільки до душі 🙈😅
Дуже багато людей, з дуже різними пере;
Коротше кажучи, рідина покидала моє тіло через очі швидше, ніж я пила її перорально.
Простіше кажучи, плакала я як білуга (ніколи не бачила як вона плаче, але за описами, я була в схожому стані)
Чистка. Справжнісінька.
А, млинець, ні, ЧИСТИЛИЩЕ!
Почалося потім із четверга 😂
Може це я «мустанг холотропки», але в мене так все почало змінюватися, що я хотіла вже кричати прямо на все горло словами Лоліти Мілявської «зупиніть землю я зійду!!!!!», в моєму випадку — з розуму 😁
Улюблена РОБОТА дійшла до логічного «всього хорошого, ми обов'язково більше один одному ніколи не подзвонимо», батьки хворіли, причому не на ГРВ, серйозними хворобами, реакція на які зазвичай викликає шок 😉) [таке буває, коли людина енергетично підживлює батьків з почуття провини, і деструктивні уподобання йдуть, і є лише перевіркою на новонабуту емоційну стабільність].
Колишній козел (хоча ми знаємо, що колишніх козлів не буває 😉) — та й фіг з ним, навколо і справді є котики, тигри, гепарди і взагалі дуже гідні і справжні чоловіки. Вирішила зупинитися на людях і дозволила четвертої категорії сміливо увійти в моє життя.
❣️А тепер про важливе❣️
Може, читаючи, хтось подумає: «ептити, у неї життя руйнується, а вона іржучі смайлики тикає через слово. реально якась тю-тю»
Але якраз сіль у тому, що участь у семінарі повертає до СЕБЕ та внутрішнього «дзена», коли проблеми та радості — емоційно ти приймаєш однаково — з вдячністю та повною довірою до світу, що тебе ведуть туди, де ти мрієш бути 💫
За життям у мене була код-кличка «гойдалка», бо емоції мене гойдали так, що всіх навколо разом зі мною хитало 🤢
А тут ... Я усміхнений штиль, що всім від однієї такої моєї реакції вже добре. А мені так і зовсім ого-го як добре.
Але ці два дні практики мені далися нелегко. Стільки усвідомлень, болю, страждань та звільнень у результаті, ніби я прийшла в суботу вранці однією людиною, а ввечері в неділю я пішла СОБІЙ.
Хоча я досі йду до себе, але вже впевненіше, бадьоріше, безстрашніше і з передчуттям яка ж я справжня!
(А не та «я» з ревних образ колишнього «не котика» чи обмежень батьківського піклування, думаю, хтось мене тут зрозуміє)
👆🏼Підсумувати:
❓Що мені дав цей семінар?
❕ — Нереальний для мене раніше спокій усередині, будь-які новини я спочатку дихаю, а потім приймаю і так легше. Без паніки. Понад ейфорію. Рівне. Але з усмішкою. Внутрішнє або на обличчі.
Класних нових друзів❤️
Олена, Макс, Анар, Мишко - раптом ви читаєте - ви прямий в саме серце ❤️ мої сусіди по матраців і ікорні барони 😎😂 (ікра з баклажанів і кабачків, витирайте слинки 🙃 але в ті два вечори - це було крутіше чорної ікри, ніж )
❓ Чи рекомендую я?
❕ — Так, але тільки тим, хто готовий (але тут одразу будьте готові, що ви ні дуля не будете готові до того, що там нестиметься з вашою свідомістю і тілом 😂). Прочитайте теорію.
Прочитайте теорію.
Прочитайте теорію.
Прочитайте теорію.
І уважно слухайте все, що говорить Діма на семінарі. ПИТАЙТЕ те, що не зрозуміло, бо все буде даремно. І обов'язково - Почитайте теорію 😂 Я серйозно. Дуже знадобиться і допоможе зрозуміти, що відбувається в цих сесіях дихання!
❓ Чи піду я ще?
❕ - О, даааа, тільки не раніше ніж ... Я трохи вже "жим жим" загадувати 😅 Поки даю можливість життя увійти на новий виток і зберегти це кайфове почуття спокою 🤍
❓ Що мені сподобалося/не сподобалося у семінарі?
❕ - Цілковитий кайф я отримала від пранаям із затримкою дихання, такого блаженства в моєму житті ще не було 🤤 Здається, Діма говорив, що це крутіше оргазму, якщо говорив - не збрехав однозначно
Не сподобається щось там просто не могло, якщо ти читаєш теорію напередодні та уважно слухаєш Діму на семінарі. Я начебто обидва ці пункти зробила, тому з мене питання знято)
❓ Кому я б рекомендувала?
❕ — Дві мої подружки вже підготували простирадла та маски для сну 😂 Сподіваюся, читають теорію)
А взагалі ті, хто реально відчуває якийсь перманентний стан неспокійності всередині, будь-яких емоцій. Якщо багато мовчить, а хоче крикнути не лише раз у житті п'яним на дерева у лісі — спробуйте холотропку. Такий досвід явно трохи поклацає тумблери у вашій голові і процес насолодою життям піде куди приємніше і цікавіше. Але на дерева п'яний теж прикольно кричати, я пробувала раніше, мені навіть сподобалося. Після "практики" з деревами можливий неприємний бодун. Не рекомендую таку побочку. Але після холо-ребрефінгу результати крутіші і довготриваліші.
❓ Як мене змінило ось це все?
❕ — У мене з'явилася алергія на алкоголь 😂 А я, між іншим, була почесним членом, та що там, я очолювала клуб «щодня по келиху (а там як піде, а воно зазвичай йшло) Prosecco», так так, я ходила по дуже тоненькому шийці пляшки алкоголізму, це я зараз розумію! І ось тепер від однієї тільки думки про алкоголь — мене верне. Але я вирішила перевірити, чи не придумала я 🤔 Один ковток Prosecco і ось я вже в прохолодних обіймах білого керамічного друга, призначеного не для обличчя, але так вийшло.
Після ХОЛО у мене сама почала розсмоктуватися пухлина на обличчі.
Треба ще як мінімум раз піти на холоребрифінг і ще кинути палити, будь ласка 🙏🏼 (це я прошу себе, не беріть на себе відповідальність, якщо випадково зібралися)
А, і, судячи з усього, я «роздихала» в собі Велику Писаку (від слова писати/лист), судячи з розміру тексту вище 😅
Раптом це все тобі вдалося дочитати ааааааж до цього абзацу, пишаюся тобою та відчуваю, що й пройти цей крутий досвід із Дімою ти теж зможеш! 💫
Захоплення тобі! Кайфу! Польотів! Перероджень! Свободи! Сміливості! Приємних змін у житті!
І дихай 🤍
На повні груди дихай на благо свого щасливого життя 🦋
Політ глибоко самоаналізу, замішаного на шикарному гуморі !!! Круто, браво !!! Побажання-найсвітліші!
Якщо систематично жити у нервовому напрузі, то заробити собі стрес елементарно. Я багато років жив у стані хронічного стресу. Чогось не вистачало. Ще зіграли на руку «добрі» родичі та колеги по роботі. "Ну познайомся з дівчиною", "ну треба ж одружуватися", "я хочу твоїх дітей понянчити", - такі фрази я довго і нудно чув. Нікому ще ці порадники не допомогли. У результаті я став овочом. Деякі від подібних справ уже в психлікарні або на цвинтарі.
17 липня став переломним моментом у моєму житті. Ми колись на морі у Діми займалися. Найбільше бажаючих було саме в нього. Почалася перша холосесія. Прийшли ми до великої зали, почали часто й глибоко дихати. Декілька разів підходив до мене тренер. Він задавав ритм, стукав біля мене в барабан, а іноді казав, щоб я не сачкував. Наприкінці першої холосесії я відчув, як весь стрес із мене вийшов.
Під час другої холосесії я боровся із темними силами. Загарчав як звір на бісів. Вони всі розбіглися врозтіч. Після закінчення почував себе легким, як м'ячик.
Під час четвертої холосесії я затримував подих на кілька хвилин і відчував, як енергія проходить по мені. Увійшов до медитації. Я, значить, піднімаюсь над деревами, хотів привітатись зі святими. Ісуса Христа не бачив. Але було весело.
Рівно 4:00 пішло на подолання багаторічного стресу, з яким я жив. Тому дивуватися від алкогольної залежності не варто. Нині це вже в минулому. У Казковому центрі вам обов'язково допоможуть, завжди згадую із добрим словом. Тут трапляються дива. 17 липня більш значуще свято для мене, ніж ДР чи НГ.
Будь-яка брехня, будучи викритою, на деякий час залишає в тобі порожнечу, порожній простір. І тільки від тебе залежить, чим ти заповниш цю порожнечу. Жалістю до себе, страхами, болем, а може перетвориш її на початок нового шляху. Як на мене, ця порожнеча має стати дверима, що ведуть у глибину твоєї істоти. Опинившись у центрі себе, ти перестаєш бути чужим. Вперше ти стаєш своїм. Ти вдома! Порожнеча відкриває шлях до твого коріння. У тобі раптом народжується почуття, що дерева, птахи, люди, зірки — словом, все, що тебе оточує, близько до тебе. Весь всесвіт твій рідний дім. Отже, все залежить від того, як ти використовуєш свою порожнечу. Замість миттєвої реакції, дай собі паузу та поспостерігай за собою. З балкона, з ментального балкона. Буквально подивися на себе зверху.
Для найсміливіших і безстрашних дуже навіть рекомендую пірнути в глиб свого несвідомого! Дякую Дмитру Йоду та Ая Гонгу за безцінний досвід. 🙏❤ Люблю..
Два супер оргазмічні дні!
Раніше було постійне очікування нової порції болю, яка нещадно очищала, з м'ясом і кров'ю виривала з мене чергову ілюзію. Моя вічна установка: світ повинен зробити мені дуже боляче і тільки після цього мені буде добре, інакше не можна. Виявляється, можна! Задоволення та оргазм можуть бути не менш трансформуючими.
Сплив спогад про те, що в цей світ я прийшла добровільно, ніхто не заштовхував мене в це тіло насильно. Цей епізод перепрошив мою деструктивну програму в голові і з тих пір, щоразу, коли розум впадає в страждання, є чітке усвідомлення того, що це мій вибір і я в силах вибирати який стан зараз проживати.
Джерело пізнає себе через мене і навпаки. Це вічний танець вібрацій, стиснутих до розмірів, доступних моєму обмеженому розумінню пристрою всесвіту.
П.С. Із сабвуфером у мене тепер свої особливі стосунки :)
Перед очима стоїть радянський паперовий плакат із агітаційним гаслом: «Кожній жінці по сабвуферу! «
Сабвуфер це у сенсі колонка?))) музика? Бас!?))
Потужний бас, що пробирається до внутрішніх органів
Холотропне дихання - це не чарівна таблетка, прийняття якої позбавить всіх проблем. Якщо ви цього чекаєте, значить ви звикли перекладати відповідальність за своє життя на інших. Усвідомлення цього є ключовим моментом при диханні. Чим глибше ви намагаєтеся дихати, тим сильніший ефект.
Я потрапила на семінар, слідуючи своїм інтуїтивним відчуттям, не було довгих роздумів. За пів року до цього почалися сильні емоційні гойдалки, психічна нестабільність. Все те, що шукало вихід довгі роки, почало прориватися крізь мене з шаленою швидкістю. Я зрозуміла, що цей потік можна прискорити та вилити його у стабільну фазу. Таким інструментом для себе вибрала холотроп. Не було страху, лише тотальна довіра всьому, що відбувається навколо. Місцями було жорстко:) Але наприкінці, я отримала своє чергове зізнання в коханні, до мене нарешті достукалися! Коли я розплющила очі, дихало все навколо, навіть стеля! Немає нічого, окрім вібрацій!
Хочеться повернутись і дихати ще, глибше… на стільки, на скільки це можливо!
Збиралася відвідати семінар рік. Весь час відкладала, від внутрішнього побоювання перед невідомим, але все-таки наважилася. Ці два дні перевернули моє життя. Світ розділився на до та після. Я навіть не уявляла, що можна почуватися інакше. Сформулювала і вирішила собі питання що мене мучив мене довгий час. Діма дякую тобі за те що ти робиш!
75 оргазмів …
Остання сесія, була трохи більше двох тижнів тому.
Я лежала біля сабвуфера, музика проходила через мене, що десь давило, сковувало, напружувало м'язи, намагалося відвоювати свою звичну частину контролю, все на межі життя і смерті, тотальна безвихідь… і тут підійшов Діма і «добив» це все бубном… мене розірвало на атоми, потоком, музикою, бубном, КОХАННЯМ… І я ВІДПУСТИЛА. Через кожну клітинку мого тіла, пройшла хвиля Життя, я пустила нитки з'єднання мене з усім живим ... Оргазм підняв хвилями, я дозволила йому статися.
ВАЖЛИВО — я запам'ятала цей стан і принесла його з собою, у звичайне життя. Через досвід розслаблення та прийняття на сесіях, зрозуміла що це-енергетичні ОРГАЗМИ, які «трапляються» без грубих тілесних взаємодій..через Вищі центри Свідомості.
Коли проходиш всі грубі блоки в тілі, знімаєш всі свої маски, коли можеш дихати на повні груди, глибоко, з насолодою, кожен вдих стає прекрасним.
Всесвіт дихає через мене.
Я не шукаю більше сенсу Життя — я чую її музику, дихаю разом з нею.
..завітала на практику Холотропного дихання і скажу, що досвід був дуже яскравим, я б сказала містичним і я його спостерігала, я його пам'ятаю. Погоджуся, що не розумію що з ним робити. Можливо згодом я зможу пов'язати свій досвід із загальною картиною світу і зробити висновки для практичних дій)) Але післясмак залишився дуже приємним, ніби торкнувся чогось важливого, таємниці. Трішки сумно. Вчитимуся пранаямам і намагатимуся досягти цього стану в медитації. Спасибі вам!????
За свої 62 роки на якихось практиках тільки не побувала. Маю зізнатися, що нічого подібного і близько ніколи не відчувала. Оцінити ту роботу, яку Ви робите Дмитро з розширення свідомості, просто не можливо. Величезне спасибі!!! Дякую, що такого рівня майстер є у нас у Києві.
Рік підходить до кінця, багато аналізую, що було вірно зроблено, а що пішло не так, резюмуючи зловила собі на думці, що холотроп, сесії, які я пройшла у 2019 році, були найкращими інсайтами цього року. Натомість були три. І це краща інвестиція всебі, що я зробила цього року.
ДЯКУ!
Вдих-видих… Ще глибше і ще частіше… Не думаючи, не аналізуючи, не намагаючись досягти успіху і щось опрацювати)
Для мене семінари з холотропного дихання зараз як психологічна гігієна. Я просто знаю, що кожен з них зробить мене інший, кожен дасть вихід усередині тих емоцій, які я сама не усвідомлюю чи стримую. Знаю та йду. Інвестую 2 повні вихідні дні + кілька днів підготовки та налаштування до і плавний час для виходу після.
Я пам'ятаю, як після свого першого семінару мене охопило всесвітнє щастя: хотілося обійняти весь світ. А після другого — було сумно, здійнявся якийсь внутрішній смуток. І на тлі її я побачила у своєму житті те, що далі не готова нести, змогла від цього відмовитись.
Вже минув тиждень після мого останнього семінару. Усередині спокійна глибока вода. Якась внутрішня правда, контакт із собою справжньою.
Кому рекомендую?
Усім, хто хоче жити своїм життям, впоратися з дитячими блоками, навчитися випускати та проживати емоції. Всі емоції)) Без аналізу та поділки на погані та хороші.
Холотропне дихання може замінити роки психотерапії, а може стати і підмогою для неї: коли можна підняти в диханні, а потім доусвідомити за допомогою терапевта.
Та й важлива складова для мене особисто: з ким піти в цей процес?
Ми із Сергієм довіряємо Дмитру. Багаторічний досвід та маса позитивних відгуків від тих, хто побував на семінарах з дихання у різних майстрів. На кожному семінарі зустрічаю тих, хто приїхав чи прилетів до нього до Києва з різних куточків Землі)
Спочатку дуже боялася, але потім зрозуміла, що мені це було потрібно, цей досвід я ніколи не забуду. Дякую тобі Діма!
Діма, дякую! Семінар – гіперпродуктивний! Знала наперед, що Ви – саме та людина, яка допоможе мені зрушити з «застиглої» точки розвитку. Чекала на цю зустріч із сильною людиною.
Спочатку про специфіку та організацію тренінгу.
У класичній психології - стандартні причинно-спадкові зв'язки, які не виходять за межі раціонального: є відповіді на всі причинні питання. Концентруючись на причинах (здебільшого дитинства), проблеми далеко не завжди вирішуються. Тому що часто причина – ірраціональна (карма, досвід минулого життя). Про це дуже обережно писав Юнг, боячись викликати хвилю обурення. Я не проти класичної психології, але за те, щоб її межі розширити. До речі, у Білорусії психотерапевти в лікарнях пацієнтам уже десять років, як призначають сеанси холотропного дихання як лікування. А у нас …
Холосесія далеко не перша, але попередній досвід – початок порівняно з тим, що Діма допомагає відчути. Знати, як провести такий семінар, і вміти це зробити ефективно, поєднуючи різні техніки – різні поняття, але Діма ними володіє досконало. Це ще й тому, що від народження він збагачений Божим даром: бачити, чути, розуміти, що не бачать, не чують, не розуміють інші. Із цим важко жити, ще важче – навчитися це продуктивно використовувати: світитися для себе та людей. Перемогти, навіть не перемогти – освітлити Духа в самому собі, особливо важко. ДИМЕ ЦЕ ВДАЛОСЯ!
Тепер про особисті досягнення-враження від семінару в Києві (березень 2019):
1. Девіз семінару «Ваша свідомість після семінару ніколи не буде такою, як до неї» – повністю виправданий! Чи не зупиняюся! Іду вперед!
2. З точки розвитку, на якій "зависла" - зрушила. Усі холосесії з іншим тренерами не могла закричати, хоча відчувала, що саме це потрібно. Наприклад, двадцять п'ять років не могла співати: психосоматично втратила голос (була з дитинства солісткою у хорі, виступала соло та в ансамблі). За допомогою Діми так прокричалася, що співала, не замовкаючи, після семінару три дні!
3. Діма насправді під час холосесії бачить та відчуває те, що відбувається з учасником (його «картинку підсвідомості»), тому допомагає дихати у потрібному «підсвідомому місці» у потрібний момент. ЦЬОГО НЕ ВМІЄ І НЕ МОЖЕ РОБИТИ ЖОДНИЙ ТРЕНЕР В УКРАЇНІ, КРІМ ДИМИ! Перевірила особисто!
4. Вміння Діми контролювати свої емоції та емоційне поле учасників дозволяє перебувати на семінарі в зоні постійного комфорту, незважаючи на присутність абсолютно різних людей одночасно. Його толерантність не дозволяє критикувати учасників, навіть коли цього заслужили. Він створює ауру постійного Світла і не дозволяє "темніти" іншим.
5. Допоміг мені остаточно (довго до цього йшла!) прийняти всі свої тисячолітні життєві трагедії як відбулися, але для врахування досвіду в цьому житті. ОСТАТОЧНО ВИЙШЛА З ОБРАЗУ ЖЕРТВИ!
6. У першій же холосесії прийняла, вибачила, подякувала і відпустила людину, з якою важко було енергетично пов'язане все життя… Дякую окреме: без Вас, Дімо, не впоралася б…
7. Перші дні після семінару (ВІДКЛЮЧИЛА ТЕЛЕФОН НА ТРИ ДНІ, ПОПЕРЕДІЛИ НА РОБОТІ ТА РІДНИХ СМС-кою, ЩО НЕ МОЖУ ГОВОРИТИ!) Зрозуміла, що тягне мою енергію: БІЧ СУЧАСНОСТІ – ТЕЛЕ. ТБ перед цим давно визначила енергетичним ворогом: раз на місяць дивлюся і то мало. А тепер визначила, що хвилі мого випромінювання мають конфлікт із хвилями телефону, більше, ніж у звичайної людини, враховуючи особливості моєї неординарності. Це суто фізичні властивості. Мій батько, маючи екстрасенсорні здібності, помер від раку мозку. Саме останній рік свого життя він активно використав мобільний телефон. Це може бути лише збігом, але… Вжила заходів. Виявляється, роботу з телефоном можна обмежити навіть якщо від цього залежить ваша професія! ВСЕ У ЖИТТІ – УМОВНО! УМОВИ ПРИДУМУЄМО МИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ НЕ ВІДРІЗНИВАТИСЯ ВІД ІНШИХ, АБО, ЩОБ НІЧОГО НЕ ЗМІНЮВАТИ. ЯКЩО ВИ ЧОГО-ТО ХОЧЕТЕ, АЛЕ НЕ РОБИТЕ, ЗНАЧИТЬ, НЕ ДУЖЕ ЦЬОГО ХОЧЕТЕ! Люди, ау-у-у, а двадцять років тому без мобілок ми як жили??? Телефон - сам по собі, фізично, найпотужніший енергетичний вампір, крім того, засіб зв'язку з вами інших вампірів! Коли «відсікла енергетичного вампіра» (телефон) стала набагато енергійнішою. Весна прийшла не тільки в душу, а й у тіло. Щоправда, проблем із емоційним контролем і до цього не було. Зате як «порушили» ті, кого відсікла від телефонних розмов! Першого дня після семінару зателефонувала колега о 7.30 ранку, хоча такого ніхто собі не дозволяє! Прям можна було список вампірів складати!
8. Зрозуміла, що взагалі, розмова - найпростіший спосіб втрати енергії. Діма на семінарі чудово демонстрував, як берегти дорогоцінну енергію шляхом таємничого мовчання, уникаючи зайвих словесних контактів. Тому зразково-показово всі інструкції з семінару розписані при вході та зайвого не треба запитувати, засмічуючи емоційними словами умиротворену атмосферу семінару. УЧУСЬ МОВЧАТИ! Навколишні помітили зміни та «вимагають словесної крові»! Дякую Дімі: здавалося б, «розумна» жінка, але елементарних речей щодо енергії розмови не помічала! Розуміння цього прийшло четвертий день після семінару.
9. Почала більше прислухатися до своєї інтуїції. Якщо Бог подарував цю якість, гріх ним не користуватися! Насправді почала ще чіткіше відчувати свою єдність із Космосом. Це унікальне відчуття: ти не одна!
10. Відчуття легкого фінансового успіху. Але це ще треба перевірити. Не приймала, за порадою Діми, два тижні важливого рішення, хоча мене просто змушували його прийняти. За два тижні виявилося, що це була афера!
11. На фізіологічному рівні відбулися феноменальні зміни! Після першої холосесії відчула порятунок від хронічної хвороби (вибачте, з етичних міркувань, не напишу назву хвороби). Спочатку думала, що тимчасове явище і здалося. АЛЕ ТЕПЕР - ФАКТ! ДУМАЮ, ЛІКАР БУДЕ В ШОКУ! ЦЕ – НЕОСПОРИМИЙ ФАКТ, ЯКИЙ ПІДТВЕРДЖЕНИЙ РЕЗУЛЬТАТАМИ АНАЛІЗІВ! ЛІКАРІ ДАВНО НАЗВАЛИ СТАН НЕВИЛІКНИМ!
12. Щось не давало мені дихати останню холосесію… Спочатку мій синдром відмінниці встановив, що заважає моя лінь і небажання. Але тепер переконалася: це сила, якій ще не можу протистояти… Значить, продовження слідує!
PS Крім іншого, у Вас, Діма, - найбільш науково, змістовно, стилістично, граматично правильно оформлений сайт. Ви не тільки володієте нейролінгвістичними вміннями, а й талановиті, як письменник.
Ваші дівчинки-помічниці – краса! Привіт їм величезний!
СВІТЛА ВАМ У ОЧІ ДИВИТЬСЯ!
Пройшов семінар навесні 2019 р. Займаюся суфійськими практиками (до релігії не має відношення). Під час сесії пережив дуже яскравий стан покаяння (одна із суфійських стоянок на дорозі). Стан покаяння такої сили у мене виникає кілька разів на рік або під час самітництва на 3-4 день. А тут воно прийшло, причому двічі під час двох сесій дихання. Було ще багато корисного, але переді мною дуже добре це описували інші учасники, і я приєднуюсь до цих вражень. Дуже інтенсивна, результативна практика. Дякуємо великому Дімі за її проведення та подачу, музику, прекрасних помічників та за всю атмосферу семінару. Сподіваюся прийти ще.
Дякую тобі Діма величезне, за те що ти і такі як ти люди в наш час шукають. За останні шість років, я був на семінарі не один раз (точно не пам'ятаю, та й за чим) ... Процес інтеграції для мене особисто проходив дуже боляче. Але воно того варте. З тілом і свідомістю відбулися величезні зміни. Мене залишив гострий бронхіт, який мучив мене з п'ятого класу. і сигарети, і я почав ходити в спортзал. Я не став суперменом, просвітленим, у мене як і погані стосунки з дітьми, дівчатами. Але все одно це для мене велике досягнення. .Я бачу речі, які раніше не помічав. Моя свідомість стала іншою. Більше усвідомлених снів, мінімум непотрібних дій. Посилилися фантомні відчуття. Як тільки буду готовий, ще приїду на семінар. Велике, ну просто тотальне спасибі…
Свій відгук про семінар холотропного дихання, який проводив Діма, пишу через 1,5 роки. Хочу відразу відзначити, звичайно ж я не розуміла і не могла уявити, який досвід мені пройде пережити! І наскільки це змінить моє життя і знову зверне мою увагу всередину себе. Ця практика хочеш не хочеш змушує дивитися всередину себе і дуже важливо, щоб у цей досвід і в цей шлях тебе вела людина не просто знає свою справу, а тонко відчуває шлях який пропонує тобі пройти. Я дуже рада, що цією людиною став Діма! Звичайно, я рекомендую цього Майстра всім, хто має намір пройти досвід холотропного дихання!
А тепер трохи про свій досвід) всього звичайно не передаси, але все ж, хоча б загалом. На мій погляд, це одна з сильних трансформаційних практик, яка занурює людину в найглибші глибини її свідомості. У моєму випадку ця практика показала мені себе без чудово, повернула в переживання тяжкого досвіду боротьби з хворобою, вказала де і в чому я помилялася, за якими програмами та настановами я жила і дала розуміння чому я їх активно використовувала у своєму житті. Дозволила подивитися на те, що відбувається в моєму житті з іншого боку, під іншим кутом. І показало яким може бути моє життя без цих установок, програм та переконань.
З упевненістю можу сказати, що цей досвід став моєю поворотною точкою у житті! Після нього жити колишнім життям Ви вже не будите і це Супер!)) тому що відкривається щось інше, чесне, правдиве, дивне та чарівне про себе, про мир, про людей, про життя. Досі в моєму житті відбуваються трансформації, пов'язані з цим досвідом. Досі розпаковується все те, що прийшло до мене під час сесій холотропного дихання. Ідіть у цей досвід, якщо він Вам відгукується.
Всім Привіт! Хочу відразу сказати БЛАГО-ДАРЮ тобі Діма за той шанс, який ти даєш людям! Шанс доторкнутися до дива трансформації внутрішнього і зовнішнього світів! Відчути почуття блаженства, безумовного щастя, подяки та умиротворення! Складно передати словами все те трапилося зі мною на твоїх семінарах та після! Але хочу поділитись однією історією. Перед черговим семінаром було питання до себе до всесвіту — Чим я можу бути корисним у цьому світі своїй сім'ї, своєму народу? За тиждень до цього брав участь у ритуалі прийняття Аяуаскі — внутрішній посил питання було той самий. Після холотропу Діма сказав, що трансформація буде близько двох тижнів. І після цього часу сталося ось що! Пізно вночі я почув за вікном стиснутий жіночий крик. Вибіг на вулицю і побачив чоловіка, що намагається зґвалтувати дівчинку, приставивши їй ніж до горла! Я не дозволив. Дівчина в порядку. Чоловік помер. Мене судили. Виправдали. Ось така історія. Є тут причинно-наслідкові зв'язки, а може, це просто збіг?… Насичений був місяць! Всім миру та добра!!!)
Дякую за розкриття теорії та практику в отриманні нового цікавого досвіду
Моя думка:
Дуже цікава методика роботи зі свідомістю через комбінацію дихальних технік та звукових вібрацій. Відчуття хороші.
Поряд із щоденною програмою з медитації цілком круте періодичне доповнення.
Також відзначу дуже корисну та захоплюючу бібліотеку на сайті, книги шикарні, фільми також деякі стали відкриттям, що приємно здивувало….
Намасте
Бути добру
Дихав на сесіях на казковому місті під Одесою 2018 року.
Диханням займаюся давно.
Так як прийшов черговий спосіб проживання вмирання-відродження, все старе відпадає, а нове невідомість, то дихало дуже важко.
Проживав дикий стан страху втрати себе і втрати всього навколо, особливо своїх близьких та коханих. Пирнув у невідомість.
тотально відпустивши і пішовши на зустріч невідомості, ти набуваєш нових смислів життя, сили і нове бачення себе і всього довкола. Намагаюся підтримувати у собі
рух у невідомість, це не просто -)
Проживав ситуацію війни на Україні, тепер не переживаю -). Побачив, що загиблі за свою країну, це краплі роси, які, коли сонце встряє, летять до нього, на блаженство і розчиняються в блаженстві.
А інша частина, яка рухається не патріотизмом, а злістю і т.д. Просто згоряють зсередини і обпалюють усіх навколо злістю, ненавистю та безвихіддю.
Отже, всі, хто дозрів, йдуть, тільки під різним «соусом». Тепер війну і загибель сприймаю спокійно, розуміючи, що все добре, кому треба, той іде
куди треба -) Дякую за це усвідомлення.
По тілу. Дихалося дуже незвично, т.к. хвиля йшла від стоп ніг і крізь усе тіло нагору, намагався триматися форватера. Хтось із ситерів весь час стосувався грудей. спрямовуючи
акцент дихання в груди, повертався туди, але потім знову дихав зі стоп ніг.
Про музику, більшість музики була не знайома, і дихало крізь неї героїчно. спасибі за музику -)
Сітери та ведучий сонечки -) Хто не працював напружували, кого накривало м'яко допомагали, мені особисто заважали (так здавалося). але коли зрозумів причину, зрозумів, що допомагали. Дякую -)
Оскільки гасло цього фесту в мене було приблизно, йду назустріч усьому, чесно, хоробро і крізь усі страхи, навіть через почуття смерті -) то тренінги де брав участь (холо-ребефінг, вайвейшн, шаманський бубон, реінкарнаційні техніки,
пошук сили і союзників, кундаліїні йога, нічні посиденьки до ранку з цікавими людьми і не завжди розуміється і прийнятий досвід) привели в якийсь момент до відчуття, що кожен день, це
намистина, яку нанизую на шию і рухаюся далі, сподіваючись, що все що йде. йде в інтеграцію загальної картини світу.
Наприкінці кожного процесу дуже сподобався момент інтеграції, був вкотре здивований, що якесь сильне і зашкалююче переживання не було, наприкінці процесу
приходить розслабленість, чистота свідомості, безмежний спокій і розслабленість, вічність та вдячність.
Завжди наприкінці всіх процесів дихання було відчуття безмежної подяки, тепла та блаженства.
Діма та сітери, дякую, дякую.дякую!!! за почуття безмежної подяки, тепла та блаженства.
З відстежених змін:
— дуже ковбасило перші 3-4 дні, справді кидало крайнощі.
- Почала прокидатися сама о 6 ранку, що для мене велика труднощі. Зараз уже не встаю так рано, але дуже хочу назад повернуться до цього «графіка».
- відвернуло від алкоголю
- Не хочу їсти м'ясо. Взагалі відразу після сесії мене так торкнуло, що я почала пророщувати гречку і замислюватися про сироїдство. Поки не готова, був досвід без м'яса, але з рибою та молочкою, близько 2 років почала хворіти сильно. Думаю через неправильний раціон і стреси.
- Я помирилися з сестрою. Ще на практиці я просила у неї вибачення, що ображаюся на неї і це сталося і в реальності.
— пішли якісь заморочки і тривожні стани, мені стало однаково, що про мене подумають люди навіть якщо я кричатиму чи стоятиму на голові серед вулиці.
Дорогий Дімо, семінар перевершив усі мої очікування. Чому? Тому що це не просто семінар присвячений техніці дихання. Це 2 наповнені найціннішими знаннями, дуже інтенсивні дні з людиною, якій вдалося розібратися в багатьох ексістенційно важливих питаннях і яка ділиться цим знанням з людьми.
Це був чарівний семінар, оскільки енергія любові була переважаючою, і техніки були ізольовані від загального контексту життя, навпаки підхід був комплексний і дуже великий, всеохоплюючий.
Настільки правильний, єдино правильний підхід, який, на мою думку, зачіпає буквально всі рівні, пласти людської істоти та існування.
Я залишилася в захваті. Ти несеш добро і любов нагадуючи людям про важливість, необхідність духовного розвитку, прагнення розвитку і підтримуючи їх у їхньому намірі.
Вражаюча, унікальна можливість за 2 дні дізнатися про те, на що можуть піти роки.
Це був неповторний, дуже вражаючий досвід, що дає можливість отримати практично все необхідне людині, що бажає дізнатися нове, отримати відповіді на питання, просунуться далі, стати чистішими, кращими, гнучкішими, творчішими, добрішими, люблячими, гармонійнішими.
Дякую сердечне за цю незабутню нагоду. Дякую за те, з яким старанням, відданістю та любов'ю до справи ти ці техніки відточив і ЯК ти їх несеш у світ.
З любов'ю та глибокою вдячністю
Ліка
Мій практичний досвід холотропного дихання почався «випадково-невипадково».) До того самого моменту було вивчено багато інформації та переглянутого відео. Я довго наважувалася, але коли побачила його очі… на Фестиваль пішла вже не роздумуючи.
За вдачею я дослідник, мене завжди цікавило і продовжує цікавити загадкове, містичне, незвичайне, таємне, нерозгадане…
Не перестаючи шукаю нові способи для роботи з собою та консультацій зі своїми клієнтами, тому що для мене дуже важливий свій та їхній результат. І я завжди радію як мала дитина, коли бачу їх щасливі очі). Адже тільки розвиваючись сам, ти можеш допомагати розвиватися іншим.
У мене майже все пройшло легко, я літала, бачила гарні картинки, переживала незвичайні відчуття, перероджувалася… Не все, що було, розповіси тут. Багато хто просто не зрозуміє)
Але після сесії деякі заблоковані емоції вийшли назовні — і мене емоційно «балакало» від злості, ненависті до ейфорії. Що потягнуло за собою підняття дуже болючих і непроживших у минулому ситуацій (щоб їх допрожити), які були витіснені далеко в підсвідомість і досі впливали на моє життя.
То чим же було корисне холотропне дихання для мене?
Зараз я почуваюся чудово і знайшла відповіді на багато своїх питань, а найголовніше позбавилася ілюзій і навчилася бачити світ і людей такими, як вони є, а не приписувати їм неіснуючі хороші якості. Чи не накладати на них образ минулого. Але кожна людина матиме свій досвід і свої усвідомлення.
Якщо ви шукаєте майстра – не шукайте більше. Він тут…
Дмитре, дякую за м'яке занурення та допомогу, твій напрямок та присутність. Ти мені дуже допоміг.
Дякую за цінність, яку несеш людям та світу загалом.
Фестиваль
У рамках фестивалю програму вкорочено до короткої вступної частини та практики.
Дихати довгий час глибоко та інтенсивно мені складно. Через не можу. Фізично не вистачає сил. Рот пересихає повністю, завжди хочеться змочити рот слиною, але не можна збивати дихання. У цей час руки стискаються в ліктях, а кисті викручує судома. Мені здавалося, що мої руки скрутило в кулаки, але коли з цікавості розплющила очі — долоні були розкриті у зворотний бік. Страху не було, але стан дуже неприємний. Хотілося бити руками об землю. Від чого крутило ще більше і збивалося подих.
На другий день я дозволила цьому стану і розслабилася через біль, і мені вдалося прожити його. Після чого увійшла в транс і дихання йшло самотужки і навіть пересохлий рот не відволікав. Хочеться йти ще далі.
Після сесії йде величезний приплив сил, енергії та йдуть блоки з тіла. Стан ясності.
На третій день холо-сесії я зайшла далі. Коли я перестала концентруватися на скручених руках і змогла дихати інтенсивніше - німе рота, і в області живота наростав спазм, по тілу починала ходити хвиля як під час оргазму. Але мені не вистачало сили продихати повністю і увійти в той стан, який починався. Я почувалася любов'ю, світлом, радістю. Відчуття безмежного кохання. Відчувала маму та тата поруч, вони сяяли від щастя. Я побачила їхні теплі обличчя, сповнені безумовного кохання та щастя, вони мені були раді. Я прийшла в цей Світ для Кохання❤❤❤ Я кохання, я радість! ??? Почуття спокою та захищеності ❤❤❤
Дуже потужний та яскравий образ залишився після практики. Минув майже тиждень, а я щодня відчуваю цей стан і транслюю його Світу.
Зауважила, що після повернення додому перестала сковувати свої емоції і вони знаходять відгук серед оточення.
Рівно 2 роки тому я прокинулася від голосу «нам потрібен холотроп», що звучав уві сні, цей голос інтуїції мені вже був добре знайомий і сперечатися /ігнорувати/ робити вигляд що не чую, як показував досвід, собі дорожче.
Я відразу ж почала гуглити тему і через пару тижнів ми повним складом, це власне я, мій друг Его і його вірні гуарди-полк відгодованих високодуховних тарганів вирушили в дорогу на 2-денний семінар дихати глибоко і часто.
Далі вже нічого смішного, в ці 2 дні я зустрілася з тією частиною себе про яку навіть не здогадувалася, мене викинуло в досвід, коли мені було кілька місяців від народження і я в той час пережила особистий апокаліпсис-я вирішила що мене покинула мама (залишила бабусі на деякий час).
Думаєте, немовлята нічого не розуміють?
Ага, якби…. вони потім просто не пам'ятають цих кошмарів, спрацьовує захист психіки, витіснення.
Закришившись у квартирі на 3 дні після семінару і переживши найстрашніші події свого дитинства, я записалася на 2-й семінар, потім на 3-й і т.д.
Потім було багато різних досвідів і містичних і регресій у глибоке минуле, але для себе я вважаю, що основна цінність — це шлях до розуміння і прийняття себе справжньою, ти актуалізуєш те, що є в тобі, витіснене і пригнічене,
звільняючись кожному видиху від цього вантажу.
І так, гуарди вижили не всі, деякі забігли в затишні куточки, звідти корчать пики, але я маю намір продовжувати і продовжувати і продовжувати.
Я вважаю, що це найшвидша і найефективніша практика звільнення себе від будь-якої дурі та від будь-якої хвороби, хоча для більшості людей практика не надто неприємна, це реальний виклик, навіть не вихід із зони комфорту, а виліт із зони комфорту в іншу галактику, але пройшовши через це настає момент коли настає і кайф і розслаблення і щоразу світ стає іншим.
Безперечно, воно стоїть цих зусиль, але спочатку потрібно прийняти рішення йти до кінця і підтверджувати це рішення кожним своїм вдихом і видихом.
І оглядаючись назад на минулі 2 роки, я дякую собі ту, яка прийняла це рішення.
А інакше я навіть не знаю що було б і як.
То був мій другий семінар холотропного дихання у Діми. Вперше дихала 4 роки тому. Основне відчуття: спазми рук упродовж усіх 4-х сесій… Тому вдруге їхати було боязко, але водночас я усвідомлювала — це зробити необхідно, адже після минулого семінару зміни були разючі. Основне: я стала вегетаріанкою! Це чудово, адже я дуже люблю тварин… Другий семінар. За всі три сесії відчуття були дуже різні: основне — ті ж болісні спазми рук... Четверту сесію почала дихати і десь на половині зрозуміла: все!!! більше не можу!!! У цей момент до мене підійшов ситтер Женя і сказав: «Дихай! Ти можеш!!!" Я почала дихати так, начебто від цього залежить моє життя. І отримала в нагороду набагато більше, ніж те, на що сподівалася… Я знайшла себе справжню, з усім болем, який був у мені все моє життя, мабуть. Але це був мій біль... я дихала, оплакуючи її і відпускаючи... Почуваюся оновленим і ціліснішим... і знаю: це тільки початок! Дякую вам велике Женя!!! Ви повірили в мене так, як я ніколи в себе не вірила… Тепер у будь-якій складній ситуації у моїх вухах звучить Ваш спокійний і впевнений голос: «Ти зможеш!!!»… і я знаю, що все тепер можу… я сама в собі вірю. Дякую, Дімо! Ви робите неймовірну справу!
Сьогодні у мене такий стан — налаштуватися на особливий, містичний навіть…
А що в мене траплялося такого містичного за останні місяці?
Звісно, холотропне дихання.
Точніше, холо-ребефінг у Діми Йода.
Відчуваю, що це чудова ідея – поділитись досвідом.
Вперше я дихала на Казковому Місті 2016 біля Одеси, тобто у серпні.
Дихала я там три сесії, танцювала завжди з першого вечора, з вечора приїзду на Казку.
Ну, неможливо не танцювати під звук живих барабанів, мої ноги самі пускалися в танець!
І, мабуть, цей самий танцювальний чинник,
а також моє широке відчуття свободи, моря та природи
і моя глибока відчайдушна мотивація
продихати-таки свою карму і нерозділені питання —
послужили найважливішу службу під час холо-ребефінгу.
Тому що дихала я щоразу на всю себе, ніби це мій останній шанс…
Нікуди не вилітала з тіла і жодного разу не відключалася.
Пильно глибоко продихала всю активну фазу першої сесії.
(Загалом, я щоразу наполегливо, цілеспрямовано, не відволікаючись, дихаю активну фазу.)
Потім можна було розслабитись і спокійно спостерігати…
І ось - я не пустилася в подорожі свідомості.
Я живу в тілі і з нього мене в далекі мандри не пускають.
Весь мій попередній досвід холо-ребефінгу взагалі досить прозаїчна історія про життя в тілі.
Точніше, прозаїчно-космічна.
Тому що в пасивній фазі я все ще була у своєму тілі, але воно перетворилося на цілий Всесвіт.
І те, що приходило з моїм тілом у межах моїх рук-ніг.
Цей Тотальний Танець Буття… Цей екстаз…
Поле сесії я розплющувала очі вже іншою людиною.
Людиною, беззавітно вдячною за життя в цьому тілі на цій землі, за все, що я здатна відчувати, за все…
За все тут і зараз.
Я не знаю, звідки прийшло все божественне, що струмує, танцює і дихає в мені.
Я відчуваю, що не звідси.
І іноді сумую за тим світлим світом, звідки прийшла...
До холо-ребефінгу я взагалі офигительно часто сумувала за тим життям у ясній висоті.
На землі у повсякденності немає такого простору, як там, на жаль.
Хіба тільки в анахаті та в танці… є…
Але хоч раз у житті, насправді вперше в житті,
я відчула це безмежне, тотальне злиття земного та неземного світів у мені.
Розплющуючи очі,
обіймаючи землю,
вдихаючи запах трав на галявині ще й ще раз,
чуючи звуки земного світу навколо,
я дякувала долі за те, що я тут, на цій землі…
Я тут. І я – Вічний Танець. Вічний Рух…
Обридала, поки писала зараз про свій досвід.
Як далекий той світ, яким сумує моя душа.
Світ, що з'єднався зі мною
під час холо-ребефінгу на казковій Поляні Холотроп.
А потім я дізнавалася у Діми, чи можливо стати ведучою дихальних сесій… Виявилося, що я дихаю краще за всіх і що можна стати ситтером…
А музика, що супроводжувала наше подих!
Я взагалі людина, чутлива до музики, що індикується музикою.
Що сильніше, ніж музика, може спонукати мене жити та танцювати?
Це велика заслуга Діми – ретельно відібрати серед безлічі треків най-най, скомпонувати їх у єдині сесії…
Я почувала себе блаженною, навіть більше просвітленою, чуючи ТАКУ музику.
До речі, на першій казковій сесії у Діми я не була.
І, гуляючи Казковим Містом,
відчуваючи навколо повітря, наповнене мелодіями,
спостерігаючи в небі рух цих ангельських добрих звуків,
я не могла зрозуміти: Звідки? Що це???
Виявилося, що так звучала Поляна Холотропа.
Що ще я зрозуміла тоді внаслідок трьох сесій на Казці?
ТАНЦУЙ... ТАНЦУЙ... Ти Вічний Танець.
Мене дуже вразив, що спочатку навіть вразив мій досвід ситтером на київських семінарах.
Перебувати у цьому трансформаційному просторі.
Спостерігати, як учасники дихають!
Розуміти, що всі люди, хто присутній, прагнуть жити і дихати!
Якісно!
На повну!
Ідуть вперед!
Через дискомфорт, через переродження!
Вау! Я вірю в людей та в людські можливості!
Я вдячна вам, Люди дихаючі!
Дводенний семінар у Діми Йода в Києві я відпочивала цілеспрямовано, кожен вдих — як останній раз.
На якомусь етапі, добре роздихавшись, я почала дихати без запиту, що маячить у свідомості, — питання-проблеми. Дихати просто з відчуття, що кожен вдих, що переливається через край, — це щастя, добрість, насолода і наповненість. Однак це було згодом. А до цього виринали наболілі питання, і я йшла крізь них з усією можливою рішучістю.
Наприклад, у процесі дихання я усвідомлювала життя як біль, як нескінченне страждання.
І навіть не внутрішнє моє власне страждання (мабуть, я вже досить себе пропрацювала — а ось і ні — щодня — новий початок!). Біль, скутість, напруга зазвичай добре вловлюю в інших людях і відразу приміряю на себе. Автоматично. Неусвідомлено. Вбудований механізм.
А потім, дихаючи далі, я відчула себе тотальністю первозданної матері-землі-природи, якою люди завдають сумних ран...
Що я можу змінити?
Щодня – це новий день.
Це найсвіжіша подяка за життя.
Це можливість оживити своє тіло, свій храм — рухом та диханням, які наповнюють та тріумфують завжди, варто приділити їм увагу.
Так, тілесні практики — мій 100% безвідмовний метод ясної свідомості та доброго настрою після першого та основного — поспати.
Щодня — це можливість любити, створювати внутрішню гармонію, радіти, відчувати тут і зараз як коштовність, носити в серці віру в диво, молитися і трошки плакати за нездійсненне і високе…
Дивно, у мене все є тут і зараз.
Є ухвалення.
Є подяка.
Існує вектор розвитку.
Є найважливіше.
Після холотропу я знайшла головне, заради чого так старанно, краще за себе саму, дихала. Головне, чого хотіла і чого прагнула. Що? Це секрет.
Кожен знаходить своє. І навіть більше.
Зараз уже минуло 3 дні інтеграції мого дихання холо-ребефінгу… Я зараз на шляху додому і хочу сказати, що для мене ця практика — було багато різних і болючих та різних відчуттів та опрацювань. Я познайомилася з різними частинами себе, які не завжди так явно розуміла, усвідомлювала і більше не завжди відчувала ці частини себе. Познайомилася зі своєю материнською частиною, яка дала мотивацію мені дихати, з маленькою дівчинкою, яка хоче нічого не робити і бути постійною залежною і відкрила для себе, що я можу бути джерелом ще більше ніж зараз.
Загалом для мене ці дні і 2 дні глибокої практики та 3 дні інтеграції — вони були наповненими енергією. Але енергія - це не все, просто найголовніше це намір. Те, що дає для мене холо-ребефінг - це діагностику власного наміру - наскільки я чесна з собою, наскільки те, що я роблю в житті (і під час практики дихання у тому числі) відповідає моїм цілям. І це для мене була як якась діагностика, як якась додаткова перевірка вкотре. Раз і перевірити: А де я зараз перебуваю по відношенню до мого наміру? Чи це намір? А чи до тієї стіни приставлені сходи, якими я підіймаюся?»
Ось і мені це сподобалося, сподобалося. Це дуже корисно для самоусвідомлення, для самоідентифікації. І я вважаю, що це практика для тих, хто хоче чогось більшого від свого життя, — більше ефективності, більше щастя, більше самоусвідомлення.
Від самоусвідомлення, як я зрозуміла, залежить те, чи наповнена сенсом кожне проведення часу на цій планеті, ось кожну секундочку... і якщо цього хочеться — то таким людям і потрібно подих холо-ребефінгу — перевірити свій намір, усвідомити себе, відчути себе глибше і сьогодення.
Тому я і вирішила написати цей відгук на подяку за таку практику і хочу щоб більше людей усвідомлювали свої наміри, прагнули своїх мрій, я хочу жити в такому світі, де мої діти налаштовуватимуться на це.
Цей відгук я зробила для себе — для того, щоб чуйність і подяка була посіяна в цей світ… Дякую всім — Діму та всіх учасників, групу, всіх благ, спасибі.
Я знову вивчаю себе, вивчаю свої думки і мені дуже не хочеться втрачати це почуття. У мене відбуваються дивовижні збіги обставин — тепер я не поділяю їх на погані та добрі. Я зрозумів, що постійно біжу від відповідальності та проблем, немає впевненості у собі. І в той же час прийшло усвідомлення, що мій погляд просто спрямований на це. Я щасливий і вперше в житті приймаю свої проблеми, які вони є і себе.
Холотропка для мене — найбільш швидкий і реально дієвий спосіб прийти в змінений стан свідомості, попрацювати над зняттям затискачів, і побачити те, що Тіло і Свідомість мені транслюють.
По суті: потрібно просто глибоко, інтенсивно та швидко дихати. Довго. Метод широко застосовується в психотерапії та ін. Однак метафізичні ефекти (такі, як раптові спогади та бачення про минулі життя, регресійні проживання тощо) ніхто не скасовував, і сучасна наука лише теоретизує щодо причин їх виникнення. Однозначної відповіді немає.
Заняття (я відвідала три сесії) на фестивалі Казкове місто проводив Діма Йода та його дивовижні помічники. Один з яких — хлопець з космічними очима, що сяяли зоряним світлом — особливо мене вразив, бо спілкувався і передавав мені вказівки — невербально, якось. І дівчина, що тримала над моїм животом та головою долоні.
Утробним звуком я вимовляла щось на кшталт «ха!». Простукувала себе кулачками — не сильно по чакрах.
1.) Мене захопив ураган. Все моє тіло згиналося, здригалося, вимагало руху - і несподівано для самої себе, я почала танцювати - лежачи на спині, із заплющеними очима. Енергії було стільки, що я буквально роздувалась у повітря — ногами, животом, створюючи жестами рук неймовірні мудрі.
Інакше як кайф — я це описати не можу. Ейфоричний, нестримний, невідмірний. Кожною клітиною душі, тіла, я віддавалася цьому потоку, до крику і тремтіння, мурашок і сліз. Свобода.
Ніколи раніше я не відчувала себе такою у проявах. Відьмою-Чарівницею. Вона сміялася, ніби срібний дзвін дзвіночків, і кружляла, граючи зі стихіями, цілуючи вітер, виючи вночі з вовками. Не було мені перешкод. Не було неможливого. Бо я була миром, і світ був мною.
А потім спалахнув вогонь. Але я не відчувала болю та страху.
Не знаю, що сталося. Чи не побачила.
Після мене мене віднесло в транс і більше я нічого не пам'ятаю.
Весь подальший день я ходила не в собі. Збираючи шматочки пам'яті - по складах. І притягувала своїм світінням людей. Сила навколо мене ущільнилася, і я відчувала її фізично.
Я, здається, нарешті, стала тією людиною, якою завжди мала бути. Людиною, яка бажає жити, не пригнічена образами і болями. Життя прекрасне, і, дякую вам за те, що допомогли зрозуміти це. Всі ці роки, я начебто, спала... чи жила не своїм життям. Не радіючи тому, що маю. Але сьогодні я щаслива! Хочеться дихати і жити))) дякую!
Був на семінарі влітку 2014 року. Це був мій перший досвід подібної практики. Але спочатку коротка витримка з мого «анамнезу», ще в підлітковому віці пішов не своєю дорогою, через власну незрілість і невміння прийняти рішення де вчитися, на кого, ким бути вказали батьки. У коледжі на другому курсі з класики жанру потрапив не в ту компанію, де і почалися справи з наркотиками, навчання закинув так як не цікаво і перейнявся всіма аспектами вулиці, загалом 4 роки вів антисоціальний спосіб життя. що якщо не поміняю себе, то фінал буде раптовий і не веселий.
У цей час почав активно вивчати психологічну та езотеричну літературу. Поступово почав вести адекватний спосіб життя, але це було просто формальне існування робота-будинок-робота, побутова трясовина…так і не знаючи що робити, у чому реалізувати себе, та й взагалі хто я та які є потенціали.
На семінар йшов із наміром пізнати себе, свій шлях, призначення (вважаю що саме це відіграло ключову роль у тому, щоб семінар був плідним). Сам семінар дуже сподобався, дихати було дуже важко і боляче, пальці скручувалися в дулі, ноги зводило повністю, через біль не міг налаштуватися і глибоко продихатися, внутрішній діалог не замовк протягом 4 сесій і все супроводжувалося фоновою тривогою, але навіть на такому На поверхневому рівні семінар дав свої результати і саме ті які я очікував (намір). Перші прояви почалися через 2-3 місяці, в цей період відбувалася внутрішня трансформація інтересів, переконань, знову ж таки проходячи через низку ситуацій, почав відчувати в який бік потрібно йти, чим займатися, робота. Повна реалізація наміру відбулася протягом 2-х років. Саме зараз пишу відгук так як, сьогодні повноцінно бачу перші, значущі паростки того насіння, яке посіяв (виконаної роботи над собою в переломний період). Моє життя до і після семінару абсолютна протилежність, розворот на 180 градусів, з'явилася улюблена робота, почав вивчати ту сферу, яка цікава мені, з'явилися нові захоплення, колосально змінилося коло знайомих, навіть стиль одягу, режим харчування тощо. Та ще є купа психологічних проблем над якими потрібно працювати, але перші результати дуже яскраві. Думаю, що надалі ще не один раз пройду цей семінар. Технологія справді працює. Рекомендую всім хто хоче змінити себе, своє життя, розширити свідомість хоч один раз спробувати цю практику. Ну як то так…
Ще хочу додати що почав бачити «знаки системи» якісь підказки від Світу, найдивовижнішими або навіть здавалося б неймовірними шляхами ситуації складалися в єдину картину, ніби зловив хвилю везіння і віддався їй, дуже часто був стан дежавю, особисто я це сприймав що я мав тут опинитися, це зробити тощо. значить йдемо у правильному напрямку.
Був на семінарі 18-19.10.2014. Під час однієї з сесій побачивши такий «мультик» як я кудись іду, такий пичальний весь, все так погано. І раптом помічаю, що поряд біля мене у повітрі сидить (левітує) у позі лотоса Будда, золотаво-жовтий, весь сяє. І він ніби поряд зі мною і бачить усі мої страждання, але в нього ніяких емоцій співчуття, він абсолютно відсторонений. Чи не байдужий, а саме відсторонень. Я продовжую йти далі, а він переміщується повітрям за мною. І ось я підходжу до краю прірви. (перед цим Діма сказав йти до кінця і якщо сценарій підводити до того, щоб умерти — треба вмерти). Я стою на краю прірви, весь сумний і в депресії — і стрибаю вниз. Будда спускається за мною. І ніби спостерігаю я за цим усім збоку, ніби камера знімає край обриву і мене. І видно як я тільки стрибнув туди, без кадрів того, як я розбився, помер. Після стрибка з обриву піднімається лише Будда і знову абсолютно «безтурботний».
Тоді я це зрозумів як — Будда/Бог/Всесвіт завжди поруч, щоб не сталося.
Проте вчора, прочитавши ось цей пост:
Ви і мир, Господар і гість, Імператор і слуга, обидва вони тут присутні вами завжди. Думки, як гості приходять та йдуть. Ви завжди тут, незважаючи на те, що розум ніколи не пустіє. Говорите ви або мовчите, робите щось або просто сидите, ви завжди в тому самому місці. Коли ви кажете, всередині вас також є хтось, хто мовчить. Коли вас охоплює бажання, у вас є щось, що вище за нього. Коли ви бажаєте, є хтось, хто не бажає.
Спостерігайте за цим, і ви знайдете це. Ви дуже близькі, але водночас ви зовсім різні, ви дуже далекі від самого себе. Ви разом і тим не менш ви не зустрічаєтеся. Це схоже на те, як у молоці міститься олія, ви разом, але ваша окремість зберігається.
«…не світ прийшов принести Я, але меч. Бо Я прийшов розділити людину з батьком його...»
Як тільки ти перестанеш себе ототожнювати з розумом, його вмістом, як його об'єктами, зникають обидва і об'єкт і суб'єкт, світ зникає, залишається лише порожнеча. Це божественна Порожнеча, це твоє справжнє «я», Ти Господар, що залишає тебе в єдності з усім існуванням.
Але ти не можеш зупинити розум уявленням про це. Ти не можеш зникнути в ньому, тому що ти не можеш управляти розумом за допомогою самого розуму. Для цього тобі потрібно буде відсторонитися, збожеволіти, Умерти.
Розум зникне, коли ти перестанеш користуватися його послугами, як тільки ти перестанеш себе ототожнювати з ним, оскільки він харчується за рахунок твоєї з ним обумовленості.
Як тільки вдасться спостерігати розум, це означає, що ототожнення з розумом немає, ти не дотримуєшся його команд. Тільки в цьому випадку розум більше не зможе існувати.
Але коли нема чого спостерігати, не залишиться навіть сенсу бути спостерігачем. Коли нема чого спостерігати, спостерігач автоматично вчиняє самогубство. Це і є момент твоєї смерті, момент розп'яття, момент твого зникнення, за яким неминуче слідує воскресіння. Людина в тобі вмирає, Бог тобою воскресає!
І я зрозумів, що цей пост саме про те моє видіння на семінарі. У ньому детально все описано та пояснено з мого видіння. Навіть фраза є «спостерігач автоматично вчиняє самогубство.» Для мене усвідомлення цього було ошеломляюче.Просто ошеломляюче…
Адже після семинару все склалося так, що я почав цікавитись «практиками недвоїсності», спостерігати свої думки, своє «я» і бачити його нереальність, іллюзорність. І це все сталося само собою, ніби життя вело мене до цього. як у пісні Грєбєнщикова «Як багато кораблів у небесах, які стежать за тим, щоб кожен із нас був коханим». І від після цього усвідомлення – я ворожий!
Дякую Діма! Коли перший раз писав відгук, мабуть мені не було чого сказати суттєвого, а зараз є! Дякую тобі. І хоч я не переживши на сесіях того, про що пишуть інші (народження та смерті) для мене цей досвід важливий. Він ніби спрямував мене на вектор розвитку. І можливо все ще попереду і народження і смерть)
Дякую!)
Я поважаю вас за те, що ви так скромно і ненав'язливо ПРОСТО РОБИТЕ СВОЮ справу. Остання сесія, яка була найболючішою і найскладнішою, але під час неї нарешті щось урвалося… я побачив ВСІ те, що ви говорили… визволення… це не можна пояснити словами. Все що було ДО - було інтелектуальною мастурбацією, але найголовніше я побачив у момент, коли ступив уперед, в біль.
Минуло 2,5 роки після першого семінару, і тепер, дивлячись на своє життя, я розумію, що це реально було моїм новим народженням! Пишу, і сльози щастя накочуються на очі, така сильна моя радість і вдячність! Я дякую Богові, що послав мені Діму з його чарівною практикою. Опишу мої зміни після проходження першої практики:
1.Одразу після закінчення семінару, я більше не захотіла курити (стаж куріння приблизно 10 років), бажання закурити приходило до мене одного разу, прийшло воно в момент сильного душевного переживання, але самостійно подихавши і заспокоївшись, воно зникло. І вночі мені снитися, що я беру сигарету, затягуюсь, і розумію наскільки це гидко і неприродно, фу… І через 2,5 роки я можу сказати, що цієї звички в мене немає, наче її ніколи і не було, це диво! !!
2. Однією з умов участі було утримання від алкоголю перед семінаром, до речі, семінар припадав на 12 січня, тобто. відразу після зимових канікул. Я серйозно підійшла до практики, і всі вимоги дотримувалася. І ось диво, більше мені ніколи не хотілося спробувати щось алкогольне, хоч раніше я любила під настрій і у свята різні «смачні» коктейлі, вино. Якось за 2,5 роки я вирішила спробувати на весіллі друзів келих шампанського, але випивши його, усвідомила, що це не моє. Зате тепер я чудово розуміюся на смузі, фрешах і насолоджуюся трав'яними чаями та водою))
3. Також перед семінаром потрібно було харчуватися рослинною їжею, це був мій перший досвід утримання від тварин продуктів, хоча за пару місяців я почала цікавитися та читати про вегетаріанство та сироїдіння, ця тема мені здалася дуже цікавою. І ось після закінчення практики мої смаки сильно змінилися. Я перестала вживати м'ясо, потім рибу, після кави, мені було вкрай цікаво і цікаво спостерігати за всіма змінами, які в мені відбувалися. Я почала почуватися, відчувати себе частиною величезного цілого і це було так чудово!
Ось зміни, що відбулися після першої практики. Я завжди вірила в дива, і вони зі мною відбуваються, завжди дякую Діму, що став провідником цих змін! В мені відкрилася знову жага до знань, пошуку, я стала багато читати, цікавитися, під кожен запит з'являлися люди, зустрічі, події, семінари.
Через 8 місяців після першої практики я відчула, що готова піти далі, тільки було б чудово, подумала я, щоб Діма приїхав до Москви, т.к. ситуація не сприяла поїздці до Києва. І про диво, Богу було завгодно, щоб через місяць, Діма провів семінар у Москві.
Після проходження другого семінару, я народилася, я чесно, за розповідями знайомих, які пройшли дані практики раніше і за відгуками учасників, могла уявити і уявити, але повірити, тільки на своєму досвіді, і звичайно це невимовно, це у кожного своє, але це чудово .
Після другої практики, мене захопив творчий процес я зайнялася вокалом, малюванням, з дитячою цікавістю та ентузіазмом віддалася цьому потоку.
Виразно пам'ятаю, Діма сказав перед початком першої практики, дихайте, не чекаючи нічого натомість, просто віддайтеся практиці. Я довірилася йому та зробила все саме так! І так, були важкі моменти, але щось давало мені сили та віру. Я дякую Діму, для мене це дуже важлива людина в моєму житті, вона настільки прискорила мої внутрішні процеси еволюції! Життя прекрасне і дивовижне!
Я за Вас також радий))) Ваш приклад надихає)
Вперше була на твоїй практиці на фестивалі "Казкове місто". На жаль, потрапила лише на першу сесію дихання, оскільки маленька дитина не дозволяє відлучатися більш ніж на 2 години.
І ти маєш рацію… це одне з найсильніших переживань за все моє життя. Коли перед початком практики ти «залякував», я ставилася дуже скептично, хоча й мала уявлення і досвід про дихальних практиках, але після того коли все закінчилося я зрозуміла про що ти говорив на початку. І мало ти залякував :)) смерть, народження… поки я це не відчула, я не розуміла…
Вперше я щось робила сама, сама опрацьовувала свої проблеми… не за допомогою когось, а сама, я зрозуміла як це «не шкодувати себе»)) Я відчула, скільки блоків у мене в тілі сховано і як багато ще працювати треба. Відчуваю себе каламутним болотом, в якому сколихнула осіла тіна.
Дякую за пережитий досвід????
Після семінару мені довелося знову познайомитися з усіма моїми знайомими та близькими, оскільки виявилося, що я їх зовсім не знала. За місяць відбулося повне перезавантаження моєї свідомості, принципів настанов, поглядів, цінностей. Я не знаю хто я тепер, не знаю як діятиму завтра, все обнулилося. Я просто живу і спостерігаю за собою і знайомлюся з собою та оточуючими людьми, це прикольно))
Відчуття повного обнулення більшості програм у моєму комп'ютері: відкрилося серце, пішла гордsня, прийшло дуже глибоке прийняття насамперед і інших. І з цим усім прийшло розуміння, що я в божественному потоці, і вищі сили мене ведуть за руку, і хоч я тепер ні в чому не впевнена: хто я і що тут роблю в цьому театрі життя, але я точно знаю, що я можу людям багато всього хорошого зробити навіть за своєї розгубленості і не розуміння дуже багатьох речей.
Так дивно, я начебто знову вчуся ходити, реагувати на все інакше, радість і щастя стали більш повними та глибокими, а сприйняття себе людей і світу більш тонким.
Спочатку було дуже не комфортно, здавалося, що в мене здерли шкіру, і під нею оголені дроти, які дуже болісно реагують на все, всі стіни та огорожі від світу впали, і довелося вчитися жити у відкритості та в довірі до миру та людей вже без стін. Довелося піти від людей на деякий час і обмежити щонайменше спілкування з усіма.
І все вишикувалося, але вже по-новому. і прийшло розуміння, що весь світ це ти, і його просто треба любити та приймати, і все буде добре. І в житті стало більше радості гармонії, світу, і просто кайфу від життя)))))
Після закінчення терміну двох тижневої інтеграції є доцільне бажання коротко описати процеси, що піднялися з «глибини» себе.
Максимально намагався відсторонитися від навколишнього, для самоспоглядання, настільки дозволяли мені взяті (звалені) на себе обов'язки МИНУЛОГО ЖИТТЯ))) Але довелося паралельно адаптуватися до навколишнього світу.
Пішов процес перегляду всіх життєвих цінностей і цілей, почав чітко розуміти внутрішні та зовнішні чинники (необхідний настрій та дії) для їх досягнення. Почав чути себе, свої бажання і тверезо бачити доцільність їх для себе в даний період часу і в місці, де перебуваю. Почав чути тіло, у харчуванні, відмовившись повністю від міцних спиртних напоїв… Переглянув причинно-наслідкові зв'язки своєї поведінки щодо зовнішнього впливу та внутрішніх матриць…
Це лише мала частка усвідомлення загальної картини свого внутрішнього і як наслідок навколишнього світу… Можу з упевненістю сказати, що знання накопичені мною в процесі пошуку себе дуже допомагають в адаптації і новому формуванні, а скоріше в плавному переході в нову реальність і те, що до цього я не розумів і малої частини їхнього значення.
Мені здається, а скоріше я впевнений, що я усвідомив найголовніше питання, яке завжди мене турбувало і не давало спокою. Це питання сенсу і свого шляху та призначення!
Хотів ще раз подякувати тобі та твоїй команді за виконану роботу, за те, що допомогли пройти цим таким нелегким але настільки ефективним шляхом)))
Вперше вирішивши сходити на холотропку — я, перечитавши весь матеріал і переглянувши все відео, з жахом уявила, що взагалі помру на семінарі, задихнусь чи серце стане… таким був великий мій страх. Але холотропне дихання саме для цього й призначене — подолати свій страх, зуміти зазирнути йому у вічі. Другий похід на холотропне дихання досі залишається найкращим спогадом відчуття себе, дякую Вам. Всього вам доброго. Продовжуйте робити людей щасливими)
Діма! Це просто неймовірно, мені так багато хочеться написати, але передати словами те, як ти допоміг мені в мене напевно і не вийде! Хочеться сказати тобі величезне Спасибі! Я тільки зараз зрозумів що всі ці рази ходив до тебе щоб отримати щось матеріальне(заробити більше грошей або щось на зразок того), але отримав набагато більше набагато набагато! Щастя від життя, щастя жити! Велике тобі дякую
Дякую, дуже дієва техніка, вдалося зняти три психоемоційні блоки (емоційних травмувань детства), побачити думки що були джерелом, а потім відчути як зникає напруга у м'язах і відчути свободу, легкість.
Спробую тобі написати і сама краще зрозумію) мені досі це бачиться в голові)
На третій сесії я дихала і раптом бачу і відчуваю, що від серця тягнеться така промениста світло-зелена доріжка вгору, і тут таке почуття знайоме дуже, рідне, і я туди вдивляюся, і бачу там істоту зі світла, і тут розумію, що завжди його знала, таке знайоме відчуття, ще в дитинстві ... і я до нього прямую, і стаю ним, воно це я, а я це воно))) у нього жіноча енергія, але в той же час у ньому і жіноче і чоловіче, а швидше це взагалі до нього не відноситься, тому що воно все)) там такі фарби, все тонке невідчутне, все з думки зіткане, і ось я дивлюся на себе вниз, і в мене тіло мерехтить блакитним, але воно не матеріальне, і схоже на моє) напевно, це я собі його так змогла побачити) і я танцюю там тааак красиво, і мені стає цікаво, що я ще творю, і тут вона створює неймовірну картину як фонтан кольороенергії у просторі своєю думкою… а потім музику, і переміщається кудись захоче думкою. Жаль, що так сухо пояснюється, а там все божественно…
Там все з любові створено) думка, якою ми створюємо, це і є сама любов. І я розумію, що я не тільки це тіло, яке побачила, я можу стати ким і чим завгодно одним лише бажанням. І тут я крізь зірки, між планетами лечу-парю в невагомості. Ось, ще я бачу істоту іншу, вони ангелоподібні, до речі, крила дуже великі є і красиві ... ну, це знову ж таки я так змогла побачити) і це істота, ми різні і в той же час як одне, тобто відчуваємо зсередини себе іншого як друге себе)) а потім вони стають, якщо можна так сказати, тому що вони просто існують у цьому космічному просторі, один до одного спиною і бачу вирва енергії дуже яскрава і цією енергією створюються планети та зірки, і якесь незрозуміле по субстанції космічні спалахи та бризки. Це мене взагалі остаточно призвело. Я була і тією істотою одночасно, яку планети створює і спостерігачем, але спостерігач був теж не зовсім я. І я чую звідти здалеку «активна фаза добігає кінця» і я розтеклася і часом спостерігала те море безкрайнє зверху, і там ковчег був і якісь спалахи світла, а під кінець я була під водою.
Та й взагалі, це все було так реально, як я зараз, я ще так не бачила. Досі не можу прийти до тями.
А істоти там хоч і в єдиному просторі, яке справді відчувається як повне єднання, кожне при цьому суверенно, у кожного свої якості… це так чудово!!!:)))
А на четвертій сесії мені було вже все одно, але під кінець знову ця доріжка з серця надихалася, і ця істота моя світла показала, як мало не весь всесвіт радів, коли я народжувалась. Ні, коли я була зачата. І цього разу більше відчувалося ніж бачилося, як я народжуюсь і феєрверк на всіх можливих планах буття, я така щаслива, що народилася і знаю, що це життя буде величезним звершенням)), і те я понад тріумфує, і розумію що коли розвиваються і проходять щасливий досвід нижні частини, верхні Я теж ростуть, у них більше інформації щось стає. Ще маму відчувала, як вона була рада мені ... Не передати як круто все це))
Насамкінець пам'ятаю, як з тіла вийняли «страх і смерть», і ще якісь штуки попадали, і тіло відчувалося як величезне, променисте, струменіють енергії…
У пасивній фазі в моє маленьке тільце ніби заштовхували мене велику, і було навіть страшно, що не вміщусь, так і залишуся ходити невміщеною, над головою сиділо блакитне вище Я в позі лотоса і ніби вливало через маківку нову мене, і мене смикало дуже, думала це ніколи не закінчиться.) і я в кінці приголомшена кажу, що ж мені тепер з усім цим робити? А мені відповідають, ти ж цього так хотіла, ти готова бути справжньою. І такий спокій усередині, і розуміння, що все станеться дуже швидко, і як я хочу. І я так розслабилася в спокої і насолоді як ніколи) і все вмістилося)))
Після довгих вагань таки прийшла на семінар 21-22.03.2015. Це був мій перший досвід холотропного дихання. Спершу тяжко було роздихатися. Дуже сильно скручувало руки, ніби спаралізувало, і БОЛЯЧО! Коли йшла на семінар, чекала, що виявлятимуться блоки в шиї, в ногах, будь-де, тільки не там, де вони в результаті проявилися. Наступного дня, коли дихали вже втретє, виявився ще один блок в обл. серця. Я розуміла, що можу його продихати, дихаючи глибше і частіше, але свідомо не захотіла… і тут почалися атаки мозку «навіщо воно мені треба, я і без того неплохо жила», «якщо у мене так руки боляче крутити, то як грудину скрутити , я не витримаю», «скоріше б додихати, зібратися і піти додому, на 4-й захід я точно не залишусь», «і взагалі, ну і що, що я все, що починаю, не можу довести до кінця, не перший якщо вже, якось переживу» і т.д.
Дімі я сказала, що не хочу далі продовжувати, є щось, з чим я не хочу розбиратися розірветься), бо вважала, що в зручному для себе форматі я з цим давно вже розібралася. І ДУЖЕ ВДЯЧНА Дімі, що в нього знайшлися для мене потрібні слова. Хоч я була й роздратована і всім незадоволена, таки залишилася.
Коли почали дихати вчетверте, я подякувала Богу за те, що взагалі можу дихати, за кожен вдих і кожен видих.. І тут мене накрило хвилею вдячності.. за все. , за радість.. і за біль..за сміх і за сльози. Відкинувши будь-яку оцінку подій і людей, прийшло усвідомлення того, що це все Єдине і це все моє.. Що все, що відбувається, треба приймати і з любов'ю відпускати. Подібно як робимо вдих(приймаємо), не аналізуючи скільки вдихнули повітря, а чи добре, що ми його стільки вдихнули, на скільки атомів воно розкладеться, а чи не шкідливо стільки вдихати і т.д. І з легкістю видохаємо (з любов'ю відпускаємо).
Далі накрило хвилею кохання. Зауважила, що зовсім не скручувала руки, а наоборот якесь тепло йшло по них. Інколи поколювало в обл. серця, але я з легкістю це продихала. Періодично мозок посилав якісь страшні думки, але вони пропадали разом із видохом. Повітря було таке сладке, хотілося вдихнути його дедалі більше, діафрагма працювала у шаленому ритмі. Здавалося, що СВІТ так дихає.
Побачила собі збоку в стані приємного спокою (навіть слова важко підібрати..), і там мені не треба було дихати, не було часу, ні минулого, ні майбутнього. Я розуміла. що Я - це все добро Світу і Я - це все зло Світу, це одночасно і Життя і Смерть, одночасно і Все і Нічого, і радість і горе, біле і чорне. А баланс - тільки через ЛЮБОВ.
Коли закінчили дихати, дуже комфортний вихід був (бо попередні рази нудило і голова крутилася). Була вся мокра ніби пропотіла після високої температури. Ще багато подробиць не описано в даному відгуку, але то і не опишеш, ЦЕ потрібно прожити
Зрозуміла, що якби тоді втекла після 3-ї сесії, у моїй житті нічого так і не змінилося.
Ситуації і люди не змінилися, але змінилося відношення до всього. Відмітила дуже позитивний вплив на нервну систему)
Ще раз дякую Дімі за його працю!
Холоребефінг це найкраща техніка трансформації особистості. Проходжу вже 4 чи 5 семінар у Діми. Щоразу після семінару життя змінюється на краще: пішли занепокоєння, з'явилася цілісність усередині. Почуття свободи та розкріпачення. Пам'ятаю перший свій семінар, як мені було погано, тіло крутило на всі боки, все боліло і семінар здавався тортурами, думав чи переживу наступну сесію чи помру… І як пізніше я усвідомив, життя для мене було тортурою і постійним тіканням від себе. Як добре, що я відкрив цю техніку у 27 років, а не в 50… Після семінару я перестав тікати від проблем, а йти до них назустріч та долати їх, вірячи в себе та свої сили. Наступні семінари пройшли куди комфортніше з переоцінкою себе в соціумі, своєю цінністю в житті і те, чим хочеться займатися, що приносить задоволення. На семінарі 14,03,2015 я навчився хотіти від життя більшого та віри, що в мене все вийде. І в останній момент, коли немає сил, руки опущені, нічого не хочеться, варто зробити «вдих» і світ тобі піддається і розкривається перед тобою у всій красі і відкриваються нові сили та бажання творити:)
PS Не знайдеться слів у світі, щоб описати стан подяки Дімі за його творчість.
То був мій перший досвід холотропного дихання. Всі 4 сесії у мене страшенно спазмувало руки, біль був нестерпним. Бачень чи мультиків у мене не було, а були присутні незрозумілі переживання та трансформації саме фізично, у тілесних змінах. Якоїсь миті прийшло усвідомлення повної підконтрольності всього мого життя і тіла розуму, який загруз у страхах і комплексах, образах і протестах. Я просила вибачення у свого тіла і відчула тотальну безглуздість життя в цілому і кожної окремої людини. Я сильно плакала, ніби оплакуючи людство.
Після семінару я була не в приємному стані. На думку приходили найрізноманітніші образи, які я намагалася відобразити на малюнку. І наснився дуже важливий сон, який показав мій початок, повернув мене до витоків. Я відчула, що мене ніби впихали в цей світ, а я страшенно боялася і не хотіла бути людиною.
Досвід вийшов не найпростіший і найприємніший, але дуже потрібний. Відчуваю якусь незавершеність, тому найближчим часом відвідаю семінар ще раз.
Дуже дієвий спосіб пізнання себе, всім раджу)
Бувши на семінарі 18-19.10.2014 року.
Прийшов на нього для того, щоб знайти собі, мету своєї життя, відчути впевненість і мету свого існування.
Семінар – це неймовірне подорож. Після кожної сесії, відкриваючи очі, бачиш не світ, а щось неймовірне. На сесіях мені спочатку було важко, справді важко. Потім легше.
Чи знайшов я те, за чим прийшов — ні. Знайшов щось інше, що не піддається опису.
Після семінару — місяць неймовірних відчуттів, любові до всього, гармонії з усім…
Але ті питання, з якими прийшов, так і залишилися невірішеними. Відчуття поступово розтанули.
Якби у мене була можливість ще раз вибрати. Чи зробив би я так само? Так зробив.
Не знаю чому, не знаю навіщо. Розум не знає.
Дякую, Діма, чи ким би ти не був)))
п.с. «… це не я шукав матрицю, вона сама мене знайшла…» чи якось так)
Іноді, щоб відкрити джерело сили, бажання жити, свого призначення, потрібно йти глибше, набагато глибше і не всім це вдається з першого разу; поки ти на поверхні, дихаєш не глибоко під час семінару, не доходячи до піку і катарсису, то й ефекти після будуть поступово затихати, оскільки поки не відкрите заблоковане джерело сили — у такому разі рекомендується робити пранаями, що даються на семінарі, щоб підтримувати стан щастя і гармонії скільки завгодно довго, або продовжити радикальні занурення на семінарах, щоб дістатися джерела проблем, які блокують бажання жити.
Велике дякую Дімі. Завдяки цій техніці я знову можу жити, шукати, сподіватися, вірити, кохати. Все одночасно)) і окремо)) Відкриття внутрішнього світу, космос який всередині або щось ще) але це просто диво. Дякую Діма! Успіхів у цій справі твого життя!
Ці практики для мене, це ще один крок у розвитку, у розумінні себе, відчутті свого тіла та шляху яким ми всі йдемо. Дуже корисний захід, всіляко рекомендую Діму, як мудрого та досвідченого Провідника.
Пізнавальний, що досить доступний, компактний за часом, тепер уже в комфортному місці біля Дніпра, досить насичений, різноманітний на дихальні техніки, забезпечений здоровим харчуванням та приємною атмосферою семінар. У будь-якому разі шкода за витрачений час не має бути. Тут вас приємно здивує (ну чи неприємно) відсутність розумів і теорій, що прикрашають дійсність, що погодьтеся рідкість у наш час. Два дні не найлегшої роботи над собою і незважаючи на те, що ви думаєте, чекаєте, сподіваєтесь і як оцінюєте, саме ТІЛО отримає свій практичний результат. Жодного звикання чи прихильності заняття не викликають, читав десь, що це СЕКТА — марення повне, напевно підступи конкурентів. Відвідую вже не вперше, в основному через доступність у ціні та часі, глибоких трансформацій мій розум не спостерігає, а він у мене дуже пильний. Але покращення психоемоційного стану спостерігається завжди і після кожного семінару мені завжди на один крок ставати ближче те, що я відчуваю всередині, а не сприймаю з навколишнього середовища. Ось так дрібними кроками до себе істинного.
Пропливала семінар 12-13 квітня! Це було здорово!! Потік емоцій, втілень та вражень… Прокинулася як у казці… внутрішня свобода та політ… Всім рекомендую.
Здрастуйте, Дмитро дуже сильний і добрий учитель, він проведе Вас до місць пізнання тих переживань, які потрібні саме Вам. При цьому не вселяючи, не навішуючи цінності, уподобання (егрегори). Особисто в моєму досвіді перед першою сесією холотропного дихання я марив ідеями, думками, езотерикою))) Просто каша в голові. Результат був нереальним для старого мене до сесії. Якщо й були в мене знання – вони систематизувалися, що було маренням – пішло). Світ навколо став ще загадковішим і невідомим, але при цьому не викликає страху, огиди і т.д. Я кілька разів був на холотропних сесіях, це працює, світ змінюється, тому що думки, потоки енергій, які я надсилаю в дзеркало мого сприйняття, змінилися.
Дмитро я дякую тобі.
Всіх благ
Діти. Це бомба. Якщо ви прагнете самопізнання та очищення від страхів та блоків — приходьте. Якщо вам набридло товкти воду в ступі і місяцями або роками розбирати і приймати свої ілюзії приходьте. Так, може бути нелегко, може бути страшно. Але ж ви хочете здобути свободу і цілісність?
Я навіть не думав, що в мене може бути стільки блоків у руках та масок на обличчі. Так, було важко і боляче спочатку. У процесі у мене кілька разів спазмувало обличчя і руки, навколо кричали люди, наприкінці першої холосесії скрутило в розкоряку, в четвертій я випльовував слиз і слини.
Але яке відчуття легкості, сили та задоволення отримуєш, коли зустрічаєшся віч-на-віч зі своїми страхами, блоками та пригніченими емоціями. Не уникаєш їх, а мешкаєш, доводиш до піку, приймаєш і відпускаєш. За що отримуєш колосальний приплив енергії та почуття звільнення від вантажу. В кінці у мене вібрувало все тіло протягом 30 хвилин, я міг усвідомлено звертаючи увагу посилювати приплив енергії в різних частинах тіла і зцілювати свої травми (синці з боксу пройшли), відпускати блоки. І прийшло усвідомлення, що Я МОЖУ, можу більше, ніж здавалося раніше.
І все, що треба робити, просто дихати. Глибше та інтенсивніше. Що б не відбувалося, як би неприємно, боляче чи некомфортно це не здавалося у процесі.
Результат неминучий. Приходьте та дихайте. Вірте в себе, Діма досвідчений інструктор із виведення на високі орбіти. Дозвольте стати цілісніше і зробіть цей крок.
Ще навесні наснився сон (все відбувалося як наяву): Я сиділа біля вікна (а вікно як великі балконні двері) і чогось чекала. Раптом через цей прохід зайшов високий чоловік і питає мене: ти йдеш з нами?.. я на початку здивувалася... але йому відповіла: ще зачекаю. Влітку, прочитавши в книзі про практики дихання, захотілося пройти подібні. В інеті по Києву вже знайшла курс з ребефінгу, але в останній момент звернула увагу на твій сайт — інформація щодо нього була визначальною у моєму виборі (знайомих, які б такими займалися чи захоплювалися — ні), плюс, звісно й інтуїція. Було приємно читати і ти сам не раз на семінарі говорив, що у своїх виборах зараз теж покладаєшся на інтуїцію — отже, я йду вірним шляхом, коли роблю той чи інший вибір.
Два дні семінару пройшли нелегко – це праця. Людиною, яка взагалі з цим не стикалася, всі отримані статки сприймаються як відкриття - це я про себе: коли ти - як багатовимірний звук, голос, хор, танець, барабан і т.д. Бачила тебе і пару ще людей, які сидячи в позі лотоса, дихали в оточенні своєї аури. Коли бачиш розіп'ятого Христа і я, як маленька яскрава точка, розчиняюся в ньому (це третя сесія), а в четвертій — вже сама бачу себе на тому ж хресті і в одну мить після своєї голови німб — незвичайно і яскраво. Четверта сесія - там було все, і знову пологи сина (вони у мене дуже важко проходили а тут легко), і моє народження.., а потім я зрозуміла, що місце, де опинилася і є рай, де і попросила Бога про все, що на на той момент щиро побажала душа.
Був черговий спекотний день. Середина фестивалю Казкове місто у 2013 році в Криму. Щовечора перед цим моя подруга ходила на холотроп і розповідала веселі історії, як її там скручувало, як вона тріповала і якою енергією наповнювалося її тіло після. «Сьогодні остання сесія – сказала вона – найжорсткіша!». І я зрозуміла, що я маю там бути.
Скажу одразу — я вмію обирати вчителів. Є в мене така сідха. Я не ходжу на тренінги до кого потрапило і бачачи людину, одразу розумію, хто він і куди веде. Діма був тією людиною, до якої мені хотілося піти. Дивно, напевно, так почувається жінка поряд з коханим чоловіком — повна безмежна довіра, якою я перейнялася до Діми, дозволила мені пройти всі кола пекла і жодного разу не засумніватися в тому, що зі мною буде щось не так. Я вірила йому більше, ніж собі, і він цілком виправдав мою віру. Але це так, передмова.
Я прийшла на холотропку вмирати. Ось так просто так. Багато хто ходить ловити кайф, багато хто мріє очистити тіло, пережити досвід виходу з тіла, побачити минулі втілення. Я ж йшла туди з чітким наміром померти та народитися заново.
Ми прийшли на галявину за годину до тренінгу, вибрали місця, розстелили каремати і стали чекати на Майстра. Як тільки Діма з'явився, він одразу оголосив, що ті, хто не дихав у нього попередніми днями, не допускаються до цього заняття. Цього дня будуть найчистіші та найвищі енергії, тож дихати мають у полі лише ті, хто був раніше і має намір працювати, а не кайфувати. Я йшла працювати сюди. А ще я знала Діму до цього. Декілька років тому я випадково потрапила до нього на холотропку в Києві з подругою, тому знала як дихати і які стани я можу випробувати. "Все правильно" - подумала я, одягла пов'язку на очі і влаштувалася зручніше. Потужні енергії, піднесені статки, безліч пасток, які чатували на шляху до переродження чекали на мене. Діма поставив на вході охорону і навіть дивитися в наш бік було заборонено. Заграла музика.
Ми дихали 75 хвилин. Повне швидке дихання. Спочатку під нейтральну ритмічну музику, щоб розгойдати легені, потім музика прискорювалася, занурювала у стан, виявляла нотки драми та переходила у медитативний режим. Я старалася! Я дихала як могла, з самого початку використовуючи всі свої ресурси та не звертаючи уваги на пастки. А пастки були всюди. Коли ти дихаєш у такому швидкому ритмі, тіло починає скручувати, люди бояться болю і перестають дихати, поринаючи в медитативно-блаженний стан. Я поринала в біль. Руки вже давно скрутило, я залишила їх поза увагою і почала просихати блоки. Зрозуміло, я не спрямовувала жодних потоків, я просто довірилася процесу і спостерігала, як воно все робиться саме. Мене накривала кілька разів хвиля блаженства, тіло вібрувало від задоволення, хотілося зупинитися і зависнути у цьому кайфовому стані. Але я продовжувала дихати і занурюватися глибше, проходячи через солодкі видіння, моменти божевільного болю і розриву шаблонів. Я дихала. Територією ходили ситтери і спостерігали за процесом, пробуджуючи тих, хто потрапив у пастку кайфу. Мене не чіпали, я намагалася щосили.
І ось настав момент драми.
Я вже не могла дихати, хотілося зупинитися і кинути все, але слова дівчинки, з якою ми познайомилися перед холотропом, спливали у свідомості: «Холотроп — це як життя. Якщо людина не може довести розпочате до кінця тут на практиці, то як вона досягне чогось у житті?». Хоча свідомість вже відмовлялося щось розуміти. Був пекельний біль. Моє тіло саме шукало вихід, воно поверталося, зміщувалося з килимка, каталося землею. А я дихала і йшла далі в цей біль. Запалена свідомість не функціонувало. Пригадую, я кричала. І тут, коли моє тіло вже не могло зробити жодного вдиху, м'який і лагідний голос Діми сказав: Ми переходимо в розслаблену фазу. Я вилетіла із тіла.
Напевно, це і був процес смерті. Тому що мені стало так добре і легко, так солодко. Я бачила своє тіло, а потім прийшла мила картинка: вігвам у Північній Америці, чоловік та жінка з дитиною на руках. І це було так мило і добре, а я була така легка та повітряна. Я не пам'ятаю, куди мене забирало. Пам'ятаю, що коли я повернулася, земля була м'якша за перину і рідніша за матір. Потім тіло приємно завібрувало, і я знову відчула біль. Але вона вже йшла, залишаючи після себе приємні поколювання.
Пізніше я, як і всі, обійняла Діму в пориві подяки. Від нього виходило таке сяйво, така радість і блаженство, що неможливо було не підійти.
Це був чудовий досвід, після якого мені все ще приходять одкровення та усвідомлення.
Ось одне від кепа: Ми приходимо сюди працювати. Пастки доброти та млості підстерігають нас усюди, але ми приходимо сюди працювати. Над душею, над тілом, над Духом. І не можна зупинятися. Якщо ж зупинишся, завжди знайдеться хтось чи щось, хто болісно поверне тебе до процесу».
Я був на семінарі 27-28.07.2013.
Крім звичних відчуттів, що стали для мене, протікання енергії по руках і густого повітря з'являлися сильні болі в районі куприка, які згодом пройшли і принесли полегшення спині, з якою у мене регулярно були якісь проблеми.
У мене залишилися дуже незвичайні відчуття від мого стану, які мені навіть нема з чим порівняти. Я відчував себе поза своїм тілом у стані легкості, повної свободи, відкритості. Навіть біль, який я іноді відчував під час дихальної сесії, був іншим: начебто хворіла не якась частина тіла, а хворів увесь я. Це відчуття легкості та свободи дуже багато означає для мене. Тепер я розумію, що можна перебувати у своєму тілі і при цьому бути вільним (раніше у мене цього відчуття не було через велику кількість дрібних і, що здаються мені тепер такими незначними, побутових проблем, повсякденних рутинних завдань).
Однак я помітив, що стаю менш залежним від думки та впливу інших людей. І мене це дуже тішить.
Було дуже приємно брати участь у семінарі.
Семінар проходив 15-16 червня.
З ранку 15 червня, коли збиралася, відчувала сильний опір. І коли вже була дорогою на семінар, зрозуміла, що забула всі координати будинку. Не виходило додзвонитися додому, тому що зв'язок на телефоні просто був відсутній. Були вже думки, що не повинна туди йти і збиралася розвертатися, але бажання вирватися з постійного стану страждання, втоми та відчути свободу виявилося сильнішим :)
Протягом усіх 4 дихальних сесій був постійний нестерпний біль у руках. І з кожною наступною сесією все сильніше та сильніше. Було оніміння обличчя, губ, живота… Іноді не мало все тіло. І вже на тлі цього приходили різні образи та усвідомлення.
Під час першої сесії, коли біль тільки почав посилюватися, звернулася до Вищих сил прибрати її, але тільки побачила образ, як лежу на хресті та цвяхами пробивають зап'ястя. Усвідомила, що цей біль був зі мною протягом усього життя. І це я її завдавала своєму тілу тим, що пригнічувала його, не звертала на нього уваги, відчувала огиду та ігнорувала його потреби.
Під час другої сесії відчувала першу чакру — кулю, що швидко обертається, в області куприка, оніміння тіла ставало сильнішим, також додалася біль у лівому литковому м'язі, але й вперше відчула задоволення від того, що дихаю. Відчула себе окремо від розуму, тобто. є я, яка поставила собі чітку мету дихати, і є розум, який усіма способами намагався зупинити мене різними коментарями і опором. Коли це не подіяло, виникло відчуття, що я розучилася дихати. Не розуміла, як це, що мені треба робити, була втраченість, начебто вперше в житті це роблю. Але й це мене не зупинило, і сяк-так закінчила сесію.
Третя сесія здавалася нескінченною… І саме на ній я зрозуміла, чому так важко на семінар добиралася, чому розум постійно наполегливо давав себе знати, чому забувала, як дихати… Виявилося, що це все було для мене як запобіжний механізм, який захищав мою свідомість від усвідомлення всього того болю, що був у мені. На цій сесії розум вперше відключився, і відчула те, що ніколи в житті не відчувала до цього… Я просила вибачення у свого тіла за все те, що я з ним зробила, за ту жорстокість і ненависть до себе, що я відчувала… Вже нічого не хотілося, крім як зупиниться, але я розуміла, що я або позбавлюся цього болю, або помру. Завершення сесії було як порятунок.
Дивна фраза не виходила з голови протягом усіх 4 сесій «я хочу їсти». Мене це ще дивувало, бо я відчувала себе ситою і не думала про це іншим часом.
Як тільки почалася четверта сесія, ця фраза знову спливла, і мені хотілося вигукувати її, і коли я почала її промовляти, вигукувати, голосніше і голосніше, прийшло усвідомлення, що це був мій страх голодувати. У моєму житті було кілька періодів, коли, не маючи засобів для існування, доводилося голодувати кілька днів поспіль до непритомного стану, і як виявилося, це залишило глибокий слід. Коли я це зрозуміла, то змогла відпустити. Після цього з'явилося бажання промовляти «я хочу бути коханою», бо насправді це довго приховувала сама від себе та забороняла собі навіть думати про це. Також після промовлення відпустила.
І тут раптом я побачила себе в минулому житті, за часів інквізиції. Я опинилася у ролі жертви, яку катували. Бачила і звичайно ж відчувала, ніби це відбувається прямо зараз, як мені повільно відрізають по одному пальцю на руках знову і знову. Коли закінчувалися пальці, руки відрізалися цілком. І я реально відчувала потоки крові, що хльостали з обрубків замість рук. Коли це проходило, пальці знову з'являлися, і їх знову відрізали ... У якийсь момент мені здалося, що я божеволію від болю. Я кричала, навіть репетувала, просила допомоги у людей, у Бога, просила припинити це... Під кінець активної фази дихання, я відчувала, що мене залишають сили, я вже не могла дихати і просто відчувала приреченість і готовність зустріти свою смерть. Приходити до тями я почала хвилин через 15 після завершення всієї сесії, і єдина думка була, що я вдячна Богові за те, що я вже в іншому житті, і що зараз не Середньовіччя.
Після семінару розпочалося найцікавіше.
З першого дня з'явилося дуже багато справ, подій, люди захотіли спілкуватися зі мною, начебто до цього життя було на паузі, а зараз почалося прискорене прокручування. У перший тиждень спала по 5 годин на добу і майже нічого не їла, але не тому, що не могла чи не хотілося, просто так все складалося, що не могла собі дозволити цього, але ставлення до цього було спокійне. Були часті перепади настрою, організм чистився від слизу, відчувала постійну втому, на 3-4 день навіть захворіла і не могла вийти з дому через слабкість. Активувалося багато друзів і знайомих, яких не бачила давно, навіть двоє приїхали здалеку, щоб зустрітися.
На 6 день так склалися обставини, що у такому стані довелося терміново їхати 600км, щоб побачити батьків, бо було невідомо, чи скоро ми знову разом зберемося. Я сердилась і нервувала, навіщо мені це потрібно зараз, збиралася відкласти поїздку, але як завжди підсвідомість виявилася розумнішою, і тільки я переступила поріг будинку, я тотально розслабилася, чого не могла зробити за 2 місяці проживання у Києві. І лише трохи відпочила, мені захотілося їсти, багато! До цього 4 роки я була вегетаріанкою, але тоді мені захотілося м'яса, крові та риби! :))) Вирішила зупинитися на рибі, як оптимальному варіанті, тому що тіло просило цього, але я сама відчувала огиду.
У батьків я побула кілька годин і вже треба було їхати назад. Вже на зворотній дорозі до Києва відчула, як на мене накочує паніка, відчуття ядухи, потік думок швидко-швидко прискорювався... І в цей момент я усвідомила! потреби свого тіла. Потреби у сексі, їжі, бігу, фізичних навантаженнях. Зрозуміла, що без цього я не зможу далі рухатися. Було відчуття, що я веду діалог зі своїм тілом, і воно ставило мені умови — або задовольняю його потреби, або почнуться проблеми зі здоров'ям.
У цей момент я відчула себе зараз, сприйняття загострилося до краю, відчула кожну людину, що їхала зі мною, її запах (на рівні інстинктів), стан, становище в просторі щодо мене. Такий стан, тільки в слабшій формі ще відчувався протягом наступного тижня.
Тоді ж, на другому тижні помітила дивну тенденцію навмисно, але несвідомо витрачати всю енергію. До п'ятниці відчувала неймовірну втому та виснаження, але все не могла зрозуміти, чому це відбувається. Виявилося, що легше витрачати енергію, ніж вчиться нею керувати.
Дякую Дімі за рекомендації та книги, що допомогли з цього стану вийти.
Також після того знаменного моменту в автобусі, кожні 3-4 дні усвідомлювала фундаментальні для мене речі, що повністю змінювали стан та сприйняття. Наприклад, усвідомила найголовніший страх у житті, від якого пішли всі інші – це, власне, страх життя. Я читала про це раніше на сайті Діми, але зараз на своїй шкурі відчула.
Потім усвідомила, що не можу і не хочу ніяк відпускати своє минуле. Фізично відчула, як сходить пелена ілюзій по відношенню до себе, та й те, що ілюзії для мене (як напевно і для всіх) це захист від болю емоційного, а іноді зачепленого самолюбства. Виявилося, що насправді не хотіла бачити те, що є насправді, бо не хотіла брати відповідальність за свої дії та статки. До цього уявляла себе маленькою дівчинкою, що потребує постійної опіки, іноді примхлива, і постійно безпорадна, а тепер я просто я, без якихось образів.
І з цим усім помітила приголомшливу річ – я почала проявляти себе! Нарешті я почала робити дії і відчувати за них відповідальність, вперше в житті в здоровому глузді та твердій пам'яті :). До цього реальність сприймала, ніби з боку (з тунелю), абсолютно не відчуваючи себе, лише асоціюючи себе з людьми навколо та образами, що потрапляли до поля зору. Зважаючи на те, що 10 років свого життя я провела перед телевізором, це багато що пояснює.
Також змінилася поведінка та виявилися деякі риси характеру. Стала жорсткішою, перестала відповідати на провокації, потягнуло на чорний гумор, стала умиротворенішою і впевненішою в собі, господарською, і помітно додалося адекватності, спокою у стресових ситуаціях.
Відчуваю, що надалі ще багато роботи, але що вже змінилося, просто неймовірно! Велике дякую Дімі за можливість, шанс що з'явився, коли, здавалося, є тільки глухий кут, за почуття свободи та легкість, що були в дитинстві та за здатність відчувати життя, що набула під час практики.
Ще хочу відзначити добре організований семінар, ясну, чітку подачу інформації та підтримку у потрібний момент, що підвищує ефективність практики.
І окреме спасибі помічницям Діми, які так тепло та дбайливо поставилися до учасників семінару.
До зустрічі наступного разу ;)
Спостереження за змінами та зміни продовжуються. Настрій гарний! Чи то я раніше не помічала, скільки чоловіків на мене звертають увагу, чи зараз почався рух:) Весело! Усі мої минулі проблеми викликають лише усмішку, як у комедійному фільмі. Пішли надриви та страждання, живу тим, що є і творю нове.
Забула сказати, що сесія 15-16 червня була напередодні мого дня народження — 17. Символічно, правда ж?
На сьогоднішній день можу сказати, мабуть, це найефективніший семінар із усіх, на які я ходила. А я ходила на Норбекова, Синельникова + працювала у психоаналітику, у різні періоди, звичайно.
Так що Welcome, люди!!
була на сесії 29-30 червня.
У тілі вже не з'являлося ніякого болю зовсім ... і будто все легко і можна не намагатися)))
Але потім… з'явилося інше відчуття та розуміння – для РОЗВИТКУ та ЖИТТЯ завжди необхідно йти вперед! і спершу було важко дихати через силу ще сильніше.. але спасибі Тобі Діма!! за те, що ти так віриш у людей і допомагаєш йти вперед! і я дихала дихала дихала через силу і зрозуміла що в мені в сто разів більше сил ніж я думала ... приголомшливо!
…зараз стільки сил, енергії! щастя живе у моєму серці! ходжу та посміхаюся! вирішення питань, що хвилювали, знаходяться самі собою..дякую Світ за це! я бачу і відчуваю як змінюється моя свідомість..зникають страхи і я просто йду вперед…і мені це подобається!
Я стала ще більше подобається собі! сьогодні відчула що моя жіноча та чоловіча частина злилися в гармонії. Це розуміння прийшло раптово і як стало так легко на душі ... щастя до сліз! ходжу квартирою посміхаюся і сльози виступають на очах!
Мені тааак добре !!!!!! так багато кохання у серці!! я перестала поспішати! я полюбляю кожну мить дня)) люблю все що навколо мене! що всередині мене!
Дякую Тобі Діма за це щастя і за Твою віру!!!!!
15-16 червня
Від 4х сесія холотропного дихання в мене залишилися певні враження. Мені вдалося щось побачити у кожній сесії.
Буду по порядку.
У першій сесії я відчула безумовне кохання.
Потім я бачила себе у 5 років, і питала, що ж сталося?
Потім я бачила себе грудну у матері на руках, яка плакала від непотрібності та нелюбові з цією маленькою дитиною на руках.
У другій сесії Я бачила, як сиділа в утробі і не хотіла вилазити. Я почала себе виштовхувати руками, хоч руки звело сильно. Щойно я себе виштовхнула, руки розслабилися.
Але народилася я в сірому коконі, і не могла звідти вибратися однаково... І вирішила померти, щоб потім знову народитися.
І тоді з'явилося віконце у цьому коконі. Я перетворилася на білого птаха і вилетіла.
Коли я рушила в небо, мої крила ставали все більше і більше, я стала величезним білим птахом і ширяла над хмарами.
Потім я побачила дерево з великою зеленою кроною. Воно тягнуло мене до себе. І я полетіла назад на землю, щоб припасти до цього дерева і залишитися з ним.
Дерево було сильним і могутнім, у глибокому корінні. І я залишилась із ним.
Я запитувала себе, де ж знаходиться це дерево, але відповіді не отримала.
У третій сесії я побачила себе жрицею любові та жертвопринесенням одночасно.
Потім мене поклали в труну, а потім ще живу прив'язали на стовп і підпалили, як відьму. Я бачила вогонь біля моїх ніг, потім довкола мене. Потім моя душа відокремилася від тіла і вже зверху я побачила своє обвуглене тіло на стовпі, і мені було шкода, що я не можу повернутися назад.
Назад я повернулася на землю в тілі чоловіка. Чоловік був красивим, довговолосим давньоруським воїном, він добре керував мечем у битвах. Він полюбив тендітну світловолосу дівчину. Він любив її дуже сильно і хотів, щоб вона любила тільки його. Він мав нею і не міг дозволити комусь або ще доторкнутися до неї.
Він так цього хотів, що вбив її, а потім покаявся у скоєному, але було пізно.
У четвертій сесії я повернулася на землю одним із царів Содома та Гоморри. Він сидів на троні і до нього прямували наложниці, з яких він вибирав найкращих. Решту він віддавав для насильства і розтерзання своїм катам. Після оргій все було в крові, а наступного дня починалося те саме. Одну дівчину він убив батогами, потім одного дня батогами вбили його.
Після цього я повернулася на землю та потрапила на північ. Навколо був сніг, і я, чукотський чоловік, йшов на самоті по цьому білому снігу. Він прийшов до юрти, де лежала хвора дівчина. Дівчину зводили судоми. Чоловік виявився шаманом. Він лікував цю дівчину цілий тиждень. Дівчина була врятована та залишилася жити у шамана. Вони народилися діти, двоє.
Після цього я побачила себе, що стоїть на березі озера, у довгому сарафані, з довгою косою. Я хотіла стрибнути в озеро і покінчити життя самогубством через нещасливе кохання. Що я й зробила.
Я пішла на дно, але хтось мене врятував. Ним виявився чоловік, який живе в лісі сам по собі, басурманин. Він не говорив по-російськи. Він приніс мене до себе в хату та виходив. Повернутися додому я не могла, то я була самогубцем, а залишатися з ним було порушенням релігійних традицій.
Я сумувала, і на Івана Купала кинула у воду вінок. Мій басурманин упіймав його і одягнув мені на голову. Після цього ми почали жити разом як чоловік та дружина. Ми були дуже щасливими і жила душа в душу. Я завагітніла від нього та народила хлопчика.
Якось наш будинок підпалили. Дитина залишилася на березі і її забрали люди, а наші тіла згоріли, душі злетіли разом у небо. Нам було добре, і ми не хотіли розлучатися. У мене з'явилася думка повернутися на землю як близнюки. Але потім ми просто пообіцяли знайти один одного та розлетілися.
Я очікувала побачити ще одну історію життя. Але виявилося, що знайти одне одного ми маємо у цьому житті.
І ось я літаю світом, як птах шукаю своє дерево на землі обітованій, шукаю цю втрачену душу по різних країнах і ніяк не можу вгамуватися. Щоразу мене тягне у нові та нові мандрівки. Я об'їздила пів світу і побувала навіть на краю землі, але й там не знайшла душі. Я обрала роботу пов'язану з подорожами і шукаю Свою Землю. Тому що моя земля там – де мешкає ця душа. А де це я поки що не знаю. Тому мені незабаром знову в дорогу, на нове місце. Раптом цього разу пощастить!
Переходжу на нові продукти.
У мові тіла виникає впевненість. Люди так дивно на мене дивляться:)
Хочеться вигадати що небудь таке!! Відірватися! І припинити систематизувати навколишній світ….
Втім, я такою була в дітинстві, до 5 років.
Так, пройшла співбесіда на нову роботу!! Мене беруть!
Ця сесія була вже не першою. Велика подяка Дімі та всім учасникам процесу, за неперевершений дводенний розкрив і розкривши)
Я ділилася своїми отриманими тріпа з усіма учасниками процесу, але деяке тоді не було озвучено через те, що мені самій спочатку хотілося це все перетравити і зрозуміти. Розписувати кожну сесію зараз я вже не в силах, пам'ять стирає кордони.
Загалом, це був один із найпотужніших холо-семінарів пройдених мною.
Я танцювала з Шивою, до мене приходила Тара, вона садила мене в асани і вчила наспівувати мантри, гладила мене по голові і направляла на шлях прийняття себе в цьому Світі, а також прийняття суспільства як відображення мене. я позбавлялася страхів, подолала страх народження (народилася то я взагалі-то за допомогою кесаревого розтину, а це була опрацювання божественного народження, як би перепрограмування, чи що..), після чого подолала страх смерті, як з боку тих, що втрачають близького, так і з боку тіла, що безпосередньо вмирає. Я зрозуміла, що не потрібно нічого боятися, слід приймати себе і Світ такий який він є. Слідувати своїм почуттям, інтуїції. Менше включати мозок в осмисленні усіляких процесів та ситуацій, адже давно вже стало зрозуміло, що всі наші біди від нашого розуму ... як надуємо, так і журимося потім! Загалом я можу написати нескінченний текст про свої переживання та враження. Але я не зможу передати саме те, що я пережила! Одне можу сказати, що ці вихідні були проведені з величезною користю та масою неперевершених екстазичних вражень! Тим хто втомився від буденності життя, заплутався у своїх бажаннях і тому, що він хоче від життя, набридло страждати від вічних курйозів життя-час прийшов для холотропного дихання! Дозвольте собі почати розуміти і по-справжньому насолоджуватися кожним вдихом Вашого життя!
Скільки ти готовий заплатити за свою свободу? І чи вимірюється свобода у матеріальних одиницях? Я думаю так, адже світ, у якому ми знаходимося, матеріальний (точніше, складається із щільної енергії). Тут навіть головне питання не в «Скільки?», а саме в «Чи готовий?», тому що гроші – це штука, що приходить і йде, т.к. циркулююча, значить справа не в них, а в готовності.
Для чого я йшла на холотропи? Мені дико не вистачало внутрішньої свободи. Моя свобода – це дуже важливе питання! Хочеться завжди того, чого не вистачає. Це буквально питання сенсу всього мого життя. Мабуть тому, що це мій початковий урок. Межі мого особистого простору, свобода зі всіх можливих варіантів вибору вибирати бути Собою – кожну одиницю часу.
Якимось чарівним чином всі ці нелінійні усвідомлення, інсайти приходять у моє життя після того, як я сходила на перший холотроп, потім на другий, потім будуть ще все йде так як йде. Ілюзія несвободи, обмеженості, стін – це не даність, з якою треба змиритися, «якщо сів на кактус-терпи», а ті вихідні дані, та ділянка місцевості, яку треба перетворити на свободу від дуальності – на Любов. Тому що свобода і ув'язнення – це дві полярності одного явища. І тому щоб через це пройти, потрібно не шукати свободи від ув'язнення, а поставивши поряд ці дві штуки подивитися в простір як би між ними – чи навіть ще краще – подивитися крізь них… І тоді я зможу побачити щось, що до цього вперто не хотіла помічати – алхімічний процес перетворення образно кажучи олова та міді – у золото. Свободи і Ув'язнення - до Любові! Тому що ми в цій вічній гонці за порятунком від страждання так сильно покладаємося на свій розум (у цьому є великий гумор :-)), який твердить, що, тільки позбувшись «поганого», знайдете добре, що забуваємо зупинитися, поставивши час на паузу і прислухатися до Себе, до Бога в Собі, до свого Тіла, до поточних проявів життя у Твоєму Всесвіті. А це саме воно — щастя! А розум навіть за всього бажання неспроможна знати відповіді питання щастя. Його функція – не давати відповіді, а ставити запитання, заплутувати, ускладнювати. Тому добрий спосіб знайти світ серед хаосу – це взяти в кожну руку за полярністю: в одну – «погану» і в іншу – «хорошу», поєднати їх і подивитися крізь них – тоді є всі шанси, що народиться Любов. Стан не-розуму.
Невеликий але тотальний додаток до попереднього посту.
І скільки ж людині потрібно пройти кіл «чистилища» і «пекла», скільки пройти доріг, щоб усвідомити всім своїм тілом, кожним нейроном і кожною частинкою Себе одну ДУЖЕ ПРОСТУ, але в той же час таку важку для розуміння Істину: сенс всієї цієї гри -У тому, щоб БУТИ СОБІЙ-справжнім, істинним, відкритим Собою! Істерика від усвідомлення, сльози очищення, сльози Щастя! але скільки ще цікавого та непізнаного попереду! скільки ще Подорожей, щоб зміцнитися в Любові до Себе, до Бога в Собі, до кожної живої істоти, яка живе і отримує досвід поряд на одній Землі! Семінари з Холо-ребефінгу для мене зараз найпряміший і найекологічніший шлях до Себе!
Пройшов за рік чотири семінари, буду короткий, дуже короткий
ДО
Досить забуваю, що живу,
Небо проклинаю і нарікаю,
В опіатному соціо-маязі,
Жалю свою долю нещадно.
У мавзолеях пам'яті, тускнею,
День за днем очі мої сіріють,
У катакомбах розум блукаючи,
Мене потворністю живить.
Вхопивши хвилю похабної рвані,
Що себе відкрила різної погані,
У світі, сонце, людях і собі,
Споглядаю данину підступної імлі.
Тільки смерть обіцяє благоговіння,
Тяжкий гніт ми закопаємо в землю,
Хробаки нехай дотла його зжеруть,
Чи не здохнуть, прожують.
ПІСЛЯ
У повному усвідомленні, слухаю,
Кожною клітиною життя я приймаю,
Будь-яким проявом дихаю,
Сонце оспівую і Місяць.
Досвід такий безцінний знаходжу.
У Небесах він станемо моїм Раєм,
Спів птахів, дзюрчання струмків,
Заберу із собою, своєю душею.
Насолоджуюся, впиваюся світлом,
Що звучить у Бетховена сонетах.
Для мене співає орган куплети,
І нагородою тут усмішки-діти.
Смерть за обрієм, не страшна!
Жінкою любимо: обранець я!
Як друк на пальці государя,
Світло любові в моїй душі сяє.
[Відгук про перший семінар у січні 2013!/ Відгук про мій 2-й березневий холотроп буде після завершення інтеграції про_0]
Іти чи не йти на холо-ребефінг – для мене було вирішеним питанням. Відвів був «однозначно ТАК!», бо в цьому була якась неусвідомлена внутрішня потреба. У дизайні людини це називається «є відгук». Він у мене точно був!
Близькі люди здебільшого не хотіли, щоб я туди йшла. Загалом, випробування певні були, але це нормально. Його дуже бояться змін і тому завжди веде велику Кампанію проти усіляких змін та трансформацій. Повинні померти хибне его і ті «суспільності», які змушують мене страждати та обмежують. Життя безпросвітно втратило сенс і фарби. Я переживала серйозну кризу особистості і відчувала гостру потребу знайти хоч якесь просвітлення, прояснення, полегшення…
Перша сесія далася легше, ніж дві наступні, напевно за рахунок ефекту новизни, і тому що я не мала жодних очікувань (а це дуже важливо – не обмежувати свою (під) свідомість очікуваннями – це може ускладнити занурення та опрацювання блоків). Насамперед скрутило руки, вони були ніби не мої, я ними не могла керувати. Я втратила контроль над собою (нарешті), та ще й біль був великий.
Потім було спонтанне відпускання свого тіла - через сльози, істерику, екстаз - щоб воно нарешті змогло зробити те, що воно хотіло - зробити якісь немислимі рухи, па, вигинання і вібрації. Це дуже зняло стрес! Тому що своїх 29 років я собі цього майже не дозволяла.
Пологи пройшли, можливо, не так яскраво як у інших учасників )), але напевно настільки, наскільки я змогла це дозволити.
Для мене перший семінар став мега-цінним навіть не тими усвідомленнями, які я, можливо, отримала (їх не було і не могло бути багато), а просто самим фактом моєї участі в цьому нетривіальному дійстві – не щодня я маю можливість відчути те, що моє тіло відчуває ВСЕ ЧАС, але цей біль прихований від моєї свідомості просто якоюсь фоновою тривожністю, невдоволенням, стресом, параною. Так, я змогла подолати свої страхи і приїхати, я не втекла, я дихала через свої обмеження, я народжувалась і народжувала, хоча до цього все своє недовге життя я ховалася від світу – у свою шафку зі скелетами, за спину мами, рідних, друзів – я НЕ ЖИЛА, а підтримувала безглузде існування. Це були важливі усвідомлення. Деякі незручності під час сесій однозначно коштували цих усвідомлень!
Тепер треба йти далі. І зараз у мене є для цього сили та енергія. Тепер я знаю свій приблизний шлях, щоб нарешті знайти цілісність і пізнати, що там, за межами життя і смерті. Подолати свій найсильніший страх і народитися новою Людиною. Так, це виглядає моторошно, але самий прикол у тому, що смерті не існує. :-) А життя тут дається для того, щоб це усвідомити :-). Ну хіба це не кумедно грати в життя!
Віват, Станіслав Гроф! За те, що невпинно все життя працює над техніками холотропного дихання - вони насправді неймовірно екологічні та безпечні для людини - набагато безпечніше, ніж багато інших психологічних технік. Хоча швидкість змін набагато вища, ніж у повсякденному житті, і від цього іноді зносить дах і вирівнює його :-).
Віват, Дімо, такий рідний, такий ВЕЛИКИЙ :-), такий простий у спілкуванні і такий незбагненно глибокий Майстер — за твою вірність своєму Шляху – дякую, що не згортаєш :-).
Ліричний відступ.
p align="justify"> На кожному етапі свого життя ми зустрічаємо тих людей (вчителів, майстрів, партнерів), які з нами резонують, тобто. до яких ми внутрішньо готові. І для мене єдиний спосіб піти далі – прийняти їх і подякувати за уроки.
Справжній Майстер – це та людина, яка й у інших теж бачить Майстра. Це той хто (словами Маркеса) дивиться на тебе зверхньо ТІЛЬКИ тоді, коли допомагає тобі піднятися! Це та людина, яка випромінює до тебе безумовну Любов і Прийняття просто тому, що ти теж Людина, така ж цінна і неповторна, як і вона сама, як і всі ми, і не важливо, на якому відрізку свого сходження до Себе ти знаходиться . Ти зможеш йти далі завдяки зміцнілій Вірі в Себе, завдяки тому Станові Любові, який у тебе вдихнув той, хто вже його знайшов.
Я дуже хочу на волю, тому я ще приїду, коли дозрію. ;-)
Всім привіт. Пишу більше для тих, хто ще не проходив і тільки думає. Учора-позавчора пройшла другий семінар у Діми, та вирішила поділитися тим, що зі мною сталося після першого семінару (12-13 січня). Зміни були колосальні та одразу. Люди, з якими часто контактую, соррі за сленг, офігували від мене. Та я і сама від себе тільки встигала офігувати)). Пішли блоки, яких я марно намагалася позбутися багато років на інших тренінгах і практиках. Пішла невпевненість у собі, вічне самобичування, з'явилася не те, що впевненість у собі, це слабо сказано, з'явилося відчуття себе справжньої, розширилася свідомість, пішли страхи. І це всього за два дні дихання! Раніше в мене часто була внутрішня ковбаса, депресії, стан спустошеності. Після першого семінару, якщо з'являлися дані прояви, я чітко бачила їхню причину, де злила енергію, де повелася на емоції та маятники, і, бачачи причину та змінюючи своє ставлення та поведінку, стан мало не моментально відновлювався. Взагалі, багато всього сталося гарного, від глибоких усвідомлень до елементарного зменшення вживання алкоголю та м'яса. Я їх вживаю, не відмовилася, просто в порівнянні з тим, в яких кількостях я робила це раніше..))) Так, зараз все по-іншому. Ще мені сподобалася ця практика тим, що ти сам все робиш, ти сам продихаєш блоки. Так, допомагає енергія гурту, музика та Димина енергія, але, по суті, самому треба постаратися, щоб досягти результатів. Не дядько (тітка) з трибуни вчать тебе життя або чаклують над тобою, а ти сам реально ореш, просихаєш те, що заважає жити повним життям. На мій погляд, дуже екологічний метод з неймовірними і такими швидкими результатами. А ще мене вражає глибина Діми, неймовірна людина. Я вже рік не відвідувала жодних групових практик, тому що бачила недосконалість тренерів, не засуджую їх, просто констатую факт, що багато тренерів тренінгів, семінарів і духовних практик виявляли елементарні на мій погляд проколи, наприклад, ставлення до інших зверхньо, засудження. А майстер може поділитися лише тим, що має. Димочка, дякую тобі велике! Вдячна Всесвіту і собі за те, що притягла до свого життя такий неймовірний досвід. Вдячна, Діме, тобі за те, що ти це робиш. Це все дуже коротко, насправді словами не передати внутрішніх переживань і змін всього всередині та навколо після семінару, життя в цілому. Ну, а попереду спостереження за інтеграцією досвіду другого семінару. Сиджу посміхаюся) Всім приємного дня)
....була на холотропці три рази..кожен раз щось нове відкривалося мені) перший раз був найважчий тому що відчувала болі в тілі, в руках, зводило обличчя, було як багато болю ...пам'ятаю що під час однієї з сесій було відчуття що в мене зв'язані ноги і я вся пов'язана ... з дикою силою розривала мотузки ... а потім І ЦЕ БУЛО ДИВО!!! я бігла величезною планетою якимись нереально величезними кроками і дихала на всі груди! почуття свободи з'явилося в мені тоді)
всі пережиті відчуття зараз живуть у мені як єдине ціле… пам'ятаю прекрасний краєвид..гори з хвойними та листяними лісами, спів птахів свіже смачне повітря, світанок…і я кажу ЯК ЖАРИВО ЦЕ ВСЕ…ЩО ЦЕ? і мені прийшла одразу ж відповідь – це ТИ! все це ТИ! і цієї миті я відчула своєю шкірою як дихають дерева ... немов я своєю шкірою дихала через маленькі пори в листі і корі дерев ... відчула як дихає Земля - це дихала я))))
пам'ятаю на моє внутрішнє запитання завжди миттєво надходили відповіді! і це було чудово!..тепер так майже завжди відбувається в житті) мені завжди все цікаво і тому я захотіла побачити як формується енергетично людина і це було показано)) чудово що ми ЛЮДИ і що у нас є така можливість ПРОСТО ЩАСНО ЖИТИ!! !
вперше було дуже багато картинок і відчуттів від болю страху і сліз.. до щасливої посмішки, збудження та щастя кохання)))
вдруге вже картинок майже не було ... зовсім трохи трохи ... було відчуття порожнечі немов парю над тілом у темряві і якось дуже спокійно ... все було дуже спокійно і болю в тілі вже не було)
третій раз був цікавий - я побачила себе в утробі матері і пережила аборт ... що це було так я зрозуміла коли згадувала що ж відбувалося зі мною ... а в самий момент ... це було приголомшливо! я розуміла що ось ось зараз помру..і що мені не дадуть народитися..ці маленькі ручки і ніжки...і як я відбивалася від заліза яке проникало всередину. ЇЇ ЩО Я ЇЇ ЛЮБЛЮ І ЩО НІЧОГО СТРАШНОГО…ЩО ВСЕ НОРМАЛЬНО І ЩО Я ПРОСТО ПІШЛА ДАЛІ…І ЩО МИ ЩЕ ЗУСТРІЧЕМОСЯ ОБОВ'ЯЗКОВО… з ніжністю пролетіли ці думки в голові без краплі страху…
людина є любов ... у кожному з нас є любов! І це прекрасно))
ще бачила себе в якихось інших проявах ... немов я русалка ... дуже красива і пливу в океані))
приголомшливе відчуття коли лежиш і розумієш що не дихаєш а все рано живеш)))
смерті немає) є лише життя!
як то й не згадати всього…але в тілі в голові душі як це все не назви…з'явилося відчуття, що ми все одно і що всі прекрасні і хотілося знайти в океані енергії відповіді на питання кожного у групі..я намагалася все запам'ятати..але розплющивши очі це все пішло..вся інформація всі картинки… ІІІІ я відчула зовсім новий для себе стан… почуття кохання пішло..вірніше воно стало іншим… без емоцій. І НАВІЩО Поспішати ... І ЩО Я ЛЮБЛЮ ВСІХ ... всіх хто був у групі - мені здалися ці люди особливо красивими ... вірніше так воно і було ... в душі любов і розуміння і ВЕЛИЧЕЗНИЙ спокій ... я є любов, я є мир, я є спокій і творення ...
так добре .... ось пишу тут і знову стає так само спокійно і добре.. знову поринаю в цей стан ... це диво! ... Посміхаюся)
…треба навчиться жити в такому стані постійно)
дихати мені тепер дуже хочеться ... дихання стало дуже важливим ..)) буду ходити! і не раз! мені дуже подобається стан занурення - немов пірнаю у воду і починаю дихати водою.. як то так)))
стала я інший ... і не описати всього ... все змінилося ... вірніше змінилося зовнішнє мій прояв. життя))
мені подобається моє життя і подобається те, що відповідальність за щастя в моєму житті повністю залежить від мене і любов у моєму житті - це мій прояв!
дякую Тобі Діма! Ти диво!!!
Кохання всім!
Анечка, СПА-СІ-БО за твоє послання! Це не підібрати слів як чудово)))! Обіймаю тебе! Ти диво! Вірю, що ми зустрінемося.
Просунутому семінару - Ура! Жити стало краще!
Дихаю холотроп із травня 2010. Хоча чим далі тим рідше. Це швидше для мене профілактика. Останній досвід був 22-23 грудня. Вирішила зробити щось важливе для себе в ці дати.
Окрім цього займаюся регулярно гімалайською йогою, вже два половиною роки переходжу на сироїдіння зі змінним успіхом, але що далі тим легше. Періодично голодую і сухо і воді. Сьогодні ось восьмий день на соках. Дихальні техніки дуже сприяють з того що виникає природна потреба полегшити своє харчування, є живу їжу.
Сутність того, що сталося на семінарі для мене в тому, як це вплинуло на мене, моє життя зараз, що залишилося після нього. Так як часто бувало, що під час дихання я почувала себе справжню, яка не особистість, а душа. Знала що мені робити в житті і була впевнена, що так і вчиню. Це відбувалося, коли йшла пам'ять і зникало відчуття тіла, весь всесвіт ставав єдиним. Але потім після повернення розуму та мого уявлення про світ глибина губилася, а сумніви поверталися. Як мені здається через те, що залишається те, що ще не зроблено мною в матеріальному світі. З кожним новим вчинком я наближаюся до відчуття себе.
Так ось після семінару я зрозуміла, що те, що мені більше нічого не заважає робити, що я хочу. Кудись поділися внутрішні обмеження, через що я відкладала важливе для мене. Цілі прорисувалися чітко і легко. А перешкоди, виявилось, я створила сама собі, і вони були ілюзією. Кудись просто зникли прихильності до людей. Посилилася чутливість. Полегшало спілкуватися, але бути однією все одно хочеться, щоб відновитися. Хоча це залежить від суспільства, в якому перебуваю. З'явився здоровий пофігізм, оптимізм, і простота, рішучість та впевненість у собі. Це як внутрішній звільнення. Я почуваюся вільною. Звичайно, не до кінця ще. Але це питання часу. Хочеться святкувати життя щодня. І більше віддавати. Я почуваюся різною в різних ситуаціях, виявляюсь по-різному. Але ще виявилося те, що незмінно, те, що лежить в основі всього і воно всередині мене і перебуває там постійно, і я можу звернутися туди будь-якої миті. І перебувати в тихому захваті та радості від цієї величі. Ну, ще коли дивлюся, то бачу як вібрує і мерехтить світлом простір, все живе та дихає. Світ став м'якшим, якщо довго дивитися на те, він починає змінюватися в кольорі і плавитися, стає гнучким. Коли розумію, що я сиджу, лежу, або стою, що я десь у приміщенні, то розумію також і відчуваю, що я вішу, що довкола мене космос і нескінченність що внизу, що вгорі з боків не важливо. Вообщем багато такого ще всякого))
Щодо самого семінару. Першу сесію дихало легко і спокійно, блоки пішли з долонь та губ майже відразу. У грудях у хребті хворіло часом. Намагалася роздихатися, чим більше намагалася, тим більше енергізувалося тіло. Не було ні емоцій, ні бажань, просто тиха радість від відчуття себе. Після дихання пішла в універ складати останній іспит.
Другий день – перша сесія. Дихала грудьми, старалася. Роздихалася до стану, коли діафрагма сама почала скорочуватися, і дихання було мимовільним. Постійна вібрація в руках та ногах. Відчуття себе у спокої, самою собою. Ні бажань, ні емоцій. Свідомість розширилася, я відчувала кімнату та інших людей, всю будівлю та планету та нескінченність. Музика почала звучати у різних відділах мозку голови. Область серця горіла. Я зрозуміла, що не можу забороняти собі кохати щось чи когось, чи, навпаки, змусити. Тоді я страждаю. Все відбувається саме, що я роблю і відчуваю. Те, що відбувається, трапляється саме собою, і я не можу заборонити. Я щаслива, коли дозволяю відбуватися всьому що відбувається і відпускати це без прихильності. Просто радість та прийняття себе як є. Після закінчення дихання вибрації посилилися, пішов потік тілом. Бачила відчувала обертання спіралей вниз і вгору. Дивилася на свій хребет зверху, як на порожню трубу, і побачила там внизу вогонь, і він піднімався і запалив серце. Я побачила вродливу дівчину, її ореол сяяв, вона обнялася з хлопцем. Взагалі було відчуття, що я вміщаю весь всесвіт, вірніше в голові свідомість розширилася до розмірів всесвіту, і в голові знаходяться органи всіх почуттів. А там десь серце, там реальність, там сприйняття всього світу ніби він вміщений у ньому. Коли я встала, то підійшла до дзеркала і не могла відірвати погляду від свого обличчя, дивилася собі в очі чітко без сповивання розуму, думок. І я собі дуже подобалася, я посміхалася, я любила себе, розглядала свою фігуру, обличчя. Очі великі та усвідомлені. Я начебто знову вперше себе побачила.
Друга сесія
Ридала. Пробило на сльози. Через що дихати виходило не дуже. Ридала від того розуміння що все-таки ще є речі, які я собі не дозволяю робити і сама від цього страждаю. Було прикро, мені здавалося я зраджую себе, своє кохання. Що тепер робити, що можу зробити, прийняти як їсти і відпустити. Потім я все одно дихала і потроху почала розуміти, що це не кінець, таке вже повторювалося, тепер я реагую інакше. Мине час і я вільно проявлятиму себе. Це кохання, яке наповнило мене, воно скрізь у мені в тілі і за його межами, його не вирвати і не заборонити. Це не в моїх силах. Вона не моя. Це просто дар. Залишається лише відпустити її на волю. І висловлювати її у всьому, думках, словах, вчинках.
Я побачила, що моє минуле закрите. Життя та закінчилося. Закінчилася та особистість. Наче й не було. За мною зачинилися всі двері. Життя настало на п'яти. Час для мене перестав існувати. За спиною глуха стіна, куди немає повернення, попереду порожнеча та космос. і я зробила крок туди і раз, і два, і три. І виявилося, що стіна маленька. А я вішу в цьому просторі, і він вібрує. У тілі було дуже жарко, в ділянці грудей у хребті. Вона просто горіла, я вся була у вогні, все у вогні. Наче згоріли мої печалі та страхи. Я заспокоїлась. Музика лунала скрізь у голові. Світло лилося на мене зверху, як із прожектора. Я дісталася до нього, прочинила шторку, увійшла і впала в нього. Скрізь вібруючий нескінченний простір світла. Оргамне сяюче сонце. Потім хронологію мені важко відстежити. По-моєму вже після дихання я літала в різних місцях, в космосі в різних галактиках, повз пропливали величезні космічні кораблі. Землю, що обертається, бачила в різних місцях, дивилася на все зверху і знизу. Потім стало так, що верх і низ змішався, не було зрозуміло як я знаходжусь і де право ліво теж незрозуміло. Тіло почало плавитися. Потім несподівано вгорі, коли глянула, то побачила плід двомісячної дитини в теплому жовтому світлі та сяючими небесними очима. Це захопило мене. Я бачила цілу пару в якомусь одязі з шипами, потім вони стали двома зміями, що переплітаються вгору, але все ж таки всередині мене. Здавалося з голови стирчить трубка і все розширюється, і я бачу весь всесвіт, і ця порожня труба проходить крізь мене. Лежачи на підлозі, мені здавалося, що я можу просочитися вниз через поверхи і випасти з іншого боку Землі. Я відчувала весь будинок, здавалося, через підлогу могла дістати до дна нескінченності, а над головою простір космосу.
Я бігла по землі, вірніше вона швидко оберталася піді мною. І я дивилася як би вниз у прірву, там міста, і я впала туди. І зависла у просторі. Я хотіла відокремити себе від світу, від його впливу на мене, щоб відчути себе. Але зрозуміла вкотре що я –світ. Я вигадала його і нікуди відокремлювати, немає місця, адже я заповнюю собою все, куди і кого відокремлювати - це люди я. Ми єдині все в джерелі, але різні коли є егоїзм. Весь всесвіт усередині мого серця, і немає мого серця меж і країв, ні початку ні кінця.
На обговоренні коли ти, Діма говорив на побажання, я дивилася на тебе і побачила когось схожого на ченця Тибету з різними малюнками на грудях і руках. І тут ти перестав говорити і вклонився, склавши долоні - це був кумедний збіг.
Все пройшло легко та тонко. Дякую ще раз)) Я вважаю ти чудово робиш те, що робиш для людей.
Я вдячна Богові за те, що звів наші шляхи. Добре, що ти є)))
До своєї першої холосесії я дуже довго йшла, але як виявилося воно того варте.
Навіть досі не віриться, що це відбувалося зі мною насправді і що за такий короткий проміжок часу можна прожити стільки різних станів і навіть життів; так складно це все описувати словами, хто дихав холосесію, мене розуміє.
У вересні нарешті я познайомилася з холоребефінгом, а потім був ще один семінар і ще, і ще будуть). На третьому семінарі завела щоденник холополетів, хоч пам'ятаю всі сесії до найдрібніших деталей, наче це було сьогодні.
Найперша сесія була найжорсткішою: я кричала від люті, а потім плакала від почуття вселенської самотності і покинутості, було страшенно страшно, нудило і потужна сила вдавлювала мене в підлогу; потім опрацьовувалися блоки в поперековому відділі та горлі. Під час третьої холосесії довелося заново прожити своє народження до найдрібніших подробиць і навіть відчути муки матері в цей момент, і рухатися все далі, і глибше згадувати страти і минулі втілення, здається ну куди далі, і після цієї думки все швидше і глибше, усвідомити що ми не одні у всесвіті, і бачити і відчувати всесвіт кожною клітиною, кожним атомом свого тіла, потрапити у світ знання, де є відповіді на всі питання, і у світ безумовної любові, де цього кохання так багато, що навіть стає нестерпно і сльози течуть струмками.
З кожним наступним семінаром дихало все легше і вільніше і забирало все глибше і глибше в себе, в попередні втілення, в інші галактики, і навіть до самого творця високо за межі всього, і на дно до люцифера…
Але найцікавіше почалося після семінару: раптом поступово почала переходити на сироїдіння, зовсім по-новому відчуваю своє тіло, змінюються думки, змінюється життя, і навіть оточуючі люди змінюються на краще. Старі звички, думки все руйнується, як картковий будиночок, обриваються зв'язки, що віджили. Зізнаюся, що мій розум все ж таки дикий шок від цього перезавантаження, і в той же час приходить почуття передчуття і легкості. Так, так – легкості та польоту! Ще дуже ясно відчувається зв'язок з усіма-всіми мешканцями всесвіту, ЛЮБЛЮ ВАС; прийшло усвідомлення, що всі ми одночасно і цілісні і водночас складаємо одне ціле.
Дякую Тобі Діма за цей досвід, за винос мізків, за все!
Спасибі за те що ти є!
Здрастуйте, Дмитре!
Після закінчення семінару в Одесі минуло понад 2 тижні. Процес інтеграції, судячи з відчуттів, завершує стадію результативної трансформації і мені хочеться надати тобі невеликий звіт щодо результатів впливу цього семінару на мене.
Життя однозначно розділилося на до та після семінару. Відразу після завершення, буквально, після закінчення розмови з тобою мене здолав сильний похмільний синдром. Порівняння влучне - я знаю з чим порівнюю і ні з чим цей синдром не переплутав би, хоч і не вживаю спиртних напоїв вже 6 років. І це при тому, що весь час семінару я почував себе чудово і ніщо начебто не віщувало такої різкої зміни емоційного фону. Дорога додому на велосипеді далася мені з великими труднощами. Дійшло до того, що після приїзду додому в стані метання і роздратування я вже твердо вирішив, що ні на який семінар я більше ні ногою і це було всього через якусь годину після прощання з тобою, коли я тобі пообіцяв, що обов'язково постараюсь відвідати ще раз твій семінар і жодної крапельки при цьому не лукавив. Була спроба заглушити ці роздратування та безвихідь їжею, але в результаті я лише посилив ці симптоми. Загалом виходив я з цього стану довго і поступово. Хочу повідомити ще про один дивовижний, як для мене, факт: я відчув різкий приплив життєрадісності та полегшення після прочитання твоїх статей із сайту. Мені довелося самому собі зізнатися, що спілкування з тобою через читання твоїх нарисів впливає на мене благотворно. Для мене це було дуже вражаюче ще й тому, що, маю тобі зізнатися, я людина дуже критична і практично не піддаюся гіпнозу і навіюванню. Загалом хочеш вір — хочеш ні, але внутрішній зв'язок з тобою я відчув дуже добре. Для мене, якщо чесно, ці відчуття стали великим відкриттям і послужили подальшою їжею для роздумів у пошуках виходу зі стресового стану та подальших шляхів власного розвитку. В результаті на виході я отримав те, що входить у назву семінару під словом РЕБЕФІНГ, З'явилася зовсім інша людина, причому як внутрішньо, так і зовні. Я схуд, живіт почав набувати природної форми, змінився вираз обличчя, погляд. Все це ще знаходиться в стадії трансформацій, але я себе знаю і можу констатувати це абсолютно точно. А ще я практично позбувся Від «харчової» (!) залежності. Тобто я практично перестав вживати їжу у традиційному сенсі. Їм зовсім небагато, переважно фрукти і почуваюся при цьому чудово.
Загалом, Діма сподіваюся, що хоча б ще на один, гадаю найближчий, семінар з тобою я постараюся потрапити. Дуже добре, що ти є.
Розповім трохи про ефекти, свої спостереження. Як я вже говорила, у мене таке враження, що ті непереборні бар'єри, які я ніяк не могла пройти - подолані (шийний відділ за 2 семінари, грудний пропрацював на передостанньому, останньому). Перед останнім семінаром я сходила на сеанс мануальної терапії масажист був здивований. 5% пацієнтів приходять з такими проблемами як у мене - грудний відділ хребта не має повноцінного кіфозу (вигин назад) як у нормі, а "завалений" вперед, Тh2-Th3 (грудні хребці 2 і 3) більш зміщені вперед, а сам грудний відділ закутий» у жорсткий кістковий корсет. Зауважу — хребет мене не турбував, окрім незначного дискомфорту у грудному відділі періодично з іррадіацією праворуч. Після масажу почалися процеси відновлення, складніше виявилося з Тh2-Th3 - ймовірно через травму в дитинстві там ущемився корінець праворуч і запустилися процеси із залученням правої лопатки, плечового суглоба, правого плечового нерва. Декілька дихальних сесій поспіль я відчувала як практично німіє права рука і неможливі рухи в ній, але це виявилися наслідки. Сходила на мануальну терапію та процеси поглибилися. Відчувалася скутість міжреберних м'язів та прикріплення діафрагми, але це рівень нижче Th3-Th5. Останній семінар особливий - подолано основні бар'єри і почало опрацьовуватися все тіло (блоки і скутості виникали в різних місцях, а я намагалася дихати, за одну сесію тепло і жар проходили по 3-4 рази, і знову відкривалося друге дихання і сили для руху вперед). Вийшла я із зали в особливому стані - як ніби все тіло включилося, кожна клітина щось робила, у всьому організмі йшли процеси (цей стан я б назвала передменструальний синдром, все тіло стає чутливим, як набрякають тканини - посилюється кровонаповнення). 3 дні поспіль прокидалась у поганому настрої, напевно мені снилися жахи та кошмари, пам'ятаю лише деякі з них – більше пов'язані з професійною діяльністю. Фізично теж не солодко, рясно відходила слиз, навіть довелося скасувати візити до новонароджених діток, не всі зрозуміють мою чистку. Кишечник теж чистився. Мануальний масаж продовжую, рухливість значно покращилася, виконую фізичні вправи, після них особливо відчуваю тепло та жар по всьому хребту. Найцікавіше, продовжує відходити слиз з дихальних шляхів - трахеї та бронхів після вправ з хребтом та масажу. Ось такі спостереження із медичним ухилом. Загалом, як у мультику про левеня - стрижка тільки розпочата, я стала на початок шляху і готова рухатися далі. Величезна Вам подяка, Дмитре! Адже навіть страшно уявити, що могло бути згодом якби я не почала займатися собою. Дуже цікаві спостереження із харчуванням. Якщо раніше я просто боролася з собою, дуже хотілося з'їсти чогось (страх, що більше не буде можливості це з'їсти, або злість-з'їм собі в шкоду), тепер мені це не потрібно. Інші люди стали менше на мене впливати, або я простіше почала до всього ставитися, головне це мені подобається і, напевно, правильно.
Зараз процеси продовжуються, але я готова рухатися вперед.
Потік енергії, який відкрився, — це я справжня.
У мене в руках глючить техніку, не працюють пульти та горять лампочки.
Такий же стан, як у 16 років, коли я стрибала з даху або перебігала без документів лісом через білоруський кордон, з цікавості в грудні.
Якщо за день не розбомблю все своє життя, то надвечір піду на інтенсив-тренування.
Енергії літаю, тільки не можу керувати. Незвично.
Раніше я думала, а потім говорила, а терт навпаки виривається. Але найголовніше, що ні почуття провини, ні совісті нема))
Одного дня. Одна година
усі слова втратили свою значущість.
Все, чим ти жив і чим дорожив, розсипалося піском.
В одну мить. Так тендітно і так хитко.
Досвід наділив ці слова змістом.
Вдихнув у них Життя. Нову. Справжню.
Усе перекинулося.
Після кожної сесії та пранаями я записувала свої відчуття. Але те, що сталося під час останньої (четвертої) продишки, складно описати словами. Ти потрапляєш у місце, де все відчувається зовсім інакше: немає завтра, немає вчора, немає нічого, щоб нагадувало про життя тут; є тільки стан розчинення, невагомості та нескінченності. Ти мало не плачеш, що нарешті знайшов місце, де все досконало. І ти просто їсти. І це вже щастя. Ти частина чогось того величезного, що просякнуте життям та енергією, що є життя та енергія. Воно таке сильне, таке сильне.
Музика та світло сприймаються зовсім не так, як тут. Там вони живі. Все живе, все дихає. Неймовірно чудово
Але щоб прийти до цього, потрібно було пройти ще через два етапи:
смерть і ще щось — дивне, незрозуміле, але дуже приємне — було схоже на сильне очищення.
І ось тільки потім — солодке переродження.
Смерть. Пам'ятаю, що спочатку була готова померти за щось чудове — таке, що наразі стало ціннішим за все життя. І ти тільки кричиш цьому чудовому: забери мене, забери! Дихати немає сил, сповільнюєшся, це чудове віддаляється. Ні, заради нього я й померти готова, бо думка, що воно зараз зникне, а ти залишишся на місці, нестерпна. Ти просто розслабляєшся і все відбувається само собою. Ти вмираєш. Ти абсолютно впевнений у тому, що справді помер. І спокійний, навіть радий:) Я ніколи раніше не переживала клінічної смерті, але чомусь впевнена, що це була вона. Проте… Смерть – це не страшно. Смішно тепер, але те, що відбувалося далі, виявилося в мільярди разів сильнішим і прекраснішим за те, заради чого я померла. Це як нагорода за те, що ти безоплатно приносиш своє життя в жертву заради чогось вічного.
До вечора ходиш у якомусь шоці. Наступного дня з'являється неймовірна прагнення розвиватися. Ще на наступний – бажання рятувати людей. І нав'язлива ідея безкоштовно роздарувати всі свої внутрішні органи людям, які потребують трансплантації, і померти щасливим від цього (хочеться ще раз пережити смерть – настільки це чудово). І через три доби – майже на четверту – починаю вперше їсти після останньої сесії.
І, звичайно ж, обіймання дерев і безпричинна посмішка на вулиці :) Найприємніше - люди усміхаються у відповідь.
Хоча причина усмішки, мабуть, є: просто починаєш розуміти, що в усіх і всьому є щось таке, що відкрив у собі. І це прекрасно :)
***
«Ми не людські істоти, які переживають духовний досвід, ми духовні істоти, які переживають досвід людський»
Після ребефінгу – жодних сумнівів у цьому. Діма, Дякую величезне! Спасибі за все. Особливо за посмішку, яка підказувала, що все буде добре, і слова, що «треба прагнути цього настільки, щоб бути готовим померти за це. Отоді все й почнеться»
Ця фраза врятувала мене
Може, я не описала навіть одного відсотка того, що пережила там. Але це важко висловлювати словами. Ними взагалі важко щось висловлювати потім. Вони тут зайві. Таке потрібно просто пережити.
І зрозуміти, що це лише початок
Після семінару усвідомила краще чого і кого я хочу, і де мені ще треба рости, енергії додалося, часто відчуваю її церкуляцію по тілу, дуже приємно коли відчуваю її теплим потоком, що піднімається знизу по хребцю. Чоловіки постійно проводжають поглядом, як би я не виглядала, тягне як на мед, що починає вже не подобається. Часом трапляються сльози, оскільки емоційність і чутливість (і так висока) підвищилася ще кілька разів, можливо йде процес інтеграції, оскільки це перший тиждень після семінару.
Під час 4-ї сесії, тіло щось витворювало на підлозі саме по собі, від чого я ловила кайф, якщо чесно навіть не зрозуміла, чи то я переживала акт кохання, чи то пологи, але що б це не було — відчуття повного щастя, відродження та оновлення було. Коли закінчилася фаза інтенсивного дихання, тут як завжди настав момент насолоди, і на 4-й сесії він був найбільш яскравий - відчуття потоків енергії, що циркулює по тілу і річкою, що відносить мене кудись високо і в той же час глибоко. Потім воронка почала закручуватись і було відчуття як щось тягне мене вгору, але розум був сильно зосереджений на відчуттях у тілі, що, можливо, і завадило виходу. Далі повне злиття та розчинення з Всесвітом, відчуття повної безпеки та щастя, що я потрібна.
благо д а р ю
була на інтенсивному дводенному, потім ще раз на сесії на фестивалі
цель была простая: а вдруг я смогу осознанно контролировать выход из тела…а не публично, и безконтрольно…меня бесило, что я позволяю себе расслабляться и сваливать в присутсвии других людей, их это пугало…мне приходилось чуть ли не до ломки доходить, желая погулять и в тоже время не пугать человека
а придя на тренинг, цель стала простой и ясной…просто дышать)) дышать беспрерывно, пока играет музыка, и ты в состоянии транса, в который сам отправляешься
да, все это можно с успехом повторить и самой…но так работает группа, тренер, и это мощно, заряжает…думаю любовь, слово во время тренинга так часто повторялось…как никогда) было интересно наблюдать за людьми, я ощутила гордость, что живу среди этих людей, радость, что столько людей ищут и находят осознанность…а ведь на тренинге работа еще раз работа, и такая, что перед каждой следующей сессией, ты словно перед прыжком, не знаешь где окажешься дальше
во время первых трех сессий, я продышала свои блоки: как и у других…немело, парализовало тело по частям…
на пятой сессии, только кончики пальцев онемели, это было приятно, что я не возвращаюсь к блокам
проблемы которые я старалась проработать: безотказность в работе, связь с прошлым в личной жизни, возможность снова прочувствовать свои руки, они когда в силе, то лечат, и просто желание свалить…
в течении месяца были сплошные провокации: физические в теле…и просто событийные, поток людей, которые создавали это провокации
сейчас) я работаю эффективней, люди восстанавливаются под руками легче,у меня больше творчества в работе, я вспоминаю вещи…и делаю, которые, как говорится никогда не знала)))но делаю
в личной жизни) я простилась с прошлым и встретила прекрасного человека…
я считаю что, все это часть работы над собой, и холотропное дыхание в частности, дало возможность очень яркой осознанной работы …
стоит попробывать, чтоб понять что такое жить сегодня и сейчас)
всем удачных поисков на пути истины и любви)))
Если Вы читаете этот отзыв на этом сайте, значит Вы здесь неспроста. Значит Вас интересуют возможности Вашего тела и разума. А вернее, как выйти за пределы и того и другого. И если Вы сейчас думаете над тем, шагнуть в эту неведомую пропасть или нет, то помните — второго шанса изменить свою жизнь может и не быть. И если Вы здесь и сейчас, Вас ничто не должно останавливать. Да, изменения произойдут. В большей или меньшей мере в зависимости от Вашего стремления и готовности меняться, отпустить себя на волю.Но ясно одно — ничего плохого не случиться (как Вы, возможно, поймете по истечении некоторого времени). Отсеется лишь то, что должно отсеяться. Отпадет шелуха, которая накапливалась на вас годами, и даже десятилетиями. Останется истинное.
Никто не говорил, что путь к себе прост и легок. Нас годами учили страдать и причинять страдания другим, поэтому по щелчку пальца избавиться от всего этого не получится. Придется пережить и боль, которую Вы, возможно, и не испытывали в своей жизни, и страхи, и даже ужасы, что засели глубоко в Вас. Но это того стоит. Когда в один момент Вы поймете, что все, что было до этого — лишь гонение за иллюзорными мифами. Это как в книге Чайка Джонатан Ливингстон, где Стая живет лишь ради добычи еды. И только покинув Стаю, можно увидеть все невежество такого существования…
Я Вам желаю поскорее испытать этот опыт, ничего не ожидая, а просто пребывая в процессе. Доверьтесь себе, хоть один раз в жизни позвольте неведомому внутреннему голосу заглушить все отговорки разума, позвольте этому голосу повести Вас за собой…Приятного путешествия :) И до встречи в иных измерениях :)
В первый день дыхания на фестивале спазмами сковало мышцы шеи (лестничные) с переходом на грудную клетку и затылок, было ощущение хомута или широкого ошейника, причем с запрокидыванием и поворотом головы вправо, одновременно сковало гладкую мускулатуру горла, трахеи, бронхов. Теперь я поняла почему не могла продышать все сразу, резкая боль в шее, боль в трахее, как -будто горячий кол пронизывает мое тело (горло и трахею обжигает и одновременно привкус крови). Огромный страх и вдруг я понимаю, что могу дышать мышцами брюшного пресса пусть даже неглубоко, но все таки могу дышать через боль и страх. После окончания активной фазы дыхания долго не проходила боль и скованность, слезы текли просто от боли и жалости к себе, я не могла лечь даже на коврик, так со слезами и уходила, и так было два дня. Приходили разные мысли: кто-то будет спрашивать почему текут слезы, что так и не смогу наклонить голову и что же делать, вспомнила слова «позвольте этому случиться» и сразу стало легче -полное доверие. Вечером было ощущение приятного тепла в области шеи, немного подсевший голос, в первую ночь я проспала довольно долго, даже проспала на смену, разбудил телефонный звонок. Во второй вечер все раздражало. В последний день — кашель с каждым выдохом, отходило очень много мокроты неведомо откуда (бронхитом я болела последний раз 2 года назад), скованность шеи привела к скручиванию тела и падению на коврик, слегка хрустнуло в шее, впервые я смогла расслабиться после окончания активной фазы дыхания. Ощущение освобождения, хотелось всех обнять, просто радоваться.
Мне понадобилось пройти не одну сессию дыхания, чтобы понять как дышать, хотя результат я ощущала с первой сессии. Главное, наверное НАМЕРЕНИЕ и ВЕРА, ведь с первой сессии я была настроена решительно и сразу ощутила себя под тяжелой каменной плитой, но моя вера была крепка, поддерживали ваши слова «дышите и все пройдет». И изменения пошли, я по-другому воспринимаю мир, отношения, приходят ответы на различные вопросы. Правда — все меняется, отсеивается все ненужное и чужое. Еще есть над чем работать, я знаю, я научилась слушать свое тело. После фестиваля в зеркале я вижу добродушные, радостные глаза, мягкую улыбку, ощущаю спокойствие и гармонию в душе, уверенность в своих силах и вижу огромные возможности открывающиеся мне.
Фестиваль, день 2, не знайшовши потрібну полянку прогулювалися простоторами фестивалю. Біля веселого майсер-класу з африканських танців побачили якусь приголомшливу картину: складалося враження, що 30-40 людям ну ДУЖЕ не добре і взагалі, наче не варто там бути присутньою. Ми швиденько звідти пішли.
Все б то було ОК, але відчуття цікавості і чогось ще не покидало мене… Поділилася враженнями з мамою, на що вона мені коротко відповіла: «Тобі б теж було корисно!» Після цього цікавість вже паралізувала (приблизно як руки при диханні=)….
І от я наступного дня у Вас на полянці, «вступне слово» збило з ніг повністю… все так серйозно, страшно, і по описам, «болезненно»…. що з»явилося сумніви. Цікавість продовжує тримати… (І велике Вам ДЯКУЮ за посмішку! в якийсь переломний момент, ви посміхнулися і стало ясно, що все буде добре)
Після сеансу я вже ні на хвилинку не сумнівалася, що хочу до Вас на семінар)
На жаль, це був єдиний мій сеанс на фестивалі, то ж з радістю приєднаюся до подальших!
Як результат: багато висновків для себе і про себе, відчуття незакінченості (ніби тільки почала), гармонія всередині і посмішка зовні, відчуття роздратованості у м»ясному відділі супермаркету та вдячності Дімі і дівчаткам, що працювали з ним. А також питання: які варіанти для людей з тахікардією, епілепсією?
Дякую за вказаний напрямок!!! а то щось останнім часом зовсім загубилася =)
Іноді більше за слова переконує погляд чи посмішка) дякую!
Спасибо за комментарий )
Для людей с серьезными проблемами со здоровьем сущесвуют более щадящие практики, такие цигун, пранаямы без длительных задержек дыхания и асаны йоги без перевернутых поз.
Страшновато было-начиталась всякой всячины про это дыхание (вообще, всё как всегда-мнения разделились). Первая мысль — надо пробовать-обязательно! оказалась на фестивале, грех было не попробовать. Дышала 2 раза. 1-ый: скрючило руки, левая нога занемела, губы занемели, потом начали дёргаться, потом смеялась, потом такое состояние-вроде лежишь, не дышишь-и так спокойно, светло, потом вспоминаешь, что надо дышать-глубокий вдох, второй третий…., десятый…и опять лежишь-не дышишь, и дышать совсем не хочется, а в голове ясно-ясно, а потом думаешь, если не буду дышать-умру/не умру-и так раза четыре. после дыхания было гарячо в области копчика и долго кружилась голова. 2-ой:дышала, дышала-возник ужасный рвотный рефлекс, но я продолжала дышать, вроде прошло, появилась боль в груди-дышу, дышу-вроде прошла, а потом чёрный фон, на нём серпантин мелких звёздочек складывается в разные фигуры…как-то так… Оба раза после дыхания, когда возвращались к палаткам-не хотелось видеть людей вообще, хотелось забиться в самый дальний угол- и чтоб никто не трогал, даже какая-то ненависть по отношению к окружающим возникла…тем не менее, хочется ещё подышать, что это?-зависимость!?…
То, что просиходит с вами, вполне закономерно. Во время первой сессии у вас опыт был акцентирован на прохождении первой перинатальной матрицы, во время второй сессии — второй. Главное достоинство прохождения сессий на фестивалях в том, что на них люди уже расслабленные, им проще раздышаться, да и количество участников больше. Главный недостаток — вам почти не рассказывается теория, вы не делаете пранаямы для раздышки и проходите только одну сессию в день, отсюда и возникают эффекты допрохождения интеграции некомфортных состояний после дыхания. То есть если вы не успели довести состояние до пика и продышать его, оно будет выходить после дыхания, что и может вызвать раздражительность как в вашем случае. Все это нормальные реакции вашей психики в моменты трансформаций. На полноценном семинаре, где вы дышите 4 раза за 2 дня, куда проще пройти полноценную интеграцию первичных неприятных эффектов.
Дыхание не вызывает зависимости, возможно, во время дыхания вы проходили через состояния, которые вам понравились, теперь есть с чем сравнивать. Задача человека очистить свое тело и сознание таким образом, чтобы эти состояния ощущались на постоянной основе. Для этого и служат подобные семинары. Допускаю, что желание дышать есть следствие нормального желания человека быть счастливым )
Спасибо, Вам, Дмитрий! Большое пребольшое! За всё что Вы делаете для нас) Вы как свет в конце тоннеля для наших заблудших душ) Хоть для некоторых он не заканчивается)
Спасибо, Дмитрий,за то,что вы такой…необыкновенный,позитивный! Была с сыном на семинаре 12-13 мая, самые хорошие впечатления! СПАСИБО!!!
Дмитрий, спасибо вам огромное за то, что открыли для меня другой мир!
Перед семинаром я колебалась предостаточно, но потом наконец, задала вопрос своему Высшему Я и Оно мне сказало коротко и ясно: Да. Иди.
Так и очутилась на холо-ребефинге.
День первый. 1 сессия: внутриутробная: «Блаженство. Покой. Гармония».
Начали дышать. Непривычно. Тело начало неметь. Кисти рук скрючило в невероятную закавыку. Продолжаю дышать. В теле начинают вылезать блоки: лицо онемело и мурашки. Губы стали дергаться. Дышать не перестаю. Наблюдаю. Хочется есть. В голове возникают картинки: душистый лаваш, какие-то вкусняшки..…Продолжаю дышать. Через какое-то время чувствую нисходящий поток сверху по позвоночнику к копчику и приятную вибрацию по спине, доходящую до самого копчика. Дышу. Вибрация доставляет удовольствие. В животе образовался комок (нервов?). Продыхиваю его. После окончания активной фазы приходит ощущение блаженства и умиротворения. Дышать не перестаю. Отслеживаю все ощущения.
Начинает казаться, что вот-вот сейчас «что-то произойдет». Это «вот-вот» по –моему , выход за пределы Ума (отпускание контроля) и неизвестно, как это и что это. Хочется узнать. ОЧЕНЬ ХОЧЕТСЯ !!! Но когда наступает момент «ВОТ-ВОТ», еще чуть чуть……. ничего не происходит ! Я все еще в «УМЕ». Вижу какие-то неясные картинки, тело не чувствую, правда в голове образовался жуткий комок боли с правой стороны на затылке, который стал так нестерпимо болеть, что отвлекал на себя все внимание. В итоге, первая сессия прошла для меня с ощущением «Ну вот-вот.. ЧТО-ТО произойдет». Но так и не произошло.
Когда сессия закончилась. Долго не могла «вернуться к реальности». И даже когда встала и пошла на кухню обедать, состояние — как будто меня растормошили посреди ночи, «поднять-подняли, а разбудить не разбудили». В голове – пустота. Мыслей нет.
После обеда нас ждала вторая сессия.
Сделали пранаямы. Это вообще — отдельное удовольствие. В момент 20 секундной задержки мое сознание куда-то растворялось, и я на пару секунд «выпадала» в «никуда».
Началась 2 фаза матрицы, которая считается самой «жесткой». Хотя, я ничего такого не заметила, мне, наоборот, наконец, удалось выйти за пределы Ума!
Это было неописуемо, но все- же попытаюсь как-то передать ощущение :
Дышу, ритмично сокращается живот (диафрагма), вхожу в постоянный ритм, и тут.. тело растворяется, я его перестаю чувствовать, в какой-то момент вижу себя, тело, вижу, что оно двигается и дышит но… вижу все это как бы со стороны! я — просто наблюдатель, а не участник. Перепроверяю – вот тут где-то должны быть руки, но я их не чувствую ! Вместо них как бы – пустота. НИ-ЧЕ-ГО! Смотрю дальше на свой живот, который продолжает двигаться, и не ощущаю рта, который должен по идее захватывать воздух… ПРИ ЭТОМ это не был выход из тела, я была телом, и я не была телом,- одновременно! Я же говорила – это трудно объяснить))).
А потом пошли картинки: чудесные фиолетовые фракталы… изумительные геометрические узоры…длилось это недолго, но мне хватило!
Когда 2 сессия закончилась, я была в полнейшем восторге. «Приход» был еще более долгим, чем после 1 фазы, ум настолько отключился, что ни говорить, ни думать, ни есть не хотелось. Потом шеринг .. и по домам.
На следующий день начиналось самое интересное: заключительные две фазы матрицы рождения и …наверняка какой-то сюрприз, как я чувствовала. Все-таки чуйка, это дело хорошее.
Утром, все как обычно: 2 пранямы с завязанными глазами и 3 фаза началась.
Музыка — более спокойная и высокочастотная. Поначалу я «честно» старалась дышать. Было тяжелее, чем в первый и второй разы. Постепенно, мое сознание отключилось, поймала себя на мысли, что не дышу. Начинаю дышать снова. Какое-то время дышу. А потом, тело уже само дышит, а я – засыпаю, и мысль бьется: «меня уносит в сон». Дышать перестаю. В этот момент прихожу в себя, начинаю опять дышать. И по новой. Так всю сессию и проборолась со сном. Потом уже стало понятно, почему так происходило.
Дело в том, что родилась я на 6 месяце беременности без мигательного, глотательного и сосательного рефлексов весом 900 грамм после того, как акушерка сделала прокол околоплодного пузыря, и после я долго не ходела рождаться. На то время, медицина была отсталая, поэтому случай моего чудесного выживания приравнивался к Чуду. Так вот, после истории о моем рождении, особенно про отсутствие родовой деятельности, мне стало понятно, почему я норовила задрыхнуть на 3 фазе матрицы. Видимо, я отлично себе призаснула, и рождаться не спешила.
Потом, в какой-то момент холо-сессии под конец уже, почувствовала довольно неприятные ощущения – музыка начала жутко громыхать в голове, это стало просто нестерпимо, я подумала: «Когда же это прекратится?!?». В этот момент, наверное, акушерка и сделала тот судьбоносный укол.
Вскоре 3 сеесия закончилась, я с облегчением вздохнула. Обед, шеринг и «тихий час», перед заключительной, самой важной – 4-й сессией.
Во время тихого часа никак не могла заснуть, и словила дополнительный кайф в виде чудных картинок: увидела себя парящей, как птица, над Землей. Видела города, реки, моря, леса, даже джунгли. Это было ярко!
Итак, 4 сессия.
С самого начала сессии тело было легким как перышко, никаких блоков и онемения, которые так или иначе присутствовали в первых двух фазах. В какой-то момент мне надоело лежать на спине, я перевернулась на бок, в позу эмбриона. Дышать в таком положении значительно легче, особенно диафрагмой. Тело стало как полая труба, через которую прогоняется воздух, и оно сотрясается все полностью, от пяток до макушки.
Вдруг появилась картинка: лик Будды, потом еще и еще, и Будд стало много, они выстроились в ряд. Перестала ощущать тело, сознание засекло, что дышать не перестаю (значит все окей), но при этом, сознание — какое-то неясное, как в тумане. Тогда я перевернулась опять на спину, чтоб вернуть четкость восприятия и наблюдать , что произойдет дальше. В какой-то момент озарила мысль: «Я РОДИЛАСЬ!». И слезы, восторг, Экстаз, чувство Единения со всем, с Источником !!! и ТУТ НАЧАЛОСЬ!
Пошли «мультики»: сначала были расплывчатые цвета – зеленый, желтый и фиолетовый.
Потом, тоннели, которые заканчивались фиолетовым фейерверком, рассыпаясь на тысячи мельчайших частиц. Потом, после туннелей я вылетела в открытый космос, в мириады светящихся звезд! Это было просто НЕОПИСУЕМО! Дух захватило от этой красоты. Млечный Путь, скопления звезд, какие-то туманности .. и БЕСКОНЕЧНОЕ пространство вокруг!
Я чувствовала себя маленькой точкой, квантом или даже меньше, но одновременно присутствовала везде, я и была ЭТИМ ПРОСТРАНСТВОМ!
Потом Космос сменился картинками подводного мира, миллионы маленьких рыбок меняли направление движения туда –сюда.. потом какие-то пещеры, с кристаллами, и вдруг поля синих-синих цветов, похожих на иван-чай! И тут пришло осознание: ТАМ В КОСМОСЕ НАСТОЛЬКО ПРЕКРАСНО ЧТО НА ЗЕМЛЕ ЭТО НЕВОЗМОЖНО осознать ! НО ТО, ЧТО МОЖНО ПРОЧУВСТВОВАТЬ И ОЩУТИТЬ НА ЗЕМЛЕ, ЧЕРЕЗ ОРГАНЫ ЧУВСТВ И ОПЫТ — можно прочувствовать только на Земле и НЕВОЗМОЖНО ТАМ, В КОСМОСЕ ! И ОЩУЩЕНИЕ, ЧТО Я ХОЧУ ПОЛУЧИТЬ ЭТОТ ПРЕКРАСНЫЙ ОПЫТ, НА ЗЕМЛЕ!
Так и завершилась 4 фаза матрицы рождения.
Дальше мы потихоньку приходили в себя, но я еще долго не могла очухаться от увиденного. Лежала, не в силах подняться и желая еще хоть капельку продлить этот экстаз. Потом даже не пошла на ужин, села и набросала в блокнотик все, что ощутила, чтобы не забыть. Хотя, как такое забудешь?!?
Післямова.
Вот так произошел мой опыт знакомства с холо-ребефингом. И я в который раз уже, поблагодарила себя и свое ВЯ, очень безумно рада, что не струсила и дала себе возможность испытать нечто новое.
А весь эффект, как сказал Дима, проявится в полной мере потом!
Кстати, дописываю отчет, а спецэффекты уже пошли!
Например, сегодня утром, внезапно увидела золотой ореол от руки и пальцев , сантиметра 2- 2,5 от границы кожи. Получилась такая огромная ручища со светящимися пальцами! )))
Я уже и раньше видела эфирное тело от предметов и других людей. Но оно было какое-то беловато-голубовато-серого цвета и на расстоянии 1-1.5 см от тела. Странно, что мое эфирное тело – золотого цвета). Интересно, это после Ребефинга оно стало таким?
Потом, на улице я вдруг ощутила настолько яркие краски, каких не видела доселе. Все намного ярче и острее: люди, запахи, звуки! ЭтО что-то потрясающее.
Жду, что будет дальше). Буду сообщать, т.к. уверена, — это будет нечто волшебное!
Так что, День моего второго рождения – 22 апреля 2012! Продолжение следует….
Огромная благодарность от всей души Мастеру Диме!
Получила новый опыт в получении дополнительных ресурсов, освободилась от некоторых тяжестей прошлого, прочувствовала реально, как включается безсознательное и помогает реализовать свои возможности. Необходимо доверять своему безсознательому, но мне было сложно. Теперь техники, проводимые мною, стали работать мягче и легче.
Мой первый опыт погружения состоялся на «Альфа-фесте».Все пять дней я присматривалась к ведущим дыхательных практик.Когда на сцену вышел Дима и заговорил, я скорее почувствовала чем поняла — мне сюда.Интуиция меня не подвела.))Правда после прочитаного в интернете, перед началом дыхательной сессии, на меня навалился страх и даже начало немного трясти.Преодолевая волнение я всё-таки вошла в зал.Было краткое вступление,потом все завязали глаза и легли на карематы.Я старалась дышать так глубоко и часто, как только могла .
Ворту стало сухо,воздух обжигал горло и бронхи.Музыка была слишком громкой и
это было очень не привычно.Но через какое-то время дискомфорт прошел,музыка стала плавной и по телу стало разливаться тепло: от ног к макушке.Я проживала это тепло как поток энергии проходящий сквозь меня.Поток энергии принёс с собой онемение ног,затем онемение рук .Руки выворачивало, они почему-то очень хотели свернуть кукиш, мне было очень стыдно и я старалась не дать им этого сделать.Помня о том что Дима сказал перед сессией, я старалась дышать ещё сильней, думая что всё пройдёт.Но боль только усиливалась; и вот наступил миг, когда я обессилила и перестала сопротивляться. Руки с радостью свернули по огромной как мне казалось дуле и раскинулись в стороны.Тело отпустило и ему стало так хорошо и приятно.Я провалилась и в этот миг кто-то задышал мне в ухо,тело отозвалось и задышало в унисон. Дыхание принесло с собой ещё более сильный поток энергии от которой тело стало сжимать. Моё тело то сжимало, то отпускало, руки выкручивало вверх, но я сопротивлялась.Стало очень спазмить ноги.
Я огромным усилием воли подняла ногу,за ней вторую и проведя ногой по ноге стала их выравнивать, потягиваясь так, как это делают кошки. Когда моя правая нога вытянулась, я ощутила что она освободилась,как-бы выйдя за пределы замкнутого пространства. Левая нога проследовала тем же путём и тоже стала свободна; появилось чувство что меня дёрнули за ноги, и в это-же время мне очень больно выкрутило руки в верх.Сжатия тела продолжались, но появилось ощущение что я потихоньку с низу в верх освобождаюсь из давящего меня кокона.И в момент, когда моя голова была уже свободна ,я сквозь повязку ощутила сильный, яркий, желтый свет от которого ещё сильней зажмурились закрытые глаза.Затем последовал шлепок по попе, я от обиды заплакала; и как делают маленькие дети стала кулаками тереть глаза.За пару минут до этого Дима сказал, что активная фаза закончена и когда мы будем готовы, можно снимать повязки и медленно подниматься.Я лежала почти не дыша и проживала приятный желтый поток энергии, который проходя через меня заполнял моё тело Любовью ,Радостью,Энергией! Я чувствовала любовь Мира и это было взаимно…Я заново родилась…
24.07.2011.
Наконец-то! Дождалась! Пришла на тренинг в приподнятом настроении. Слегка волнуюясь как перед экзаменом. Многие в группе говорят что столкнулись с сопротивлением и страхом собираясь на тренинг. Первая сессия прошла легко.
Ощущения в теле были: онемели ноги, руки, меня вдавило в пол, тело налилось чугуном.Я провалилась…Кто-то задышал в ухо.Меня вернуло в тело из темноты
и я задышала. Дышать было просто, но я старалась делать это ещё чаще и глубже.
И когда на пределе возможного, тело сплющило до боли; пришло осознание что умирать не страшно.Даже если ты испытываеш боль, в ту минуту когда боль станет нестерпимой мозг отключится и боль прекратится. Тело отпустило,стало легко.
Знакомый, желтый поток энергии разливался по телу,позволяя чувствовать каждую
клеточку. Активная фаза закончилась. Я наслаждалась новизной ощущений. Было
так приятно снова чувствовать себя в своём теле. Пришло понимание того-что тело это очень уютный и комфортный дом для Души. Такое тёплое, живое,любящее и любимое. После сессии очень радостно и светло на душе. Полное принятие себя.
Еда доставляет удовольствие на клеточном уровне. Спасибо за заботу.
Вторая сессия.
Дышу, руки в пол. Тело вдавило в каремат. В изголовье появляется фигура Шивы в фиолетовом свечении; висит ввоздухе очерченная в триугольник стоящий основанием на распустившемся цветке лотоса. Мозг подкидывает идею о том — что это я так воспринимаю Диму. Как контраргумент появляется такая-же фигура справа, только в желтом свечении и почти одновременно слева в зелёном. Не успеваю даже удивится, как у самых стоп вырастает ещё одна такая-же но светится красным. В области солнечного сплетения ощущаю золотисто-желтую точку. От фиолетовой фигуры к красной простраевается дорожка и от красной к фиолетовой паралельная они замыкаются. Цвета по ним как по гирляндам начинают плавно перетекать от фиолетового к синему; от синего к голубому;от голубого к зелёному;от зелёного к желтому;от желтого к оранжевому;от оранжевого к красному. Одновременно от желтого божества к зелёному и обратно, образовались такие-же переливающиеся из цвета в цвет дорожки. Затем из двух образованых дорожками овалов, образуется нечто напоминающее лопасти вертолёта с желтой точкой в месте пересечения.
Центральная точка находится в центре солнечного сплетения.Цвета продолжают перетекать из одного в другой. Лопасти медленно начинают вращаться по часовой стрелке. Вращение энергии усиливается и поток по спирали как водоворот вкручивается в меня; и входит весь. Я закрываю это место руками. Хочется сохранить это всё в себе… Для себя. Активная фаза закончена. Почемуто резко заболела попа как от шлепка.Слегка тошнит,во рту слизь поворачиваюсь сплюнуть, становится легче. Переворачиваюсь на живот, кладу руки под голову и лежу лицом в низ.Как хорошо! Но губы что-то ищут.Понимаю что ищу грудь,а её нет.Злюсь… Кусаю за сосок, когда нахожу его. Снимаю повязку с глаз. В зубах салфетка и слёзы рекой хлынули из глаз.Как озарение: люблю свою маму и очень ей благодарна, за подаренную мне жизнь. Слёзы колосально очищают тело и душу. Этот опыт дорогого стоит.
Третья сессия.
Дышать получается, почти сразу появляется онемение рук. Уже хорошо знакомый, желтый поток энергии проходит сквозь меня. Руки кудато просятся…Но вот зазвучала шаманская мелодия и барабан поднимает тело с каремата. Я отпускаю руки и они сами бьют в бубен… Но что это? Я танцую у костра в руках у меня шаманский бубен,тело движется в такт. Я кручусь как волчёк ;бубен отбивает ритм.Глубокий вдох,выдох и бубен падает из рук.Обмякшее тело безвольно шлёпается на пол.Пустота,а что за ней? За ней, за гранью , еле уловимая точка желтого цвета. Она нарастает,становится всё ближе и превращается в световой тоннель к которому я лечу. Почему-то я в лодке и у меня нет вёсел. Я гребу руками, пытаясь плыть в тоннель который как воронка втягивает в себя водоворот. И вот когда моя лодка почти достигает воронки, я чувствую сильный толчёк в грудь… Я на полу.Сильный белый поток энергии, молнией пронзает моё тело от копчика к макушке.И дикий животный оргазм, после которого нет пути назад,хочется и плакать и смеяться одновременно …Очищение,прозрение и снова пустота…Даю этой пустоте
заполнить всё моё тело.Блаженство фиолетовым потоком света проливается на меня сверху ;омываюсь в этом очистительном ,приятном потоке.Обнимаю его и принимаю в себя; и такая сильная любовь к себе,к миру и полное принятие,полное растворение и блаженство…Активная фаза закончена. Я смотрю полнолуние…Огромный, белый диск луны. На фоне бархатного,фиолетово-синего неба призрачные,полупрозрачные облачка как кружевные, проплывают передо мной. Вокруг вековые ели. Я стою на холме и рядом со мной сидит волчица.Её взгляд тоже устремлён в небо.В моих руках шаманский бубен , я ударяю в него ,непрерывно глядя на луну.И крупные капли дождя начинают падать на вызженную солнцем землю…Долгожданная влага как бальзам для ран…Если у меня спросят: есть ли память души? ; есть ли ностальгия души ? Я уверенно отвечу ДА…Хочу обратно!
О опыт…. ты бесценен!!!!!
Еще идя на сессию я сомневалась, но мир все ставит на свои места и всегда подталкивает нас к чему то хорошему)Я нечего не ждала от холотропа, просто плыла, в солнечную погоду, к чему то новому. Так и случилось…это новое перевернуло меня, вытрусило все лишнее и наполнило, казалось, неотъемлемой частью мира(чем то чистым, умиротворяющим, понятным)Пережитый опыт во время сессии не сравнится не с чем… снимание блоков(это очень больно и тяжело скажу я вам))пережила как негативные моменты своей жизни, так и позитивные(некоторые из таких глубин моего подсознания поднялись что я даже не догадывалась о их существовании)…Перед 4 сессией я уже не знала что ждать и как на зло во время ее не могла раздышаться! Но с помощью теплых рук оказавшихся на моем плече, как напоминание: дыши-дыши, и удачно подобранной музыки…случилось чудо…да, без преувеличений ЧУДО!!!Я просто не могу подобрать другое слово для происходившего: Я почувствовала всю красоту мира окружающего меня; почувствовала ее во всем: музыке, воздухе, людях…Я так разрыдалась от этого счастья, что казалось в жизни некогда так не плакала! Ушли все тревоги, боль, сомнения — я была пуста…и потом эту пустоту начала заполнять энергия. Она проходила по телу и накачивала его…в тот момент я чувствовала себя частью абсолюта, а потом и самим абсолютом)))
П.С.Все донести очень сложно, но надеюсь что поделившись хоть частью своего опыта, я добавлю уверенности вам посетить семинар….
Дима спасибо и люблю тебя;*
Эти строчки обо всем, о жизни, о мечтах. Теперь я понимаю, что это способ исцеленья, в стихах — прощенье, осмысленье, благодарность, адресованное всем, родителям, друзьям, всем людям на моем Пути. Но я ведь так сама желала, быстрей свою мечту осуществить. Мечта моя огромна, для всей жизни, но и начаться все должно. Но я не видела начала, ведь не учили нас всему. Как девушкою, женщиною быть, как образы творить, чтоб заполнять пространство, половиночку свою любить. Нас так на части разделили, что очень трудно вместе все собрать, и это целое должно же заиграть. Я чувствовала части, и все никак их не могла сложить. Мне много способов здесь предлагали, я начинала, но не шло. Ходила я по замкнутому кругу, и вдруг — спираль, меня как засосало и вытолкнуло в уровень другой. Я снова возвращаюсь, но в качестве ином. Как будто вижу все и понимаю, что нужно делать. Я очнулась, я проснулась…
Спасибо, ДМИТРИЙ, вам огромное за все!
Немного напишу о последнем тренинге. Выполняя пранаямы, до меня дошло как нужно вдохнуть диафрагмой ( я думала, что знаю где находится диафрагма и как дышать с ее помощью, но практика — это немного другое). На предыдущем тренинге дыхание поднимало эмоции, я рыдала, плакала. На продвинутом тренинге — 2-3 вдоха диафрагмой, я почувствовала кружение, тело в невесомости, оно обмякло и сползло на коврик, а практика еще продолжалась. Жаль, что не подышали перед последней сессией.
То что происходило на дыхательных сессиях, очень трудно описать, т. к. хочется все оценить умом. Мне все время было жарко, несмотря на лютые морозы в эти дни. Впервые я увидела, как будто пространство приближается ко мне, охватил страх, что оно давит на меня. Кстати, первые дни после тренинга у меня было ощущение, что МИР давит на меня, я задыхаюсь, я не могу жить. Вспомнила свой страх из детства, страх темноты. Тогда я задыхалась или не могла вдохнуть. Он прошел, темноты я больше никогда не боялась, и было очень странно. А оказалось, что страшен МИР.
Еще ощущалось давление и неприятные ощущения в горле, и дальше -на уши, особенно правое( которое заболело), как будто что- то хотело вырваться. Что-то отпрыгнуло из правого подреберья, немного испугав меня, пока остается загадкой.
Мясо я не употребляю больше года. Сейчас мне немного сложно с питанием, понимаю, что могу перейти на сыроедение. Пища, которую я употребляла нагружает меня, могу есть, но потом тяжело, не комфортно. На работе все попроще, не заморачиваюсь. Если пытаются напрячь, понимают, что бесполезно Я себя начинаю ценить, это видят окружающие. Даже отпустили поболеть, вначале звучало, — «смену или две не выходи, лечись»,- потом смирились, а после отпуск на 10 дней. Ура!!!
Как здорово, Дмитрий, что вы есть, и я случайно нашла именно ваши тренинги, а ведь набрала просто в Googl -холо, и открыла первую попавшуюся страничку( значок Инь-Янь, наверное привлек).
Благодарю! Благодарю! Благодарю!
P.S. Может мои слова помогут пробудиться еще кому-то.
Я не писала отзыв после своего первого семинара который был 14-15 января. Поэтому хочу начать с изменений после него.
Первое и самое показательное это то, что изменились предпочтения в еде. Мясо больше не привлекает так как раньше, скорее наоборот вызывает безумное отвращение. Алкоголь и другие вредные продукты отошли вообще сами собой! Организм сам подсказывает, что тебе нужно и что хочется . На фрукты и овощи вырабатывается такое слюновыделение, будто никогда их раньше не ел. И это самая вкусная и питательная еда! Пришлось очень много читать и анализировать, для того что бы сбалансировать своё питание. Но ощущения и состояния лёгкости, бодрости того стоит. Я замечаю, что могу сейчас ощущать запах и вкус химических добавок в некоторых пищевых продуктах, как весьма неприятные. Сразу же после семинара у меня было ощущения спокойствия, покоя и умиротворения. Оно постепенно утихало, но окончательно никуда не ушло. Наладились отношения с родными. Я больше не реагирую на их провокацию и конфликты. Всё начало меняться в лучшую сторону. Ремонт в квартире, новые творческие замыслы.
На второй семинар я не планировала идти, просто так сложилось, что мама с папой решили сделать мне подарок на День рождения! И я им очень благодарна за это!
Второй семинар 11- 12 февраля.
После семинара огромное и неимоверное чувство большой и безусловной любви ко всем, и во всем! Сложилось впечатление, что закрыв глаза — мир был один, а открыв глаза, оказалась в новом мире. С каждым днём эти чувства усиливаются. Отношения с моими родными никогда не были такими замечательными. Я изменилась, но и они меняются вместе со мной. Появилось очень много энергии и сил! Много идей! И никаких страхов, которые мешали мне раньше.
Спасибо, Дима. Я в гармонии…
Первый раз дышал у Димы на фестивале. До этого у меня уже был опыт — дышал холотропне дихання по более классическому подходу Грофа, с ситером. Несмотря на то, что ситер был очень хороший, но уже тогда я не понимал, зачем нужны все эти вытирания слюней, растягивания скрюченных конечностей, смачивание губ. Ведь, когда идут глубокие процессы тебе как-то это всё глубоко «по боку», и, по большому счету, просто отвлекает. У Димы всё было просто – лежи да дыши себе :-)
Там у Димы, на фестивале, со мной случились лучшие на тот момент сессии. Много трансперсональных осознаний, которые были «показаны» в красивых и красочных метафорах:
Вселенная словно огромный пульсирующий цветок с несчетным множеством маленьких лепестков. Одним из лепестков-энергетических отростков являюсь и я. Чувства полного единения с Миром. Выход за границы своего физического тела. И потрясающие осознания, такие, как например — смерть это хорошо. Умереть на Пути — тоже. И единственный смысл — делать то, в чем ты по-настоящему видиш значимость :-) Всё было потрясающе и очень одухотворенно :-)
Потом, уже после двухдневного семинара у Димы в Киеве мне открылось даже больше. Впрочем, сначала, я даже расстроился, ведь не было тех потрясающих трансперсональных осознаний, которые радовали меня фестивале. Но потом я понял, что увидь я то, что уже видел – для меня бы это ничего не изменило. Ведь я уже знаю, что это «всё так». И вряд ли нуждался в напоминании. На смену пришла потрясающая проработка тела: я начал познавать тело и его возможности заново. В своей обычной йогической практике очень продвинулся… всего за каких-то 3 дня (в течении этого времени уже произошло много). Несмотря на практику, таки , надо признать, в течении жизни накопилось много шелухи, которая «забивает» сознание. А сейчас чувство, что я приобрел незажатое и неиспорченное тело ребенка, при этом у меня остались знания, опыт и инструменты, которых не было в детстве ) Творческие способности и таланты тоже прут как у ребенка… :-)
Упуская мелочи, есть одна крутая штука — чувствую выход в особое безличностное пространство — в нём всё, что происходит сейчас ( всё, кем я привык считать себя, чем я привык считать мир) — не имеет смысла (ни то, что расстраивает, ни даже то, что сейчас радует). Понимаю, что выход в это пространство полностью, влечет за собой более чем глобальные изменения личности.
В общем, всё очень интересно.
Спасибо Диме за увлекательность :)
Дышали мы 22декабря.
Первый опыт.
Утро субботы. Дззз! Отключаю будильник. Взгляд в потолок,вспоминаю почему он в субботу звонил… Долгожданный выходной, разум долго сопротивляясь не отпускал мысль отоспаться после тяжелой недели. Но жажда новых открытий себя, в надежде освободится от социального зомбирования, научится правильно питаться, наконец то понять понять почему же не получается выспаться или в лучшем случае 11 часов нужно проспать чтобы частично снять сонность. Быстро в душ, легкий завтрак, и в путь. Выхожу с забитой маршрутки (что показалось странным ведь утро субботы), вижу что в след за мной еще высыпается с десяток в большинстве тетечек с корематами. Первая мысль, ага рядом где то фитнес-центр, созвонились, всем кто успел проснутся стало ясно что всем по пути. Дотопали до санатория у моря, воздух чистый. Первый шок, ого столько людей, что то я очкую, ловлю на мысли себя, «Да не очкуй ты, прорвемся!» =) Потом все расположились на своих карематах предварительно расположив их. Дима не упустив ни чего важного, ознакомил всех с предстоящим расписанием на эти два дня. А в голове ожидание великого свершения с нетерпением. И да, кушать уже к тому времени хотелось, даже очень, в последствии это очень не давало расслабиться мыслями. Чувства голода не должно быть!
Начали дышать первую сессию — по телу побежали мурашки, все тело начало неметь, чувство напоминает когда вы долго сидите в неудобной позе и у вас затекает к примеру одна нога а потом начинает зудеть после того как вы встаете. Крючило тело, но особо сильно сводило кисли с пальцами и нижнюю челюсть смыкало до такого что пошевелить было невозможно. Онемение дополняло картину. Разум в состоянии шока, постоянно пытается контролировать происходящее в перемешку к мыслям голос откуда то снизу, это периодически кричал желудок Есть хочу! Потом стал задыхаться от того что свело нижнюю челюсть тем самым закрыв рок и не давая дышать, чувство удушья, инстинктивно попытался открыть рот, но это не получилось даже с помощью скрюченых пальцев))) По этой причине и закончил первую дыхательную сессию. Постепенно к телу вернулось прежнее чувство контроля над собой,сопровождаясь приятным чувством легкости в теле как будто после массажа вот только побаливали руки и мышцы лица. Но что то уже было нарушено и пути обратно не было! У меня все это сопровождалось слабостью и спать, сильно хотелось спать.
Вторая сессия — прошла хуже так как усталость выбивала из колеи, крючило уже совсем немного и боли прошли почти, долгожданных картинок не было.:( После, поздно попав домой упал без сил, уснул. Утром проснулся намного раньше будильника, в теле прилив бодрости не понятно откуда.
Прискакав пораньше в санаторий с нетерпением ждал как все практики, это было тяжело не заметить, глаза у всех светились от радости =)))
Третья сессия — прошла непонятно, тихо мирно, без всяких запоминающихся событий. Снова усталость давала о себе знать, вспоминал предупреждения Димы что перед практикой нужно пару тройку дней отдыхать. Пожалуй в следующий раз отдохну точно с недельку перед практикой, крутилось в голове.
Последующая пранаяма понравилась очень, чувство действительно прекрасное! Казалось что энергия в некоторые моменты валила через уши) хотелось любить и быть на небе среди птиц, облаков, чистого бытия без грязи и быдла из убогого общества.
Четвертая сессия — почему то для меня прошла быстро, но вяло, запомнилось яркое событие, то что перед лицом медленно из темной черной глубины на меня приближалось круглое желтовато красное смотря мне в глаза, размытое лицо. Взгляд чувствовал его интуитивно словно он просверливал меня, медленно приближалось становясь все четче и больше, ближе. И вот догадки подтверждаются нос к носу перед лицом вижу морду красивого огромного цветного тигра, в голове шок, сердце из груди вырывается, и сразу сильное чувствую пронизывающий взгляд, недолго рассматривая красоту перед собой, с чувством того что он смотрит не на меня а в меня, передать ощущения словами невозможно(
Вех мыслей которые пролетали в тот момент не вспомнить их было много от восторга ужаса, последняя была, это когда про себя спросив у тигра мол что смотришь? Он тут же повернул голову, удаляясь растворился в темноте. Сразу после него появляется улыбающаяся белая театральная маска, которая повисев в воздухе повернулась и улетела за тигром. Что то еще было за ней вдали тоже светлое но не четкое размытое оно исчезло с маской. Дышать перестал.
После Практики неделя была веселая, настроение менялось кардинально и резко, посылал всех коллег на работе в малейшей попытке чем о напрячь или тупо по умничать. Частенько хотелось и директора послать с его проблемами =) всего не напишешь.
З'явилася сильна огида на алкоголь і сигарети і все огидне ... який я і так не пив а тепер від одного запаху верне = ((( Плюсів маса, дійсно як то сам того не усвідомлюючи відразу розумію коли мене хочуть обдурити і з якою метою на першій секунді розмови з людиною якої в перші бачу.Часто, так ні не часто а щодня по кілька разів буває згадую людину як раптом вона дзвонить або приходить в офіс, все це звичайно ще осмислюю як та що і чому... це не єдиний плюс) що будь-яка справа, за яку не візьмуся, завершується швидко і легко, часто без впливу з мого боку практично.
Взагалі помітив що кудись зникла майже вся озлобленість до людей, почав замислюватися про своє майбутнє маленьке грудочку щастя дитині, часто сниться щастя, сни стають іноді віщими, може від того, що інших поки що не усвідомив.
Життя змінилося і продовжує дійсно змінюватися, і переосмислюватись!
=)
Дихала вчетверте. В принципі знала, за чим прийшла. До цього мала справу із психологами. Тут, звісно, ніяка не психологія. Я б сказала, що це ретріт по кундаліні-йозі))
Але «вивіска» звичайно ж не має значення))) Результат перевершив очікування. Багато «незрозумілих» прояснилися. Я нарешті включилася як це працює)) Завдяки Дімі. Отже: продихала тіло, разом із блоками розпрощалася з однією настирливою проблемою, докопатися до якої було дуже складно психологічними методами; змінилося ставлення до їжі; решту змін складно вербалізувати, багато особистих переживань)))
Музика сподобалася дуже легко дихати під неї. Але обмаль «сюжетних» композицій. Якщо розширити цей блок у третій сесії то «минулие життя» посипляться як з рогу достатку))) Після Ванесси Мей ще б парочку з Вангеліса чогось, Ель Греко наприклад))) І мантри теж чарівно працюють. Це мої суб'єктивні відчуття)))
Обов'язково прийду ще. Намітились нові обрії!
Дякую!
Перед початком було страшно. Але чого такого страшного може бути в мені? Питання занепокоєнням не відгукнувся)
Кілька разів забирало, особливо на другій сесії, коли кричала. Допомагало відлітати як дихання, так і рухи (без йорзання, здається, транс не вийшов би). Через якийсь час почала усвідомлювати, що кричу. Потім, не пускаючи йти далі, відновлювався внутрішній діалог – не багатослівний, але щось на кшталт «давай, дихай», «ооо… відлітаю?!», «Заважає спальник, пов'язка…».
Чому крик? Може, щось пригнічене. Бачила тільки темряву, ні «мультиків», ні звуків, крім ударів музики, що віддалялися і розпливалися, перетворюється на гудіння. А може, кричала через те, що забула, що таке знати і бачити (ну, в книжках на кшталт пишуть про це, сама я поки що тільки опосередковано можу уявляти, як це… чи не можу…), через брак чіткості зору і сприйняття — чи незатребуваних, чи забутих, чи ще не придбаних. Крик у теплій, обволікаючій, звичній порожнечі та темряві, де не страшно та безпечно. Але й не видно… Крик не від болю, відчаю чи радості – а ніби від неясності, від того, що доводиться жити, не бачачи. Здавалося, що висока нота (та, яка зазвичай вібрує у голові у сопрано) виходить із горла.
У третій сесії продовжувала смикатися, голова ніби сама по собі бовталася з боку в бік (ніби треба було так робити), підтискала під себе ноги, руки тяглися до обличчя, щоб його закрити. ...не рахуючи останнього часу може року, мені не подобалося дивитися в дзеркало - напевно, через неприйняття себе (колись навіть на танцях у дзеркальному залі не хотіла на себе дивитися).
Руки самі по собі робили виворіт біля голови, потім уздовж тулуба. Чому так пояснити не можу, може, циркуляції енергій. Процес цих маневрів руками, можна сказати, був приємним.
Коли руки охоплювали спазм, великий, вказівний і середній палець складалися у витягнуту дрібку, чимось схожу на те, як складають пальці під час медитацій.
Тих, хто відвідував думок, було мало. У майже кожній із сесій одна-дві таких, які налаштовували. Вони не згадувалися навмисне – просто приходили. щось на зразок
…єдине, що я вмію – кохати.
…Всесвіт, роби зі мною все, що ти хочеш.
…Всесвіт, роби через мене все, що хочеш, дозволь мені бути таким, яким ти хочеш (щоб я була)
…Видали зневіру.
Хочу подякувати за попередні сесії дихань, у мене пішли трансформації. На перший тренінг я прийшла, зруйнувавши практично все — сім'ю, стосунки, готова була залишити роботу. Після практик дихань я зрозуміла, що можна все змінити, виправити як хочеться, потрібно лише попрацювати у певному напрямку.
Два роки вивчення «літератури, що розвиває», спроби змінити своє життя не давали відчутних результатів, все поверталося на колишній рівень. Розчарування, біль, страждання - все в мені, неможливо піти, втекти, залишити, скільки б не змінювалися умови, обставини - ВСЕ У МЕНІ! Десь у душі я відчувала, що може бути все по-іншому, адже і професію я вибирала за покликанням, і сім'ю складала з любов'ю, а все одно немає задоволення, щастя. А так хочеться все й одразу.
Другий день другого (для мене) тренінгу я стримувала себе щосили, щоб не обійнятися на знак подяки (не все ще опрацьовано). Після тренінгу я йшла Києвом, з радістю і любов'ю дивилася в очі людей і бачила біль, страждання, розчарування, почуття провини. Бачити страждання для мене звичне, але як допомогти, коли в тобі такі самі почуття?
не в'яжуться слова в один ланцюжок ... як можна описати словами, що словесному опису не підлягає?! Все всередині :) Світ любить тебе, мене, всіх ... просто прийми це. Немає хорошого чи поганого, навіть коли щось не виходить чи здається, що погано, це добре. Люби це в собі, просто приймай:) спостерігай…Люби)
всі ми єдині на планеті ... є те, що об'єднує всіх і це щось дуже світле, нероздільне, цілісне, досконале ... немає ні початку ні кінця ... ніби вічність і ти пірнаєш в неї, хай на кілька секунд або навіть мілісекунд ... всередині тебе тече не підлягає опису: кохання як воно є, просто кохання і ти не можеш сказати і слова, ти просто розумієш, що любиш.
Дякую.
Після семінару відносини з людьми дуже змінюються, від кардинально негативного до дивно позитивного. Усвідомленість підвищилася, почали виявлятися всі маніпурні та анахатні хвости. Відбувалися події розміну з мамою, з людьми, які на мене збирали образи і мовчали, з людьми, на яких я ображалася. Стани змінюються від повного безсилля до енергетичного підйому рівному місці. Почали усвідомлювати такі внутрішні бажання, про які я раніше і не думала. Десь з'явилася інтуїція, точніше я почала прислухатися до внутрішнього голосу, робити як він мені підказує і це виявлялося найбільш правильним.
З одного боку дуже цікаво це все спостерігати, а з іншого - такий стан постійного подиву, від «ось це дааа!» , «Млинець, як кльово-кльово!» до » Ну, афігети-не встати, як таке може бути!» :) Але це звичайно емоції. Найдивовижніше, коли ти раптом починаєш розуміти чому з тобою щось відбувається, мотиви поведінки свої та чужі, причини та наслідки.
А потім трапився наче сон наяву. Я заплющила очі, почала думати про те, що відбувалося за день. І тут мене торкнув якийсь спалах, прямо із заплющеними очима, дуже різкий. Я думаю, нууу .... "Превед!" )) Потім знову думки-думки, ще один спалах. Я почала відкручувати назад, щоб відстежити за яких саме думок ці спалахи з'являлися. І тут я побачила перед очима такі сіро-чорні потоки, що повільно закручувалися. А потім виявилася ніби уві сні, в якому мене раптом сильно паралізувало, коли все тіло немов камінь і я не можу поворухнути ні рукою, ні ногою. Спочатку лякаєшся, потім пручаєшся, потім розчаровуєшся, а потім як би подумки просиш про допомогу. Мене трохи припускає. А потім приходить людина (з якою ми часто сварилися останнім часом) і теплом дотику рук знімає параліч. При цьому всі відчуття дуже яскраві. Потім з'являлися якісь абсолютно незнайомі мені люди. І раптом якась жінка бере мене за руку і веде, садить перед собою і починає розповідати про мене, чого я боюся і чого хочу. Потім кладе руку на голову і мене ніби пронизує легким струмом, по всьому тілу починають тікати то теплі, то холодні хвилі мурашок. І раптом я просто розплющую очі і роблю такий вдих, ніби виринала звідкись. Озираюсь, розумію, що я у своїй кімнаті, на ліжку. Тут мене обгортає нереальним теплом, я його відчувала навіть у кінчиках пальців. Я знову заплющую очі і чітко бачу перед собою в темряві картинку, що світиться сріблясто-синім кольором. Вона складалася з безлічі подовжених еліпсів, що перетинаються в одній точці у вигляді квітки. Дуже красиво і так яскраво. Тут я чітко розумію, що дуже хочу сісти. Сідаю і мене накриває. Знову цей тепло-прохолодний потік прямий від верхівки, що розливається по всьому тілу. І такі якісь нереальні відчуття-відчуття. Я навіть не можу описати це словами. Таке умиротворення, і радість, і якесь таке безмежне щастя, ніби хочеться обійняти весь світ, і відчуття такої цілісності, і спокою, і розуміння, що я Жінка, і якась безмежна подяка просто за те, що я є. Я це так чітко відчула цю подяку за те, що можу дихати, відчувати, ходити, бачити, відчувати, що навіть захотілося поплакати)) Потім «напруження пристрастей» почав потихеньку спадати. Але ці відчуття все, мені здається, слова не можуть передати. І коли я їх згадую, вони не такі вже яскраві, але все одно стає дуже добре :)
Здоров'я.
У перші 2 дні після семінару висипався за 4-5 годин, тобто. підйом о 4 ранку. Причому стану психозу чи якогось схожого про те що виникає після енергетиків та інших хім. препаратів – не було. Був повний спокій та умиротворення.
Підвищене енергопостачання detected безумовно.
Дуже велике посилення потенції та потягу до протилежної статі.
Якийсь спокій і пофігізм до всіх стресів і складнощів,
посилилася здатність бачити корінь проблеми, суть справи.
Прийшло розуміння порожньої, малоємної та шкідливої їжі, тобто. організм чітко дає зрозуміти яку їжу потрібно їсти. Те, що я міг їсти до семінару, після — вже не можу. До семінару був вегітаріанцем, але згодом — навіть покупні соуси, конд. вироби їсти не можу.
Почастішали випадки передбачення.
Близько 6 випадків прочитання, з огляду на збігу моєї думки з думкою близької людини, передбачення дзвінків на мобільник від певної людини за 1 сек до дзвінка, передбачення зв'язку людини електронною поштою, який до цього багато років не писав. і т.п. і т.д. вже не випадково, а регулярно.
Я думаю, якщо за півроку, рік до семінару, займатися ямою ніамою, і розкрутити 2 нижні чакри, то ефект буде значно сильнішим.
Минуло майже 2 тижні після семінару у Санкт-Петербурзі. Перераховувати мої відчуття у процесі цих 2-х днів сенсу немає – у кожного вони будуть свої. Досі не усвідомив, що семінар мені дав.
Але вже чітко можна виділити:
— Став менше їсти. Якщо раніше я міг скільки завгодно наштовхати в шлунок, то зараз досить швидко з'являється сильне відчуття насичення і не лізе.
- Як і казав Діма, почали швидше збуватися наміри (не плутати з бажаннями). Найбільший «збут» — усе склалося настільки вдало, що на 6-й день після тренінгу нарешті купив собі машину. Давно планував, збирав, шукав. Але завжди були позапланові витрати чи обставини, що відсувають придбання першої в моєму житті машини.
— Став ще спокійнішим.
— Відвалилася частина комплексів та затискачів тіла.
Діма, я дуже тобі ВДЯЧНИЙ!!!
Із задоволенням схожу ще не раз на холо-ребефінг :)
До кінця сесій, коли люди дають зворотний зв'язок, дуже складно вербалізувати переживання, весь час здається, що словами неможливо висловити все, що отримуєш. Такого розширення свідомості і тотального Буття, Єдності, Безоцінності не вдається зазнати поки що ніякими іншими способами.
А для тих хто ще не ходив на холотроп, і тільки збирається хочу сказати що, можливо, не варто читати відгуки тільки тому, що у кожного свій, неповторний та індивідуальний досвід, і в будь-якому випадку, він буде не таким, як у інших . У когось змінюється життя, у когось приходить переосмислення, хтось бачить бачення, хтось відчуває біль і далі цього не минає, а хтось взагалі не спостерігає жодних спецефектів. І ви не будете знати як воно буде, поки самі не спробуєте, ви і ваш намір створять вашу реальність.
Дякую Діма! Успіхів та Благ усім!
Пройшло вже більше місяця після фестивалю, де я відпочивала всі 4 сесії. У сумі виходить 11 сесій. На минулих сесіях я постійно провалювалася або «танцювала», так було і на перших 2-х на фестивалі, хоча вже тоді почали миготіти картинки: обличчя монашки та монастир на краю скелі. Також пережила моторошний стах, багато ридала і кричала, але не розуміла, чому. На третій сесії вже не провалювалася, але як я не намагалася, нічого не відчула, тільки замерзла дуже. кожної: люди когось душать і штовхають з урвища; бачу гепарда, що перегризає мені горло; напад акули; людина з чорною накидкою, що закриває обличчя - відрубують голову; дівчину ведуть у рабство. Серед усіх цих трагічних моментів також бачила епізод народження, після якого йшла така ж трагічна реакція. Останнім страшним моментом було бачення темних істот, що виходять начебто з якогось порталу. красива природа, веселка, казкові персонажі, навіть хатинка на курячих ніжках - що викликало у мене сміх. Потім я перестала дихати, стан помінявся і з'явилася дивна вібрація в руках. що я зараз вийду з тіла. Дивно, але я не боялася нічого і говорила: «Дай я політаю!». А Діма все: «Дихай!». І тут я відчула своїх ангелів. Ці дві світні фігури підхопили мене під руки і ми полетіли до Сонця. Я пам'ятаю, що навіть ахнула від захоплення. ?» відповіли негативно. Я подумала: «ой, невже я тепер завжди бачитиму духів? Це ж стрімко.» У відповідь мої ангели так розреготалися, що і мені стало смішно. Шкода, що сесія закінчилася і настав час розлучення. Я пам'ятаю, як бачила світло і тягла до нього руки ... А ще я бачила прилеглі гори зверху ... А потооооом ... після того як вже перестала посилено дихати, - свідомість стала чистим-чистим, зникли всі страхи і я відчула, що я - це не тіло, а щось набагато більше. Хтось у мені говорив: "її рука лежить", "вона дихає", хтось інший дивувався "чому це "вона"? А хтось третій питав «хто я? Я що, вже просвітлена? І від когось ще отримала відповідь "Ні".
Після холотропу на цьому фесті у мене періодично виникають різні кадри, але ненадовго, і поки що я ще не можу зрозуміти, до чого вони. Але недавно, тиждень тому аджна видала те, що допомогло мені пережити одну кармічну травму. Конфлікт із батьком спровокував хворобливі спогади з минулого життя, де я була рабинею, а він – моїм господарем. Після того, як я накричалася і наридалася, я вибачила батька і тепер не відчуваю ніякого стаху по відношенню до нього, але з'явилася зрадливість.
Після холотропного дихання мене запитали: — Ну як, стало легше жити?
Я відповіла: - Ні, складніше. Але цікавіше!
Справжня правда, що після холотропного дихання ваше життя змінюється. Змінюється безповоротно.
Була Дима на семінарі в Одесі, а потім у Криму на фестивалі.
На семінарі дуже був важкий перший день, настільки, що не хотілося йти на другий день семінару. Фізичний та емоційний біль були надто великі, дуже багато переживань, я так розумію, пов'язані вони були із внутрішньоутробним життям та народженням. Зате на другий день, особливо на останній сесії – це був суцільний екстаз, єднання з природою, з усім, оргазм, потік енергії пронизував від верхівки до стоп. На цій останній сесії у мене народилися ноги – ніколи не відчувала такої енергії через свої стопи. Візуальних образів практично не було, тільки в самому кінці я «побачила» картинку природи: гори, водоймище, ліс, небо – я була деревом, що вростало корінням у землю і тягнеться високо-високо в небо до сонця. Дуже цікавим виявилося те, що ця картинка була схожа на те місце, де наступного разу я дихала
У Криму було трохи інакше. Роздихалася майже відразу, але не залишало відчуття, що дихаю мало глибоко і недостатньо часто. Екстаз розпочався після 10 хвилин дихання. Дуже вражало, що мої руки та ноги стосувалися землі (справжньої землі з камінчиками та травою). Правда, через якийсь час я їх перестала відчувати зовсім, як і все тіло. Було просто приємно, а в кінці, після активної фази, почалися «мультики», коли, ще будучи у пов'язці я розплющила очі: був величезний космічний простір, спалахи зірок, планети, людина в позі лотоса, жінка з дитиною та ін. дуже складно «прийти до тями» і стати на ноги… На наступний день хотілося більше ніколи не дихати. Але через 5 днів захотілося знову, ще й ще.
Що змінилося: почала багато малювати, з'явилося безмежне терпіння і спокій, відчула свою енергію і вчуся їй керувати, потяг до натурального харчування – майже перейшла на сироїдіння, потяг до природи, збільшилася гнучкість та здатність тримати баланс тіла, поменшало спати, не відчуваю втоми , з'явилася дуже сильна чутливість до людей (з деякими просто не можу перебувати поруч, а до деяких тягне), розлучилася з деякими людьми, з'явилися нові люди та багато іншого… вже забула, що систематично ходила на масаж спини. І чудово переїжджаю жити ближче до природи – чого хотіла дуже давно.
Діма, ти незвичайна людина (і ти це знаєш ), дякую тобі за це, ти робиш велику справу.
Пишу для тих, хто сумнівається чи боїться.
Була на семінарі 30-31 липня у Києві. Все, що читала до цього про холотроп не надто знадобилося, бо кожен, однаково, переживає це по-своєму…
Чекала на якісь видіння — нічого: ні картинок, ні образів, ні під час сесії, ні після. Дуже багато дивних речей говорять про це дихання, але я раджу вам не дослухатися. Я вселяла собі, що це тільки фізичні вправи, і мені було так легше і спокійніше.
Так ось, яка користь для мене від холотропу?
Вже кілька років (приблизно 3 роки) у мене болить спина, весь час: і коли сиджу, і коли лежу, і особливо коли стою в транспорті. Незважаючи на те, що я бігаю і займаюся йогою, біль не минає. Буквально відразу після семінару я помітила, що я не відчуваю болю в спині! Там, де боліло, наче щось розм'якшилося. Звісно, не зовсім. Боліє. Але не так, а іноді я спину взагалі не відчуваю. Я дуже здивувалася, тому що я чекала на якісь інші «спецефекти»).
Наступного разу, я думаю, мене вже здивує щось інше…
Дякую Дімі, та хлопцям, які йому допомагали, Саші та Віці!
Хочу поринути ще глибше. Знаю, що є така потреба. Розігрався апетит :) Чекаю наступного разу! Зараз пишу на п'ятий день після дихання, стан нестабільний :) Чіпляють за все, але найцікавіше, що це вже якось по-іншому чіпляє, не зачіпаючи емоції, можна і не реагувати, раніше було складніше не реагувати. Вийшло вперше за все життя якось з іншої точки свідомості на все подивитися і якщо себе завжди контролювати, то можна і не реагувати на те, що відбувається, а просто спостерігати. Раніше, я багато разів чула про "спостерігати", але до глибини душі не усвідомлювала, як це насправді. Стають очевидними речі, люди, які викликають напругу, це відбувається теж якось без емоцій, просто приходить усвідомлення, що ось цим каналом витікає частинка моєї енергії, дуже цікаво ... і виникає потреба цей витік терміново припинити :) Музика діє просто містично зараз. Трохи загострилися гастроентерологічні болячки, дуже хочеться «переварити» те, що сталося і те, що відбувається, але, звісно, негайно це зробити не виходить, має пройти час. Кожен із п'яти цих днів був дуже особливим, яскравим, ніби не п'ять днів, а п'ятдесят минуло :)
Про саму сесію пізніше напишу.
Так, і як обіцяв Діма, запам'ятається цей досвід на все життя!)
Діма, тобі я словами не можу висловити всю глибину подяки, словами вона не виражається :)
З кінця січня дихала у Діми 4 холотропи. Все дуже змінилося і продовжує змінюватись).
Після першого ж семінару зникла здатність вживати алкоголь та палити. Почали «відвалюватись», «відпадати» непотрібні речі. Через непотрібність. Зайві події, непотрібне спілкування, їжа, непотрібні заняття, порожні переживання. Хоча щодо переживань – спочатку «ковбасило» дуже сильно, доводилося «терпіти» і не робити різких рухів:).. згодом все вирулює на свої місця, тому що енергія, що звільнилася, прямує в намір.
Після кожного наступного семінару ніби знімається ще один додатковий шар, і ти занурюєшся все глибше та глибше. Так, після третього холотропу з'явилося відчуття абсурдності всього, що відбувається, безглуздості цього світу. Тримало кілька днів. Більшість моїх устремлінь виявилися надуманими і втратили будь-який сенс. Довелося зусиллям волі його (сенс) знову вигадувати. Разом з цим пішли й багато прив'язків, страхів, негативних емоцій та образ. З'явилося почуття єднання зі Світом, пропав бар'єр, і виявилося, що Жити – зовсім не страшно..:) Не потрібно докладати так багато зусиль, все і так трапляється). Головне чути себе. Можна йти просто босоніж і відкриватися Миру… Хм, чому нам про це у школі не розповідали?
Довелося змінити зненавиджену роботу на ту, що більше до душі) ... Я стала спокійною, щасливою і радісною. Я – душа у фізичному тілі, і моє завдання – радіти, а не страждати.
Четвертий семінар зняв ще один шар. Зросла сила наміру, що змусило ретельніше замислитися про свої бажання). У мене все виходить, міняються люди, які мене оточують. Багато сил та енергії, спати не хочеться! Життя моє змінюється, і я все більше належу не собі та своєму Его, скільки всім людям та Всесвіту. Все чудово, а буде ще краще).
З.И. Є ще над чим працювати, тому скоро піду закопуватися:)
Мій четвертий семінар із холотропу (Львів, 25-26 червня).
Перша і друга сесія
Перші дві сесії були чисто танцювальні.
На першій повільно роздихався, вийшов у «робочий» ритм дихання. Музика дуже класна, тілу стає нудно просто лежати, починає рухатись у такт музики. Через деяку годину я вже не можу лежати, тіло потребує більш інтенсивного руху. Сідаю на килимок, танці починаються сидячи. Кожний новий звук проходить у середину тіла там вибухає і формує нове положення тіла, якийсь несподіваний рух. Через деяку годину вже був змушений танцювати стоячи бо тіло вимагало більше свободи в рухах. Правда виявилося, що тіло не готове до такої свободи :) — я дуже скоро сильно втомився і мусив просто лягти відпочивати.
Для другої сесії я вибрав місце з краю на віддалі від інших, щоб якщо захочеться знову потанцювати нікому не заважати. І не прогадав. На танці зірвало вже на першій композиції. І до останньої.
Дуже незвичайним було що не зважаючи на те що тіло виробляло під час танцю все що хотіло і рухи були дикі і не контрольовані рухів.
Третя сесія.
Після першого танцювального дня була сильна крепатура. Дихати так інтенсивно, як учора не вдавалося, на танці більше не тягнуло.
За якусь годину почали приходити емоції – сміх, плач. Є одна суттєва відмінність у переживання цих емоцій від попередніх семінарів холотропу. На цій сесії емоції були не прив'язані до якихось спогадів, вони не зачіпали внутрішнього стану, і переважно були значно слабші. Вони вигулькували кульками в полі внутрішнього зору, потім ніби розривалися як невеликі салютики і виходили плачем чи сміхом.
Був єдиний момент коли емоція плачу була значно сильніша. Я розклав руки ширше, вперся ладонями у підлогу і ніби пішов ними в глибину землі. Емоція стала сильнішою, сильно покотилися сльози але в той же час це ніяк не зачіпало внутрішнього спокою, та в принципі таке витягування емоцій із землі досить скоро стало не цікавим.
Також десь після цієї сесії я почав помічати що відвалюється дуже багато емоційних прив'язок — процес цікавий але є нюанси :).
Четверта сесія
Четверта сесія була набагато глибша і здебільшого невідома, пам'ятаю лише два епізоди, які я пригадав лише через деяку годину після семинару.
Епізод 1
Інтенсивно дихаю, але є відчуття, що в мені зараз заслабкий потік і що потрібно його збільшити. Сів, повернувся до вікна і почав «затягувати» через рухи рук у грудну клітку потік з вікна. Необхідної концентрації не досягнувши. Почавши зачерпувати руками в таз із землі. Потік був трохи більший, але також не достатній. Навіщо недостатній, сказати важко, так відчувалося. Потім, «повагавшись» трохи чи я маю на це право, якимось чином створивши енергетичне розрідження як вихор у середині живота, що спричинило затягування в мене через всю поверхню тіла енергії, яка була наконцентрована в залі, я так розумію енергію групи. Все затягнуте зразу видихалось і втягувалася нова порція енергії так як було потрібно саме збільшити інтенсивність потоку, а не акумулювати. Після того було відчуття що щось міняється, що саме не пам'ятаю, на тому мемуарі про цей епізод обриваються.
Епізод 2
Я лежу на спині, дихаю. Відчуваю що в копчику зібралося багато енергії від попередніх пранаяв. «Знаю» що мені потрібно її перетранспортувати у серце. Перетягнути по хребту все ніяк не вдається, енергія гальмується і втрачається дорогою десь у районі ~10 см від копчика. Припіднімаю високо таз над килимком щоб інтесивніше вдихати низом живота. Приходити образ що я скорпіон який лежить на спині, мій копчик витягнувся у двох метровий хвіст. Своїм хвостом хлисто-подібними рухами наношу жалом удари в серце, перекидаючи при цьому туди енергію, яка була назбирана в куприку. Увага прикута до граційності руху хвоста але починаю помічати як у районі серця починає розтікатись теплота і знову щось починає змінюватися, кудись зносити, що саме вже не пам'ятаю.
Після семінару.
Масивна порожнеча у середині. Відчувається ніби всередині потужний, розкручений гіроскоп який чітко тримає тобі на курсі і не потрібно думати, вагатися що і як сказати чи зробити. Все відбувається саме по собі, не потрібно прикладати зусиль. У порівнянні з цим звичний стан думання здається громіздким і неефективним. Шкіра миті цього нового стану є цікавою, яскравою, насиченою змістом.
Десь через 5-7 днів після семінару я поступово випав з того стану. Причиною як мені здається були різні стресові ситуації, на які я все-таки вівся. Стурбованість забирала увагу від «гіроскопа» і коли я потім у спокійній середовищі повертавши увагу в середину, я вже не знаходив там частину того, що там було раніше. Проте пам'ять про смак того стану служити добрим орієнтиром для самостійної практики. Після семінару класно пішли пранаями які Діма давав на семінарі, саме вони зараз дозволяють іноді повертатися в цей стан, але ці виходи поки що надто неглибокі та короткі. Так що настав час готуватися до наступного холотропу :).
Коли йшла на семінар, чекала на щось приголомшливе, а отримала ще більше))) Як виявилося, дуже пізнавально познайомитися і зі своїм болем, і з абсолютним щастям. Начебто мене розібрали на тисячу частинок, прочистили і зібрали знову на нову неймовірну картинку. Під час дихання було відчуття того, що повернулася додому, а зараз я розумію, що нікуди і не йшла.
Найприємніший ефект - відчуття ЛЕГКОСТІ, простоти сприйняття того, що відбувається. Без перешкод)))
Діма, ДЯКУЙ, що з усіх шляхів ти вибрав цей.
після сесії не став ділитися своїми враженнями, а хочу поділитися ось цим:
у кожній людині прихований фізичний біль. це безперечний факт і не думайте в цьому сумніватися, бо у вас це не так — у вас це так само. не знаю звідки береться цей біль і чому існує так довго, але є як воно є. В принципі, Діма говорити про це щоразу на ввідній лекції, але поки сам недопетриш, слова інших людей не сильно сприймаються. тупий фізичний біль будь-де в тілі, який супроводжує нас усю нашу життя.
уявіть собі. чоловік лежить на пляжі, десь в Анталії, ол-інклюзів, сонечко світить, дівчата гарні гуляють і ніщо його не хвилює. він розслабився і просто лежить на пляжі. і він навіть уявити не може собі, що в цей момент найвищої свинячої радості йому серйозно боляче. він просто не сприймає цей біль, а тому і не здогадується, що біль існує.
організм створює навколо джерела болю зону напруження, яка не пропускає відчуття болю. і людина живе собі ніби нічого і немає. а біль є. реальний фізичний біль. І з часом таких очагів болю, навколо яких створюються зони напруження стає все більше і вони вимагають все більше ресурсів.
ці напруження не відчуваються, коли просто лежиш собі на пляжі (хіба що це гидке відчуття, що чогось не вистачає), але як тільки намагаєшся щось зробити, щось вчинити по життю, як ця біль відразу вискакує на поверхню. а з ним і внутрішнє напруження. вам треба до завтра здати роботу - що ви відчуваєте? ви стоїте в черзі, потрапили під дощ, йдете на важливу зустріч — що ви відчуваєте? правильно внутрішнє напруження. і що ви з ним робите? ви напружуєтеся і переборюєте це напруження. інакше нас не вчили.
отже: біль -> напруження -> вольове напруження. ми одне напруження задавлюємо іншим напруженням. біль як була так і позбулася, може навіть її побільшало. бо напруження це теж свого роду біль. і поки ми не позбудемося першопричини — болю, ми і далі напруження будемо долати напруженням і заробляти собі на цьому неврози, психози, конфлікти, стрес і таке інше. будемо собі своє власне приватне затишне пекло.
не знаю чому воно так і з чим воно пов'язане (Дима має знати), але коли починаєш дихати ти ніби досягаєш першопричини — болі і відчуваючи її лишаєшся. поважно: не долаючи біль, а відчуваючи біль, розчиняючись у болі — лишаєшся болю.
не стало болю — немає і напруження. і (РАПТОМ!!!) речі, які вас раніше дратували і бісили більше за вас принципово не зачіпають. ви про них навіть не замислюєтеся і навіть дивуєтеся, що переймалися через це.
і щабліна за щаблиною, пласт за пластом занурюючись у собі самому знаходиш нові і нові вогнища болю, аж поки не досягнеш найпершого і самого непомітного болю — страху.
на четвертій сесії останнього семінару до мене дійшло, що ми, люди, вважаємо страх нормальним і природнім явищем. ми вчимося долати страх бо чомусь вважаємо, що не можна не відчувати страху. але це не так. страх - це той самий біль. це біль у грудях. це багато багато багато маленьких тремтливих очагів страху, на які організм створює одне велике напруження — у грудях.
гадаю, що Діма зі мною погодиться: поки є біль страху, будуть виникати нові осередки болю, а значить нові напруження. після першого семинару, люди відчувають, що їхня життя сильно змінилося, але поки є біль страху, насправді все залишається як було.
резюмуючи: відчуй біль страху, відчуй кожне його тремтіння і дозволь йому піти. дозволь собі бути спокійним та щасливим. і дихай на повні груди.
Сьоме занурення. Дякую тобі Дмитро.
Життя змінюється кожного разу після дихання - після кожного занурення ми виявляємо все більш глибинні програми.
Найтравматичніший епізод людини - народження, смерть куди приємніше)) Найбільш травматичний епізод свідомості - коли воно потрапляє у фізичне тіло, часто цей епізод є первинним страхом))
щось я не зрозумів твого комента. можеш пояснити будь-ласка?
Часто найбільш травмуючим епізодом є попадання душі в тіло ембріона, добровільно-примусово).
Спочатку розповім трохи про стани відразу після семінару. У процесі семінару повністю відключити свідомість у мене не виходило, але наступного дня в ході виконання пранаями кілька разів непритомніла і приходили якісь картинки. Потім ці стани могли приходити просто раптово, сидячи перед комп'ютером раптом вимикало, якісь діалоги всередині з'являлися, взагалі мене це навіть трохи налякало, але потім минуло. З приводу їжі, дійсно їсти не хотілося звичайну їжу, тому їла в основному овочі та зелень. Енергії стало значно більше, справи стали робитися швидше та ефективніше, потягнуло на творчість. З'явилося забуте відчуття впевненості у власних силах. Захотілося продовжувати таку практику далі й надалі.
Димочка, дякую тобі!
Пройшло достатньо часу після практики холотропного дихання. Життя підносить дивовижні сюрпризи, які я сприймаю спокійно та радісно. Начебто так і має бути. Наміри виконуються майже блискавично, підвищилася любов до людей. Відчуваю зв'язок між усіма людьми, а іноді бачу себе у всіх людях — це кумедно.
Все відбувається так, як потрібно.. а якщо так не потрібно (вірніше так як не замислювалося) - то все одно виводить у щось краще.
Усі мене люблять - тягнуться до мене :) Правда це й раніше було - але зараз особливо.
А хто заздрить мені — того починає підковбашувати… Помітно одразу. Мабуть, так моя енергія на них діє.
Були великі проблеми зі здоров'ям у батька (з психічним теж) ... коли повернулася з тренінгу - в той же день йому стало набагато краще, позитив з'явився, радість - чого я йому так хотіла:)
Бажаю, щоб весь світ був у гармонії та любові. Бажаю всім тотальних змін! :) Кохаю.
Димочка, дякую тобі величезне!!!! …..
Поділюсь враженнями про семінар, часу вже пройшло досить що
б нові відчуття і зміни в житті прояснилися і усвідомилися.
Відразу після семінару був дуже незвичайний стан свідомості.
Нічого робити не хотілося і не могло, їсти і пити теж не хотілося, прискорене серцебиття, підвищений тиск (схоже відчуття, якщо перепаритися в лазні). Великі порушення у внутрішньому діалозі, повністю він не зник, але втратив свою стрункість та чіткість. Мислення схоже зрушило ближче до образного. Заснути теж не вийшло, ближче до третьої години ночі я забив і перестав змушувати себе заснути (попередню ніч до цієї я спав чудово). Потім я «провалився» в свідоме сновидіння. Зі мною таке було 1 або 2 рази в житті, коли я усвідомлював, що це сон, коли відбувалася якась хрень типу мене вбивали і т.д., практиками усвідомлених сновидінь я не займався. Схоже, я опинився десь на природі, в лісі, схоже на гіганські дерева. Міг миттєво переміщатися між об'єктами, наближати та віддаляти їх. Потім виявився чи то на хмарочосі, чи то на іншому об'єкті з великою висотою. Була думка, що якщо цей сон можна стрибнути і нічого не буде. Потім втрутився розум "А раптом це не сон, а раптом це реальність" і переконав іншу частину свідомості (підсвідомості), що стрибати не треба))
Більше усвідомлених сновидінь не снилося, але десь тиждень щодня
снилися яскраві сни. І зараз також сняться. Наступного дня змінений стан свідомості давав про себе знати, був чудовий день, високий рівень прийняття миру і відсутність засудження, все чудово. Нічого не хотілося робити з того, що зазвичай не хочеться робити, але ТРЕБА, ходив містом, займався госп справами. Хоча, надвечір мене вдалося зачепити… Дуже нахабно «підрізали» дорогою, я ніяк не прореагував, залишався спокійним. Потім хвилин через 10 після цього, коли я об'їжджав пробку трамвайними коліями (у нас вони не обгороджені як у Києві) то обігнав його і «коректно» підрізав з думками «друг! ось ти де, привіт)))». Наступного дня я почав займатися звичною і не дуже «рутиною», так що «нормальний стан свідомості та розуму» повернулося.
Оскільки після семінару їжа не лізла, вирішив поголодати. Ідея поголодати зріла давно (рік з попереднього тривалого голодування), але постійно перебували відмовки. Зголоднів 12 днів, попередній рекорд був 10.5 днів.
Після голодування вирішив спробувати сироїдіння. Чисте сироїдіння для
мене ще складно, думаю що 90-95% процентне сироїдіння для мого
поточного рівня розвитку буде добрим результатом))
Зараз купую будинок за містом. Давно хотілося, але переносилося,
забивалося та відмазувалося. Далеко, але місця чудові. Відчуваю, що там є місце сили, але довести не можу))
Втім, зміни на краще в житті є і дихання внесло
істотний внесок. До цього, правда, були суттєві уроки від життя, тому й потрапив на семінар.
Сказати що моє життя змінилося ... нічого не сказати)))
Вже майже 2ва місяця я моносироед, причому дається мені це з надзвичайною легкістю, сильно схуд, але розумію і відчуваю що йде все зайве))), так добре і легко не відчував себе ніколи, все відчуваю інакше, з'явилася незвичайна потяг до природи і всьому живому, багато вільної енергії для зовнішнього наміру, інтуїція посилилася на стільки, що вже нічого не дивуюся, тільки й встигаю радіти і дякувати мій світ за турботу.
Взагалі в 2х словах це не опишеш))) … відбуваються справжні чудеса, кожен день більш усвідомлений, є чітке відчуття що як дні стали довше … постійно тримається настрій що все відмінно, а буде ще краще))) все рівно і спокійно… я сприймаю те, що відбувається зі мною, як нове життя!!
ЕХ ... глибоко зітхнула вона і поринула знову в той стан, стан в якому хочеться постійно бути і жити, стан вічності, стан поза простором, безчасності ... сссс ... перечитавши свої минулі спогади, переглянувши свої минулі перші почуття від холотропу, розумієш що це ще далеко не все і немає МЕЖ, НЕМАЄ КОРДОН, НЕМАЄ НЕМАЄ слова! !Якщо минулого разу все було інтуїтивно, тонко, витончено, я б сказала ніжно, дуже багато енергій, то цього разу чітко, ясно, зрозуміло, питання-відповідь, цифри, матриця ... не все мені ще зрозуміло, про це дізнаюся пізніше …розумію ЯК БАГАТО від нас приховують правди! Раніше здавалося, що божевільна, зараз розумію, що УРАААА! все можна перенести в цю реальність, а не тільки відчувати там. (хоча хрін знає де вона є…)
все змінилося. просто все.
те що відбувається на семінарах: польоти, видіння, відчуття та ін. — лише ефекти. особливо не важливо — що з вами сталося під час сесії. саме цікаве починається десь за півтори тижні.
ні, до вас не приходять рожеві слоненята і ви не починаєте раптом говорити китайською, але життя стає іншим.
здається все те саме, ви ходите на роботу, робите домашні справи, спілкуєтеся з друзями… але в певний момент починаєте відчувати, що щось воно не звичне. починаєте ловити собі на думці, що змінилася динаміка життя. дні стали довші, сні яскравіші, а ковбаса смачніша…
ви стали сильними та спроможними. ві почали жити.
Хм, ну не скажи, були випадки, коли народ на санскриті щось говорив після ))
19-20 березня був перший досвід холотропного дихання.
Про ХД знаю оч. багато років, але руки, точніше, ноги ніяк не доходили. Все часу не вистачало бажання, грошей. Одного дня я просто зрозуміла, що хочу, набрала в гугле «холотроп» і з усіх посилань обрала одну. Це було оголошення від Діми про семінар. Були деякі коливання, тому що я люблю все контролювати і перевіряти ще раз, але я знала що піду. Цікаво те, що моя дуже давня подруга добре знає Діму і теж вирішувала дихати 19-20, що з'ясувалося пізніше.
Ну і коротко про семінар.
Відразу говорю видінь майже не було. Були відчуття польоту, але ефірне тіло не хотіло відлітати, воно з якоїсь причини трималося біля фізичного. Так треба було.
Дихати було важко, незвичайно, тому що це фізична робота все-таки :) На першій сесії звело руки і вони самі ходили ходуном. Дивне відчуття.
Під час 2 сесії проживаючи 2 перинатальну матрицю бачила війну, що починається…….Мені було боляче і страшно за людей. Так лячно….
Я кричала, мене вигинало, я ридала…Вилилися всі емоції горя та болю.
Мультків як я й писала не було, були деякі видіння — найчастіше турбувало третє око. Були виходи з тіла, але воно не літало, воно було біля нас (цікаво чому НАС? гм). Було відчуття що я мати земля, я вагітна світом. Мій живіт гори та міста.
Були польоти в білу пелену та яскраві тунелі світла, якісь геометричні фігури, чорні ангели з величезними крилами (у другій сесії), розквіт квітки у лобі та бачення фіолетового ока у веселці. Були ніби внутрішнє погладжування чакр, як би тиску зсередини. На третій сесії аццки викручували рота і шию, так що боялася що вивихнеться щелепа. Ад у промежині. Були наповнення тіла енергією такі, що можна порівняти з оргазмом.
Турбувала печінка. Дуже. І дихати було боляче, і потім кілька днів дуже турбувала. Наскільки я знаю печінку — невисловлені негативні емоції, агресія та інше.
І ще дихати важко, це величезна фізична робота. Але я ніколи не думала, що я можу так дихати)))
Сподобалися пранаями, після них легко та добре.
Дивні фізіологічні реакції організму мають місце після ХД. Це, напевно, інівідуально.
Багато чого було пережито. Після сесій встаєш і не розумієш де ти і все якесь інше)))
Зовсім не хотілося їсти м'ясо, від нього тупо нудило першого півтора тижні. Один раз наїлася і пішла у білого друга)))Так що дотримуйтесь порад Діми - не їсти м'ясо 3 дні до і 3-4 після)Тижня 2 не хотілося алкоголь. Було й так добре)))
Двоє діб був стан начебто жорстоко курений. Нічого не хвилювало, не було емоцій.
Через 3 тижні можу сказати про ефекти
-жити стало легше, позитивніше
-Повністю пішов стрес
-перестала паритися по дрібницях і нервова система стійкіша
-іноді відвідують осяяння і спокійне знання чогось
-Змінилося ставлення до грошей))))І вони раптом почали якось легше зароблятися що)))
Діма дякую тобі, ти робиш життя людей кращим) Напевно я повторю коли-небудь)))
Замість вступу.
Минуло майже два місяці з першого занурення, холотропного дихання.
Сьогодні 5 квітня 2011 року, 20.26, і я маю намір за допомогою записів у зошиті та своєї пам'яті відновити те, що відбувалося зі мною під час другого занурення у себе.
Пропущу дрібниці, залишивши лише яскраві фарби внутрішніх переживань та трансформацій свідомості.
Отже, почну…
2 квітня, сесія 1
Глибоке інтенсивне дихання… дежа вю… вібрації в тілі наростають, 500 Вт звуку впритул до моєї темряви… лежу в товстому теплому спальнику з пов'язкою на очах… тіло починає рухатися, подібно до гусениці чи змії… почуваюсь сперматозоїдом, що рухається щодо введення 0 матриці - "зачаття") ... відчуваю зграю вовків ... кожен з них є я ... кожен з них бездоганний ... вовки досягли бездоганності ... які володіють свідомістю на порядки вище по організації, ніж свідомість середньостатистичного представника виду "homo sapiens" ... ейфорія захоплює мене … разів 5 протяжно вою… втілюючи всю свою силу та свободу у цих звуках…
Бачу в небі орла… вільний та чудовий…
Відчуваю себе рухом енергії високого порядку, розумію, що так було до цього втілення… усвідомлюю, що в цьому русі відбувалося щось незрозуміле моєю обмеженою свідомістю… усвідомлюю, що мета мого втілення — служіння та прояв якостей тієї енергії… виходячи з досвіду вищих вимірів.
Відчуваю символи… кольору сонця… крупним планом приходить символ схожий на єгипетський Анкх, символ вічного життя… усвідомлюю, що приймаю інформацію на багатьох рівнях від того самого джерела, що дав знання Стародавньому Єгипту… досвід інтегрується у мене.
Відчуваю вибух частки, золоті промені з її серця поширюються потужним потоком на всі боки… стикаюся з іншими просторами… є нескінченним чистим світлом… з темряви виривається потік жовтого світла… світло в кінці тунелю… в певний момент ридаю… протягом сесії болю в тілі ні.
Сесія пройшла чудово. Викладаю зі спальника, беру зошит і роблю перший запис.
2 квітня, сесія 2
Минуло кілька годин. Встиг перекусити і поспостерігати за тим, як народ змінюється, зближується один з одним і просто радіє життю та сонячному світлу, що дарує нам свою присутність у цей день… дві пранаями… пов'язка на очах, замурував себе в спальник, колонка, як і раніше, впритул до темряви… дихаю…
2/3 сесії — активне опрацювання тілесних блоків, що залишилися… легкий біль у ребрах… дихати «в кайф»… відчуваю, як звук проходить наскрізь, немов тіло прозоре і позбавлене грубості фізичної оболонки… відчуваю, як багато сірих змій виповзають з мене через ноги в землю… так виходять нижчі енергії…
Різкий контраст… середньовічна битва… обладунки, меч, щит… внутрішній тріумф… я — у тілі воїна, навколо мене прозорий потік енергії діаметром близько 1 м… щільний… він неймовірно дизорієнтує моїх ворогів… а воїн у цей час трощить їх мечем, не знаючи страху… приходить розуміння, що в армії ворогів є такі ж воїни, з подібним умінням… усвідомлюю, що загину від меча одного з них, але немає страху… адже слідую своєму Шляху… це і є Дзен…
Свідомість спрямовується кудись високо в Космос, все вище і вище... важко описати словами це відчуття.
PS Духовно зродився зі своїм спальним мішком, ніби він дихав разом зі мною… він промок наскрізь, як і я… до глибини кісткового мозку… а може й ДНК…
2 квітня, сесія 3
… знову сонячний день радує всіх нас, дякую йому за це, дякую Харкову за те, що так привітно прийняв нас і радував ці дні… але ближче до діла…
Дві пранаями позаду… пов'язка на очах, вкладаю у свій спальник утретє… складно, з одного боку, два дні працювати з собою таким чином — і фізично, і психологічно, але з іншого боку, дихання приносить глибинні трансформації підсвідомості та свідомості (можете мені повірити), а це того варте!.. хоча хтось вживає м'якших, але й повільніших заходів…
Отже, активна частина дихання, тіло підготовлене, розслаблене. Дихання інтенсивне і глибоке, мій спальник знову готовий пропотіти наскрізь.
Чую сміх Диявола… згадую мудрі слова — сміється той, хто сміється останній…
Космос, планети сонячної системи… заворожує… адже відчуваю себе одразу всіма планетами…
Несподівано приходять особливі відчуття в те, що лежить у спальнику і, часто, називається тілом (але так це?) ... Почуваюся святим - величезне золотисте світло потужним напливом виривається з центру моєї сутності розносячись в багато галактики ...
Видаю зойки, що йдуть глибоко зсередини ... очищаюсь емоційно від пригнічених емоцій ...
Три змії золотистого кольору проникають у тіло через куприк, як стовп вогню, і, сплітаючись, повзуть вгору хребтом, повільно, разом із жаром… виходять із темряви… до закінчення сесії перебуваю в безкінечному потоці Світла.
3 квітня, 4 сесія
Отже, сьогодні 6 квітня, 20.59 і я маю намір відновити свої внутрішні переживання під час 4 сесії.
Приблизно за 10 хвилин до початку пранаям перед сесією мене стало неймовірним чином тягнути з кухні до зали, де ми дихали ці два дні. Пранаями були потужними… потім розпочалася активна частина дихання…
Тіло тане, наче сніг у вогні… інтенсивне глибоке дихання і невелике відчуття скутості у вигляді спальника… тіло остаточно розтануло… у сонячне сплетіння спрямовується стовп білого світла, який розширюється за 20-25 см до тіла і відчутний, як циліндр білого світла… потім області міжбров'я проростає білий лотос і у вигляді потоку чистого світла спрямовується кудись високо... потім з'являється відчуття, що маківка - це великий соняшник фіолетового кольору з великою кількістю пелюсток, і в нього входить потужний потік такого ж фіолетового світла.
Тіло огортає щільний білий мерехтливий кокон (слід зауважити, що в 4 сесії «тіло» — умовність і застосовується мною лише для того, щоб на щось «сперти» слова)… з нього, кудись вгору, тягнеться біла нитка…
З'являється тиск, кокон починає витягувати вгору… кокон обволікає білий потік, який і витягує його… відчуваю, що наближаюся до порталу… портал має форму кола, розташований у вертикальній площині, навколо порталу позначені золотом єгипетські символи… в центрі порталу — мерехтлива енергія блакитно- синього кольору… проходжу через низку порталів, у кожному з яких відбуваються внутрішні трансформації дедалі більше глибинного характеру… останній із порталів призводить до Білого Світла високої частоти…
Потім йде повернення — від високого до нижчого… в тіло входять сині блискавки… лазерні промені різних кольорів проникають у мене… приваблива світломузика… потім із землі починає виходити чорний вогонь і наповнювати своїми мовами тіло… потім свідомість розширюється… бачу світанки, що за секунди переходять у заході сонця… сіре небо… в області, мабуть, маківки з'являється тиск, немов свідомість виходить… воно спрямоване над садами квітучих сакур… бачу Париж… Токіо…
Відчуття переходять до тіла... ліворуч від себе відчуваю Гора, єгипетського бога з головою сокола, а праворуч - Ізіда, богиня, мати Гора... Ізіда тримає в руках чашу з олією... змащує олією мою маківку... потім ноги... від них виходять спокій і доброта...
Активна частина дихання закінчена… тіла немає… ні найменшого відчуття… через 15 хвилин це почало насторожувати… так само як і питання… хто я… де я… продовжую лежати… минає принаймні 10 хвилин, з'являються відчуття жару в тілі… потім намагаюся виповзти з промоклого наскрізь спальника… насилу виповзаю… 10 хвилин сиджу на колінах, спершись кулаками в підлогу… люди навколо… я їх бачу вперше… все чуже… спогадів немає… насилу згадую своє ім'я… довгий час приходжу до тями…
Ще одне занурення в себе завершено… переродження… і ніщо вже не буде таким, яким було раніше. Сьогодні 6 квітня 2011 року, 22.04… і я завершую свій звіт… щоб одного разу розпочати новий.
Порушу питання смерті за життя, і переродження, яке піднімається у багатьох містичних течіях багатьох культур, як щось необхідне внутрішнього розвитку людини. Піднімаю це питання виключно від того, що усвідомлення, що раптово прийшло, вимагає наукового формулювання.
Отже, для початку необхідно розібратися з чим ми приходимо в цей світ.
Зачаття. Як перший імпульс, що походить від батьків, яким наповнюється зародок. Так, емоції та почуття, переживання, думки та вчинки батьків вбираються плодом і до кінця життя людини впливають. У поодиноких випадках людина здатна ідентифікувати та усвідомити цей вплив. Але незнання не звільняє від процесів, які відбуваються на рівні підсвідомості та свідомості.
Виношування дитини. Тривалий період, що закінчується пологами. У цей період характерний найтісніший багаторівневий контакт матері та дитини. Фактично, вже в цей період дитина вперше пізнає цей світ, за допомогою відчуттів, що передаються матір'ю — і все, що відчуває мати — відчуває і дитина, але в десятки, а то й сотні разів сильніша, бо має надчутливість і сприйнятливість. Добре, якщо досвід матері під час вагітності безболісний, інакше дитина отримує перше негативне уявлення про світ людей. І все своє свідоме життя бореться зі світом (по суті, із собою).
Пологи. Ще один етап, на якому формується майбутня особистість людини, переважаючими рисами характеру якої є найбільш сильні емоційні досліди попередніх та даного етапів, плюс досвід, записаний у ДНК. Ще один рівень, на якому практично кожна дитина набирає в себе безліч страхів і занепокоєнь на все життя.
Думаю, що для кожної жінки пологи — пекло, що вже говорити про досвід дитини — воно негативне.
Подальше життя.
Перші тижні життя дитини - найміцніший зв'язок з матір'ю, упереміж з індивідуальною здатністю до пізнання світу через органи почуттів. Поступово зв'язок із матір'ю слабшають і починають формуватись індивідуальні енергетичні структури. Безперервним потоком інформація наповнює свідомість дитини, що викликає підвищену збудженість. Дитина спостерігає за батьками, копіює їх, намагається бути схожим на них, разом з тим, копіюючи соціальні програми, множинні таври суспільства і безліч видів добірних тарганів, які проживають у свідомості батьків.
Дитячий садок. Чергове поповнення враженнями, емоціями, шаблонами поведінки, негативним та позитивним дослідами.
Школа. Наступний етап втрати індивідуальності особистості, для душі, що не має яскраво вираженої пам'яті минулих життів та почуття власного призначення. В інших випадках, які мають місце бути все не так погано. До того ж, з віком зростає ступінь усвідомленості із проявом індивідуальних якостей та захоплень, властивих істинній сутності.
ВНЗ (та інші заклади різного соціального порядку). Остаточна соціалізація з подальшим устроєм працювати. Тріумф системи. Індивідуальність втрачена (частково чи повністю). Здатність мислити, а чи не використовувати шаблони мислення — так само втрачена. Хіба для цього ми народилися... щоб жити таким життям? Ні!
Шлюб. Продовження роду. Смерть. Що ж тут казати, Системі потрібен новий матеріал, коли старий перестає представляти цінність для неї. Народження дітей - одна з біологічних програм, як не можна доречно для Системи.
Проміжний підсумок. З написаного вище видно, як Система поетапно вирощує та перебудовує свідомість та підсвідомість людей з метою підтримки її «наплаву». А збоку це схоже на «біологічне м'ясо». Чим це краще за тих свиней, корів чи курей, яких ви вирощуєте для власного харчування?
Переродження як повернення до своєї істинної сутності. На щастя, все не так погано, як здається на перший погляд. І завжди є альтернатива. Завжди є голос, який говоритиме вам: «Ти живеш чужим життям, одумайся, поки ще є час». І ви можете ігнорувати цей голос, не усвідомлюючи, чому беруться депресії та апатія до життя… не дивуйтеся, якщо результатом цього ігнорування стануть серйозні проблеми зі здоров'ям, потрапляння в аварії тощо. Але чи варто ігнорувати голос душі?
І якщо вам вистачить здорового глузду, чуття, інтуїції, і довіри до себе, зрештою, то ви одного разу почнете рухатися всередину… у самі глибини своєї сутності… іншого виходу немає — тільки подивіться, що з вами зробила Система… розлюднення…
Не важливі методи та прийоми – на цьому шляху багато доріг. Але всі вони націлені на очищення від "капустяних листків", які приховують ваші справжні якості. Ті якості, які були набуті вами за багато життя, ті індивідуальні енергії та досвід. Саме справжня сутність і рухає нами, коли рівень усвідомлення дає змогу називати все своїми іменами.
І коли останній «капустяний листок» (чи то соціальні програми, звички чи тавра суспільства) залишить вашу свідомість (підсвідомість), станеться те саме переродження — смерть за життя… смерть соціальної особистості та народження у своїй справжній сутності щось нове. Глобальна трансформація всіх структур підсвідомості, свідомості та тіл…Так гусениця перетворюється на метелика…
Якось Чжуан Чжоу наснилося, що він — метелик. Метелик, що вічно пурхає. Він насолоджувався від душі. І не усвідомлював, що він – Чжоу. Але раптом прокинувся і здивувався, що він – Чжоу. І не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він метелик, чи метеликові снилося, що він – Чжоу.
Після холотропного дихання стало легше жити. Я зрозуміла, що мені нічого, крім самої себе, не потрібно для того, щоб бути щасливою.
Це була моя перша сесія холотропного дихання, і я відчуваю, що це тільки початок
+100
саме так все і є.
був семінар 5-6 березня. Сесії проходили м'якше, спокійніше. Дихалося зовсім погано. Але поступово роздихався ... і на 4 сесіі я зрозумів що означають слова Діми «задоволення від дихання» - в області пупка утворилася гаряча куля від якої по всьому тілу виходили електричні хвилі і це блаженство тривало протягом сесії, свідомість посилено трималося, але час від часу здавало позиції. Я будучи третьою особою спостерігав за боротьбою свідомості та другої особи, яка намагалася зам'яти думки. Було багато картинок, «мультів», але не це головне. На 2-й, 3-й день мене рвало на частини як хом'яка - я не міг нормально ходити по квартирі - кричав, співав у голос і стрибав, просто стрибав... Стан бадьорості та свіжості підтримується досі =0) прокидаюся о 5 ранку і дихаю. Змінюється свідомість - проходять страхи, ворожість, образи, з'являється тепло.
Спасибі, Дімо. Нехай карма приведе тебе до Москви =)
Четвертий семінар. Занурення продовжується. Дна ще не видно, але вже дуже глибоко. Коли я вперше дихав у Львові, раптом у Харкові тощо. я навіть не уявляв собі, наскільки серйозною річчю є ХД. Це щось на кшалт тієї пилюлі з фільму Матриця, яку ковтаєш і вороття назад вже немає.
Якщо ви хочете просто позбутися нудьги, яка напружує вас по життю, пережити яскраві враження та додати фарб своєму існуванню, то варто сходити на один, максимум два практикуми. Воно того вартує та вартує тих коштів які за це віддаєш. Вам стане легше дихати по життю і додасться вдосталь долати життєві негаразди.
Але якщо ви ризикнете піти далі, туди де починається справжня свобода, то будьте готові. Будьте готові дізнатися, що всі ваші негаразди — це лише ваші вигадки, необхідні лише для того, щоб вам було не так нудно жити. Що ви є щось принципово інше ніж ви собі представляли. Що ваші прагнення, думки, сподівання — пуста і нічого не варте розтрата часу.
Світ, яким ви його знали — зникне назавжди. Чи готові ви до цього? Повірте, тільки справді сильні люди можуть дозволити собі бути вільними. Не варто гратися зі свободою, бо ви не уявляєте з чим ви граєтеся.
Дмитро прав у всьому що розповідає під час практикуму, а найбільше, що холотроп це сама ефективна і дійова практика. Прислухайтеся до цього поважніше.
Скоро мій п'ятий практикум, і мені вже жахливо. А не піти я вже не можу, бо тепер шлях тільки один: у глибину і на волю… ;)))
На семінар у Луганську 26-27.02.2011 потрапила через щасливий збіг обставин, чому щиро рада. Ймовірно, це був момент «прозріння», який я, хоч як це дивно, не пропустила.
Перший день: Вступна лекція інформативна і цікава, вона була дуже важливою частиною підготовки до дихання. Так само це стосується і «роздишок», пранаям та взагалі всіх частин тренінгу. Перша сесія запам'яталася невсипущим чуванням свідомості, яке змушувало дихати-дихати-дихати. Крючило руки, 2 рази я «провалювалася» кудись. Пам'ятаю перший момент, коли зняла пов'язку: якийсь інший світ. Або я не в собі. З подивом оглядала себе у дзеркало. Вираз обличчя людини, на очах якого з НЛО вийшов бабуїн і приніс електродриль.
Дуже вдячна організаторам за яблука-мед-чай :) Годувати людей взагалі корисне заняття, але власний досвід легше «пережовується» поки тіло зайняте методичним подрібненням фруктів, наприклад. Немає потреби говорити і тому ця внутрішня порожнеча, яка у свідомості поселяється після сесії дихання, знаходить відображення у безмовності фізичному. Дуже корисно.
Друга сесія дихання пройшла трохи легше. Пол сесії било велике тремтіння, а потім я дихала-провалювалася кудись. І так майже остаточно.
Хтось після сесії довго не спав, але мене це не стосувалося, бо я напередодні спала лише 3 години та трохи поїздом. Пішла до кімнат відпочинку на вокзалі і подякувала Миру, що до мене нікого не підселили і не заважали спати.
Другий день:
Пранаями та «роздишки» дуже сподобалися, особливо на затримку дихання. Дала собі слово відновити заняття хатха-йогою та включити до неї пранаями. Як не дивно, але обіцянку поки що стримую :)
Дихальні сесії порадували картинкою, коли напівпримарна я сиділа, а інша напівпримарна людина підсіла зі спини і обняла. На душі стало тепло та спокійно. І досі тепло і спокійно :)
Тиждень після семінару у Луганську:
Стан радісно-літаючий. Здається, що останні кілька років я не жила, а спала, подрімувала… як у розповіді Пєлєвіна «СПІ», «Матриця» практично.
А тепер штекер якщо і не висмикнули, то точно систему перезавантажили якось інакше. Ще не «Сімка», але явно не ДОС :)
За тиждень переробила стільки різного, що просто дивно, звідки стільки енергії. Сплю безладно, то 3 години, то 9, іноді вдень. Прокинулося натхнення, і звідкись з'явилася мотивація просто жити. Взимку її взагалі не було. Тепер перейменувалася в Раз-Світло і вчуся махати крилами. Відновилося кілька старих знайомств, прояснилися застарілі непорозуміння.
Загалом і в цілому — ДІМА, ДЯКУЮ ЗА ТО, ЩО ТИ Є, І ЗА ТО, ЩО ТИ РОБИШ! Це дуже потрібно!
ВМ!
Сесія 1 (12 лютого 2011 року, день)
Очі пов'язані, лежу на карематі, головою до колонки.
На мені — вільні джинси захисного кольору, рожева футболка та кельня блакитного кольору.
Розслаблений. Починаю глибоко дихати ротом. Гучні звуки музики. У тілі з'являється біль та сильні вібрації. Коли вібрації музики накладаються на вібрації тіла — свідомість починає виносити, з'являються бачення… тіло судорожно рухається під звуки музики… Шамани в танці навколо багаття кружляють… напруга в тілі… боляче дихати… починає нудити… періодично з горла лунають крики… а закопані глибоко в душу образи починають виходити риданням, сльозами.
Чую, навколо свого тіла крики інших людей… після чого нудота посилюється в рази, наче ці крики з'явилися каталізатором. Повертаюся на бік із остаточною метою вирвати… три чашки чаю та пару яблук знаходять вихід на підлогу… знімаю кельму та футболку… продовжую глибоко та інтенсивно дихати. Нудота проходить ... і з'являється виразне відчуття, що пропрацювалися дві нижні чакри ... свідомість раптом стає спіраллю і починає обертатися за годинниковою стрілкою десь в області сонячного сплетення (або пупка?) ... Музика періодично змінюється, вібрації в тілі то наростають, то слабшають ... наступний порив нудоти... цього разу міжбров'я... відчуваю, що вирву шлунковим соком... так тому й бути, вже звикаю, поворот на бік, вирвав...
Почуваюся огидно, музика стає спокійнішою… розбитий на шматки… частину зайвих шматків прибрали. Знов нудить… знову вириваю. Бачу Будду біля того, що вважаю за своє тіло, він залитий Світлом і Світло всередині Нього. Стосується мого серця. Стає добре і спокійно, приходить кохання та спокій. А я тверджу слова: «Я не є моє тіло, я не є мої думки, я не є моїм почуттям. Я Єсмъ свідомість Істини.
Лежу на лівому боці, підібгавши ноги, в одних джинсах на карематі, знявши пов'язку з очей. Почуваюся безпорадним і незахищеним (ну і нехай!). Решта учасників взялася їсти яблука та мед із хлібом. П'ють чай. Голоду немає ... відчуваю, як зсередини виділилася енергія - вона мене і підживила. Продовжую лежати лівому боці на карематі, усвідомлюючи свій незвичайний досвід.
Сесія 2 (12 лютого 2011 року, вечір)
Після обміну учасниками групи набутим досвідом пройшло кілька годин. Суб'єктивний відпочинок. З'їв яблуко та випив чашку зеленого чаю. Внутрішній голос не віщував нічого доброго. Я змирився і в душі трохи лаяв себе, що так легко наважився пройти семінар.
Наслідували дві пранаями. За ними – друга сесія.
Тіло розслаблене. На мені біла футболка і ті ж джинси, на очах – пов'язка. Звичні вібрації наростають. Музика ніби накладається на тіло… безладні рухи тіла… стогін… крики… судоми… біль стискає живіт і ребра, боляче дихати…… сльози… музика змінюється, змушуючи переживати різні аспекти свого внутрішнього світу… знову нудота, область міжбров… так тому і бути — тому яблуку і чаю немає місця в моєму організмі!.. вирвав… почуваюся вмираючим шматком м'яса… дихаю далі… так минає година… без видінь… болю майже немає, судоми припинилися. Я залишаюся жити… повертаюся на лівий бік, підтискаю ноги і почуваюся беззахисним шматком м'яса… як і раніше, не хочеться – виділився чималий обсяг енергії.
Сесія 3 (13 лютого 2011 року, день)
Сон приніс насиченість енергією, хоча він був відсутній. Видався яскравий сонячний ранок. Відмінний настрій, незважаючи на те, що відчувалася ціла внутрішня розбитість і роздробленість… але десь там, за межами армагеддону, було видно початок нового життя…
Легкий сніданок. Зелений чай і пара яблук. Потім злив зайвої рідини організму та підготовка до нової сесії.
Дві пранаями були успішно подолані. Знов уляглися, я на карематі, у чорній майці та джинсах, на очах чорна пов'язка. І знову розслаблення тіла. Глибоке інтенсивне дихання ротом. І знову музика починала піднімати та захоплювати свідомість. Прийшло розуміння, що музика це щось особливе, здатне створювати світи та руйнувати їх. Добре роздихався, тіло вібрує і рухається під звуки музики на карематі… від нудоти не залишилося і сліду… бачу Хаос. планети (ці відчуття приходили зсередини, немов я все це мешкав, був цим усім). Потім біля багаття танцював шаман і в міру наростання вібрацій тіла, зсередини його стало осяяти Світло, поки не стало неймовірно потужним, сильним і не поширювалося за багато кілометрів від нього (я і був цим шаманом)… тіло рухається під звуки барабанних ритмів… є Божество з великою кількістю рук і ніг… танцює, у Його Танці — Дихання життя… через цей Танець створюються незліченні планети, світи, галактики… Божество цілковито занурене у свій Танець… у центрі кожної Його долоні — око, на голові три очі (третє — область міжбров'я)… (я і є це Божество)… музика то наростає, то трохи затихає… як би я не дихав — вібрації постійним потужним потоком наповнюють моє тіло… бачу білого вовка, що сяє внутрішньою Чистотою… привабливий… приходить розуміння, що це моє тотемне тварина… золотий орел ширяє в небесах… розуміння того, що це мій тотемний птах…
Нові видіння… хочеться плакати…починаю ридати… відчуваю, що тепер я народжується людина… формування тіл різної щільності… входження енергій у тіло… спіралі ДНК… душа розуміє, що її вирвали з вищих світів і розділили на частини… чую, як довкола мене доноситься плач… і сам плачу… минає час, людина розвивається внутрішньо і до неї приходить розуміння, що єдиний шлях подальшого внутрішнього розвитку — служіння… і ось у людині виникає непомірна спрага пізнати себе… і щире прагнення здобути цілісність і повернутися у Вищі Світи… а разом із цим прагненням приходять глибинні внутрішні зміни… приходить бездоганність… формується Тіло Світла… і відбувається Вознесіння… бачу ламу Тибету, що ширяє в позі лотоса із заплющеними очима біля вершини гори… бачу людей, що моляться в церкві… шляхи різні — мета одна…
Бачу Просвітленого (вірніше на той час є ним), спостерігаю за світом людей з Вищого Світу, відчуваю безмежну любов до них і співчуття… настільки безмежну, що вирішую сам втілитись у тілі людини, щоб допомогти людям швидше досягти Просвітлення… і знову народження людини… плач… душа роздроблена, але згодом згадує, що обрала втілення в тілі людини… і усвідомлює свою Просвітленість… і одразу ж починається служіння людям… і внутрішнє Світло наповнює душі непросвітлених людей та Землю…
Все змінюється… стаю яскравою білою зіркою… і вибухаю… відчуваю це тілесно… внутрішній Світло величезною стрімкою хвилею накриває багато просторів. Відчуваю внутрішню урочистість. Неосяжне… величезне. Приходить розуміння, що все, що я побачив — план розвитку, коли все проявляється з Хаосу… розвивається динамічно і знову йде до Хаосу… як Вдих і Видих… смерті немає…
Останнє бачення… спортзал, де проходять наші сесії, над стелею золота хмара… у хмарі бачу обличчя Вознесених Вчителів… не можу їх розрізнити, але є розуміння, що це Вони… відчуваю Їхню Любов, Співчуття та Співпереживання… відчуваю, що під час сесій Вони працюють із кожним із нашої групи. Серце охоплює нестримне почуття кохання. Я щасливий. Відчуваю в тілі величезний і бурхливий потік.
Музика стала спокійною. Знімаю пов'язку раніше за інших. Насилу піднімаюсь на ноги — тіло похитує потужним потоком, що все ще пронизує його. Стрімке бажання обійняти Діму та розповісти йому про свій досвід. Підходжу до Діми, говорю, що хочу його обійняти. Він погоджується. Стоїмо в обіймах… відчуваю стрімкий потік у Дімі, він пронизує його зсередини і виходить вгору, його тіло хитається, відчуваю цей потік і в собі, моє тіло теж хитається. Розповідаю Дімі про свій досвід. Шалено щасливий. Лягаю на лівий бік і відпочиваю.
Сесія 4 (13 лютого 2011 року, вечір)
Натхнений великим і містичним недавнім досвідом, чекаю початку 4-ої сесії. Як завжди, 2 пранаями. Далі початок сесії. Вже звично надягаю на очі пов'язку. Лягаю на каремат. Розслаблююсь. Починаю інтенсивно дихати. Тіло вже не виписує судомні рухи, болю та нудоти вже немає. Долоні не зводить. Лише біль угорі ребер каже, що ще є блоки. Продовжую дихати. Починаються видіння.
Стаю космосом… потім спостерігаю, як з величезного поля енергії береться частина енергії… приходить розуміння, що з цієї енергії формується моє космічне тіло… потім бачу білосніжний храм у Вищому Світі… у ньому височина, біла… на ній формується Тіло Світла, відчуваю це тілесно … ніби кокон обвалює віддалені відчуття того, що я звик називати своїм фізичним тілом… відчуваю, як різноманітної природи енергії починають потужним потоком наповнювати Тіло Світла… дуже важко… не звик до такої високої частоти та швидкості… терплю… дихаю далі… формується ще ряд тонких тіл… потім у вигляді різнокольорових ліній у тіло заходять різноманітні почуття… бачу спіралі ДНК, вони входять у тіло… відчуваю, що відбувається процес намагнічування тіла… тілесні відчуття: тіло задубіло, потоки щільним потоком пронизують його… на межі… жахливо холодно, пробиває тремтіння ... психологічна навантаження ... нічого, прорвемося!
Чую команду знімати пов'язку, але розумію, що ще зарано, робота над моїми тілами у розпалі. Відчуваю, як кожне тіло вищої частоти накладається на інше, з нижчою частотою, починаючи з космічного.
Повернувся на лівий бік. Пов'язку не знімаю. Музика спокійна. Відчуваю, ніби хтось стосується моєї лівої щоки… лівої долоні. Приходить почуття, що це істота з вищих вимірів, раніше знайоме мені. На очах сльози від нашої розлуки, у серці смуток.
Остання сесія завершилася… всі ми стали іншими… за два дні промайнули сотні років… і ніщо вже не буде таким, як було раніше.
17.02.2011 р.
11.03.11 – майже місяць пройшов з часу мого першого тріпу, і цей звіт – підсумок попереднього. Отже, мене звуть Роман, і я починаю опис того, що відбувається у моїй свідомості на сьогоднішній день.
Розширена свідомість, будучи нестійкою, дещо звузилася (через тиждень після холотропу), але стала стійкою. Відмовився від прийому їжі тваринного походження на користь свіжих фруктів, злаків, овочів. Мінерали, що бракують, і білок вирішив заповнювати з біодобавок. Став реально відчувати, яке величезне впливає на свідомість їжа. Не дарма кажуть, що ми стаємо тим, що їмо. Регулярно виконую пранаями.
Щодо змін у свідомості, то страхи і тривоги залишили мене. Більше не борюся зі світом, а він зі мною. Між нами виникло порозуміння і кохання, а за цим — постійне везіння. Зі страхів залишився лише страх смерті, але в більш помірній формі, ніж раніше. Маю намір остаточно опрацювати його на наступному трипі або ж у практиці «Похорон воїна».
Що впадає у вічі — так це те, що минуле вже не турбує, його ніби й немає, незважаючи на те, що життя триває. Минуле вкрилося товстою плівкою, і спогадів як таких вже не існує. А чи потрібні вони? Думаю, що ні, хоч би якими вони були (приємними чи неприємними) — вони все ж таки відволікають від життя в «тут-і-зараз».
Світ став іншим! Світ став справжнім, не чином, який раніше був створений і, час від часу, оновлювався в деталях, що в будь-якому випадку викликало лише сум і автоматизм. Як це жахливо – жити у світі, який щодня один і той самий, як це жахливо – бути підлеглим програмам. Бачити за вікном маршрутки одні й ті самі звичні картини… Тепер усе змінилося! Світ справжній, він постійно змінюється. Я не знаю, яким він буде за мить, але він прекрасний у будь-якому його прояві. І вперше в житті я довіряю йому на 100% своє життя і знаю, що він подбає про мене!
Мета мого наступного тріпу – новий крок на шляху до абсолютної свободи. Позбутися всього, що стоїть на шляху до її досягнення.
Дякую, Дімо! Щиро вдячний за те, що допомагаєш людям здобути Свободу!
Дуже довго не могла взятися за звіт після дводенної інтенсивності, хоча дуже хотілося. І справа навіть не в принциповій невимовності досвіду чи особливо сильних переживаннях… Просто 1,5 – 2 тижні після взагалі не виходило висловлюватися так, щоб зробити себе зрозумілою для оточуючих. Будь-яка спроба щось сказати, навіть просто пояснити свою мотивацію, здавалася абсолютно непотрібною та беззмістовною витівкою. Взагалі мова, як спосіб комунікації, сприймалася як щось застаріле і дуже ненадійне. У розмовах зі знайомими ловила себе на думці, що просто стою зі щасливою усмішкою і слухаю те, що мені кажуть. Але при цьому особливої відчуженості не спостерігалося, навпаки – повністю насолоджувалася кожної миті, будь-яке переживання здавалося подарунком Життя. Дуже хотілося спілкуватися і взаємодіяти з людьми, проте це не завжди вдавалося - часто здавалося, що намагаюся говорити з масками. Взагалі, тижнів зо два жила на інших частотах і забувала всякі побутові дрібниці :) Стан був дуже гармонійний, спокійний і щасливий ... У перший день продихала багато фізичних і емоційних блоків, багато плакала, співчувала, веселилася, насолоджувалася, тіло звільнилося і періодично дивувало своєю здатністю пам'ятати. Дуже запам'яталося відчуття своїх рук, як рук шамана, що грає на барабані в компанії ще двох співаючих у цей момент через колонки. На другий день вдалося нарешті зловити стан, коли глибоке дихання приносило неймовірне задоволення. Коли потрапляла у резонанс із музикою, стан блаженства не знав межі. Відчувала музику кожною клітиною, відчувала пальцями вібрації повітря. Коли задоволення досягло максимальної точки, відчула, що музика входить у мене знизу і сильним потоком, що світиться, піднімається по хребту і виходить через маківку, а сама я розчиняюся в цьому потоці. Потім були відчуття, схожі, як я собі уявляю, родові, тільки без болю. Я давала життя, але водночас і сама перероджувалася. Потім відчувала себе хитається на хвилях, у безтурботному спокої та радості, і сама була цією материнською водною стихією. Ще були польоти в молочно-білий туман, що світився. Іноді тіло підказувало руху, вповзало в якісь йогівські асани, особливо в останній сесії. Руки ніби ожили, творили, зцілювали. Коли після останньої сесії, розплющила очі, то виявила себе стоїть з розкинутими руками прямо навпроти колонки і вбирала руками та всім тілом музичні вібрації. На другий день дуже сильно відчувала підтримку ведучого (напевно, тому що на другий день лежала ближче :)
Дмитре Йодху, тобі велике спасибі за цей досвід і шлях, який завдяки тобі змогла розпочати! Ще багато попереду і йти вперед радісно. Світ навколо змінюється щодня, відбуваються якісь трансформації у свідомості, і мені подобається все, що трапляється: і радості, і труднощі. Я вірю, що це не останній мій інтенсив! Дякую! :)
«Польоти в молочно-білий туман, що світиться» — це наша спільна «Мама», я пережила це, коли захотіла «полетіти» до «Першоджерела» — я так назвала Бога-Творця, коли виявила, що можу потрапити куди завгодно у своїх «польотах» », але виявилося, що таке формулювання привело мене зовсім не туди, куди я хотіла, а саме в цю молочно-білу, що світиться, ну, «вселенську матку», чи що - там я «плавала» буквально як сперматозоїд і вперше я не була взагалі ніякою особистістю (я так розумію, це була моя душа ще до народження як душа), потім було народження і веселуха з такими ж як я світилися грудочками в якомусь подобі ясел, поступове формування перших особистісних якостей і також поступово мене. переконали» втілитись — мовляв, це дуже допоможе моєму особистісному зростанню — ну і викинули сюди: ніби з теплого сонячного пляжу в крижану воду, жах…
Довго не писала про стан на холотропі, для мене це були дуже сильні переживання. Описувати словами для мене дуже складно.
Спробую:
я бачила прекрасні картини, невідомих мені країн і світів. Таку насиченість і яскравість квітів теж побачила вперше в житті. Були тунелі, була найчистіша енергія, що пронизує все тіло. всіх і кожного, але найцікавіше стало відбуватися після тренінгу, спочатку не могла зрозуміти, що це? Але сьогодні прийшло усвідомлення того, що відбувається. переналаштування я задаю світу сама. Життя почало змінюватися.
Дякую тобі Yoddha за ті емоції та відчуття, а найголовніше за ту Істину та Світло Знань, які я отримала завдяки тобі!!!
…далі просто дихання. У якийсь момент легке відчуття дискомфорту з боку… я його просто відчула… захотілося згорнутися калачиком… хтось торкнувся руки… Поступово почуття наростало. Стало боляче. З боку. Бачила мати, що плакала над мертвим сином, землетруси, сіли, потопи... земля зітхала, текла і здригалася... Як їй боляче. Безліч людей, нескінченність страху, болю, нерозуміння та неприйняття того, що відбувається. Смерті дуже багато, занадто багато страждань… Плачу і не можу зупинитися, біль накочував хвилями. Бачу Землю збоку, але продовжую її відчувати… це схоже на болісне, але необхідне порятунок. Бачу, як душі піднімаються у загальний потік навколо неї, поширюючи хвилі нерозуміння. Короткий спалах – блаженство усвідомлення їх частиною одного Бога. Потім знову відчуваю біль Землі. Плачу. Не можу зупинитися, хоч знаю, що все йде своєю чергою і минає. Відчуваю його, але слабо, не так як раніше. Забирає мене звідти, несе крізь космос. Заспокоює. Стає трохи легше. Інша планета здається, що та, на якій я вже була з ним. Безліч душ прилетіло з нами і падають на неї, схожі на краплі дощу крізь сонячне світло. Наприкінці знову відчуваю Землю і людей… бачу чоловіка, він далеко від усіх людей і біля нього нікого нема… він іде… сам, без болю та страждань, бачу його останній вдих і виліт. Мене різко вириває з ланцюжка видінь, встаю і босоніж, погойдуючись, йду до туалету. Після повернення трохи полегшало, вже не плакала. Просто лежала. Пульсація фіолетово-зелений.
Остання дихання. Політ через космос на всі боки. Зірки. Досягнення якоїсь межі навколо, ніби я – кулька із зірками. Тепло та спокійно. Планета. Усередині зародок, я це він/вона. У голові кулька із всесвітом. Я там не одна – нас там багато. Дихаю. Дуже приємно дихати. Дихаю планетою. Розмовляла з Сонцем, не пам'ятаю вже про що. Відчуваю росточок, маленький, бачу як він розпрямляється, росте. У проміжках згадую дитинство… Наприкінці навідуюсь до близьких людей.
Наступного дня було шкода людей, боляче згадувати. Не допомагало навіть сонечко. Було складно стримуватися, щоб не розплакатися в транспорті.
семинар у Києві. це був мій третій семинар. заглиблення продовжується.
для мене це знаковий семинар, бо після нього я нарешті освідомив своє місце у світі і сенс свого існування.
Що стосується самого семінару, то я зауважив, що після кожної з чотирьох сесій я переживаю схожі відчуття. після першої втомленості, після другої — роздратування, після третьої — певної спустошеності, а від після четвертої стає гарно і радісно. ніби під час семинару, вас розбирають до найменших деталей, чистять їх та змазують, а потім збирають заново.
я вже не говорю, що герпес, який раніше у мене сходив за дві тижні, після семинар зійшов за три дні…
раніше практикував велике дерево із цигун, а потім закинувши — не було ні бажання ні сил стоять. після цього семинару стою щодня і намагаюся стоять якомога довше.
Незабаром четвертий семинар. що ж він принесе?
Стан такий спокійний, всеосяжний.
Вийшла на роботу, як після відпустки. Вираз обличчя навіть змінилося сил, енергії нових ідей (а то вже ледве виходила і в стані стресу)
Помітила навіть стосунки із колективом змінилися. Я влаштувалася на роботу нещодавно. Робота цікава і перспективна, але безлад був і виникли конфлікти. З одним колега налагодилися (хоча трохи вже не билися, а з іншим зовсім перестали спілкуються-обходить мене)
Спокійно на душі. Переродилася!
Ще того літа хотів поїхати вчитися до Станіслава Грофа. Перинатальні матриці, живий класик тощо.
Чи не зрослося, вірніше не так. Вирішував актуальніші питання.
Цими вихідними проходив семінар.
Стан свідомості настільки розширений, що словами описувати марно абсолютно.
Сьогодні було 2 тріпи. Саме по першій і другій перинатальних матрицях.
За першу сесію стільки затискачів злетіло, навіть не віриться, що це можливо.
В обох тріпах виявив потім із учасниками колективний досвід. На перший раз думав збіг. перевірив ще раз на другий. Знову та сама тема.
Багато дуже дає змін на вищих нейрологічних рівнях одночасно і багато.
Загалом штирило мене ще пів на ніч, не міг заснути. Енергія лила через край. Вранці прокинувся, на заняття спізнився.
Третій трип якось усе дратувало. Внутрішній стан кермує.
Четвертий трип…
Коротше, все, що було до нього, — це підготовка була просто. Включно з «невдалим» третім.
Сенсорно-очевидно: вібрації по всьому тілу від середини стегна до шиї+ніс, губи, підборіддя.
Вібрації невимовні. Я цими вібраціями керував: посилював інтенсивність, зменшував частоту, інтенсивність.
З образів, що приходили, багато того, що було особисто для мене. Скажу одне: я чудово провів вихідні!
Кір Горшков, проект СЛОВер
У мене дуже позитивні враження від холотропного дихання, вперше я спробувала дихати у Молдові на фестивалі Радуга. Це було щось дуже нове і незвичайне для мене. Були цікаві відчуття у тілі тай думки дивні в голову йшли. Але дихати було важко від незвички та й лінива ж я, а під час дихання як на тренуванні треба працювати.
І коли почула, що у нас у Львові буде семинар без вагань вирішила записатися.
Під час самих сесій нічого особливого не відбувалося, відчувала припливи тепла у тілі,співні образи у голові. Після дихання ставало затишно та спокійно — таке умиротворення, відчуття гармонії.
Але найцікавіше після семінару, ось уже понад місяць у мене стільки енергії! Море, не знаю навіть куди її дівати. І режим дня вдалося налагодити, встаю 8-9 ранку, класно висипаюся за 6-8 годин, маю файний апетит і взагалі життя стало кращим. Як хтось сказав - їм життя великою ложкою!
Дякую і всім рекомендую!!
До нових зустрічей!
Софія Лозинська
То був мій другий семинар. Вирішив трохи почекати коли пройде година щоб подивитись на результати.
Люди часто їдуть на холотропне дихання заради нових ворожень та відчуттів, але мені цікаве інше. Я дивлюся на ХД як на психотерапію, яка познімає мене блоки і змінити мене, надасть мені сил і змоги жити і творити.
Не важливо що з вами відбувається під час сесій – мультики, видіння, народження – це «побічні ефекти» глибинного перетворення і сціління. Зараз уже відчуваю, що було лише 8 сесій, а я сам внутрішньо сильно змінився — покинувши світ думок і мрій і все більше заглиблююсь у реальну життя за яким я мабуть і прийшов у цей світ. Промови які здавались раніше неможливими і нездоланними, зараз прості і ясні. Правду кажуть, що світ такий яким ми його бачимо, але треба мати великі сили, щоб бачити світ таким яким ми хочемо його бачити і здається ХД дає ці сили, цю спроможність.
Димі велике «надлюдське» дякую. У світі тотальної деградації і темряви ти один із небагатьох, хто ще рухає людей до світла.
Спробував випадково холотроп на фестивалі Альфа-фест, куди затягнув своїх двох подруг. Тепер одна з них збирає народ на семінари в Харкові. Від сесії не чекав чогось, просто було цікаво. спазмами звело руки, потім відпустило і почалося ..... Як ніби потрапив в інший вимір, у мене на долонях були енергетичні кулі, я їх спробував з'єднати в один і … вийшло, але потім був величезний шар зверху наді мною і він так манив мене до собі, що я вирішив наблизитися до нього, з'єднався з ним і почав парити над усім світом ... Хотілося продовження, але сесія закінчилася.
І тут я дізнаюся, що в Харкові семінар.Терміново зібрався і поїхав доглядати продовження
Було 4 сесії. Було багато чого, але про найголовніше напишу.
У другій сесії до мене прийшов дід (потім я зрозумів, що бачив його на іконі) і жінка-вони мені сказали, що мої провідники і повели мене кудись. У третій сесії я кудись летів тунелем і побачив кінець з ґратами , Підлетів до нього і розірвався на дрібні шматочки, просочившись через цю перешкоду, мене ніби порвало на шматочки насправді, стан повного кінця ... А в 4 сесії я чогось очікував, але нічого не було ... і тут вони прийшли знову і кажуть мовляв, що, нічого немає? стовп енергії і так відкрив всі чакри і весь як у вогні горів ... коли закінчилася сесія, спина і голова були мокрі, і відчуття присутності когось поруч і зараз (через тиждень) періодично відчуваю.
Приїхавши додому, дізнався, що донька захворіла і температура 38. Ми вирішили з дружиною не лікувати медикаментами, а спробувати користуватися тим, що отримали під час сесії. взагалі ... Як!
Таких емоцій ніколи не відчували і чекаємо наступних зустрічей.
PS. До речі до семінару не їв 3 дні м'ясо і ось тиждень після нього теж не хочу м'ясних страв, Новий рік теж зустріли без м'яса і виявляється можна і без нього приготувати багато квусних страв. Почуваюся легко і шлунок теж.
Не хочу занурювати читача цих рядків у методичний звіт, який, втім, у мене є. Нехай мої враження будуть у формі невеликої розповіді.
Отже. Хочу зазначити, що знайомий про холотропне дихання не з чуток. Багато читав про це і намагався вникнути у теорію. А яка теорія без практики? І ось я там, знайомство з Дімою, з рештою учасників семінару. Усі виявилися приємними людьми. Хоча деяка сором'язливість була присутньою, що мені не чуже… На диханні були дуже дискомфортні спазми та судоми, які супроводжували мене у всіх чотирьох сесіях. Так, під час першої сесії у мене дуже звело ікру лівої ноги. Це було одне з найсильніших переживань: Я відчув себе тубільцем, який потрапив у великий капкан на ведмедя. У глухому лісі, стікаючи кров'ю, я чекав на смерть. Бачив дуже яскраві картини лісу, крон дерев, промені сонця та звірів, які дивилися як я вмираю. смерті не було, правда. Також були дуже глибокі спогади з дитинства: інтер'єр квартири, мама, вагітна мною і така щаслива, що годує мене грудьми ... Після цього досвіду я став краще розуміти маму, усвідомлювати її роль у моєму житті ...
В іншій сесії я не зміг лежати на місці, музика захоплювала мене в танець. І я, сидячи навколішки, рухався в такт музиці. Це занурило мене в якийсь трансовий стан і я знову відчув себе тубільцем (а зараз ще нагадую, що почував себе жінкою), що виконує ритуальний танець під акомпанемент свого племені. Ще були дуже інтенсивні сексуальні переживання, але досить незвичайні.
Потім було, мабуть, найяскравішим і значним переживанням — якесь повернення до Джерела. Єднання з ним. Блаженство. Екстаз. Ейфорія. Я й раніше розумів, що земне життя лише частина шляху, але тоді я це відчув... А потім я сміявся так, як сміявся, мабуть, тільки в глибокому дитинстві.
У наступній сесії – найспокійнішій, були красиві картинки космосу, священиків-католиків, які медитують великою групою, один із них дивився прямо на мене немиготливим поглядом. От і все.
Закінчився семінар загальною медитацією. Ми прощалися. Почастували Діму смачним чаєм і подякували йому.
І ще раз, Дякую, Дімо)
Відвідав семінар 25 – 26 грудня 2010 року. Приїхав щоб випробувати нове, але Дмитро Йоддха повністю виніс свідомість, зніс бейсик (операційна система) і зараз перебуває в стані перезавантаження. Думаю наступна система буде не нижчою за ХР. Знесення свідомості відбувалося м'яко, ненав'язливо, навіть приємно. Емоції та відчуття словами передати важко — навіть російську мову важко передасть те, що відбувалося — було ОФІГЕТИЧНО!!! Діма!!! Ти майстер!!! Дякую тобі величезне, окремо за те, що мужньо вислуховував дурні питання до першої години ночі і навіть відповідав на них :-)) Буду шукати можливості зустрітися знову.
Коротко сказати про мої зміни, напевно, не вийде)
Я живу так, як хотіла жити завжди) тобто сама собі господиня. Стало нестрашно брати відповідальність за свої вчинки, причому нести цю відповідальність не як важкий вантаж, бо як цінний дар, фундамент свободи. Тепер самотність зовсім не лякає. Навпаки я розумію, що ще не зустріла своєї людини, з якою можна буде побачити, пізнати та відчути багато чого…
Друзі… Спілкування з найкращою подругою стало напруженим. Щось не клеїться. Ми й не сваримося, але не зовсім розуміємо одне одного. Натомість з іншими людьми спілкування стало простим. З'явилися нові знайомі. Народились нові інтереси.
Взагалі, тепер практикою, а не тільки теорією підтверджено, що світ по суті своїй доброзичливий. Люди – не хижаки, життя – не війна. Шкода, що так вважають багато хто. Доводити їм протилежне ще не готова. Та й чи потрібно. Захочуть, зрозуміють.
Мама змінюється, як ти і говорив) зараз вона задумлива і мовчазна, спокійніша. Трактую це як затишшя перед бурею) бурею змін. У будь-якому разі до себе вона ставитиметься вже по-іншому.
Про їжу ... о, ну тут все сталося різко і жорстко. Перший тиждень риба та м'ясо (один їхній вид) викликали почуття нудоти. Тепер їх не їм. Все, я в лавах вегетаріанців))) вже три тижні))).
Я рада тому, що сталося цієї осені. Рада, що Бог допоміг мені знайти шлях до розвитку, якого я так довго шукала. Рада хвороби, що наблизила до цього шляху. Рада людям, які на ньому зустрілися. І безмірно вдячна кожному. І тобі дуже, за те, що допоміг розбити шкаралупу, в якій сиділа давним-давно, нещасно, невдоволено і безцільно. Дуже хочу йти далі, не зупинятися, розвиватися, щоб зробити світ кращим, наблизити його до гармонії, заснованої на взаєморозумінні та взаємодопомозі. Звичайно, зараз деякі люди, з якими поділяюся своїм світоглядом, вважають мене трохи ненормальною чи захопленою якимись сектантськими віруваннями. А щодо вегетаріанства взагалі посміюються. Я розумію, звичайно, що далеко не худа, але вегетаріанство - це не дієта. Це складова гармонійного життя. Розуміють не всі. Але ж я не вчитель) Відповідаю, коли питають.
Загалом зараз життя наповнене спокійною радістю, спокійною насолодою, повільною енергією. Добре.
другий семінар за два місяці…
Цілий тиждень, включаючи сам семінар, були різкі перепади настрою від бажання всіх послати, до бажання всіх обійняти і наповнити любов'ю ... і небажання зайвого спілкування. Нікому не дзвонила, а ті, хто дзвонили самі, були попереджені про те, що я здатна на все)))). Насправді просто давала волю емоціям, що раніше пригнічувалися. І незважаючи на різку форму опису зовні все виглядало цілком гармонійно. Усі зрозуміли правильно. Коли це природно, то й ображатися не доводиться, все відбувається доречно, нема чого боятися, соромитися і т.д. Зникло почуття провини та бажання звинувачувати. З кожним семінаром набагато простіше приймати світ таким, яким він є, в тому числі, звичайно, Себе))).
Раніше я була контролюючий розум-консерватор і, мабуть, тіло. Зараз Я - любляча душа, яка має прекрасне тіло). От іду вулицею і хочеться робити хвилеподібні рухи руками, наче це крила і танцювати… І думаю: «Якби не тіло, так би й полетіла)))». Тіло заважає? Та ні, адже за допомогою нього Я – душа пізнаю навколишній світ, саме завдяки йому я відчуваю всі радості життя і набуваю досвіду, і Я йому вдячна. Тому і до тіла змінилося ставлення. Контролюючий розум використовував тіло у своїх цілях, йому було все одно, що воно відчуває. Це була повна байдужість до його потреб, правда, іноді прикрита добрими намірами. То виснажливі до упаду тренування, то повний застій у русі, то голодування та дієти до втрати свідомості, то їм усе підряд, адже я господар, я вирішую! Господар-диктатор перетворився на люблячого дбайливого спостерігача, слухача і хочеться з вдячністю віддавати тілу належне), адже воно на те заслуговує). Навчилася прокидатися з усмішкою у хорошому настрої, це відбувається само собою. Раніше такого ніколи не було. Процес пробудження проходив болісно і розум просто включався до поточного порядку дня і виконував свої обов'язки.
Взагалі писати можна багато і довго) але є усвідомлення, що це не межа і хочеться рухатися далі).
Вперше відвідав такий цілісний та грамотно вибудований семінар. Це не була прогулянка до міста Льова, це була робота і ми два дні орали як ковзани. Це не був фестиваль глюків та мультиків, це була серйозна та важка робота. І гадаю, що ті, хто працював, отримали своє винагороду.
Було 4 дихальні сесії. Шкіра унікальна і принципово незрівнянна з іншими, але всі об'єднані одним рухом: зі шкірною сесією ти просуваєшся все далі в пізнанні собі.
Першу сесію особисто для себе я назвавши М'ясорубкою. Крутило руки, плечі, ноги, стягувало щоки, шию. Це було десь перші хвилин 20, потім відпустило і те, що ламало наповнилося теплом і спокоєм. Жодних особливих ідей не було. Після закінчення сесії було відчуття що мене засунули до М'ясорубки і добряче в ній прокрутили.
Під час другої сесії вже не ламало, було все нормально і коли я вже почав думати, що у мене нічого не виходить почали приходити думки-образи щодо того, що і чому в житті не складається. Коли сесія закінчилася було відчуття глибокої внутрішньої зосередженості та цілісності.
Третя сесія нарешті дала мені відчуття радості. Відчуття що ось я прямо зараз займаюсь коханням так як це буває з коханим людиною. Що це незрівнянне щастя бути з коханим людиною. Потім прийшло розуміння того, наскільки ж глибоко в мені сидить Його. Наскільки воно міцно і щільно тримається за мене. Десь наприкінці сесії вдалося розслабитися та відпустити боротьбу. Після сесії лежав і відчував, як блаженство ростікається по тілу. Був без причини радісний та безтурботний.
Під час четвертої сесії нарешті почав трохи відчувати, як саме взагалі треба дихати. Іноді навіть вдавалося увійти в ритм і досягти стану коли тіло дихає саме, а вдих і видих зливаються в одне. Дмитро казав, що треба дихати без зупинки всю сесію і він безумовно має рацію. Але на мені в певний момент позначився досвід споживання сиропів від кашлю (стан під час сесії дещо співпадав зі станом під сиропом) і я вирішив затримати дихання, щоб послухати собі і своє тіло. було відчуття, що я пустий і що я парю в якійсь субстанції. і потім я вирішив дихати далі. сесії проходять з пов'язками на очах, крім того було вже десь 19 годин і ми знаходилися у повністю темному поміщенні. я зробив перший вдих і спалахнув світло — він був яскравий і сильний, почав у нього дивуватися, але воно розвалилося і пройшло і знову стало темно. після сесії було гарно та спокійно.
Те, що я описав, це лише маленька частка того, що зі мною відбувалося. Чогось я не пам'ятаю, чогось не бачу потреби розповідати. У будь-якому разі у шкірного досвіду буде свій власний корисний саме для нього.
Все про що казавши Діма мало місце під час сесії. Було очевидно, що Дмитро цими шляхами вже ходив і знайомий зі всіма ловушками та труднощами. Особливо для себе я зрозумів, що нарешті пішов тим шляхом, на який давно вже хотів вийти. Це лише початок і що чекає на мене далі навіть не представляю.
Дихання це не те, що вирішити всі ваші проблеми, але дихання покаже, що у вас працює некоректно і дасть сил, щоб вирішувати свої життєві завдання.
Дякую Дмитру, за те, що він ділиться з іншими своїми безцінними знаннями і що він дає іншим людям можливість пізнавати собі і відчувати свою справжність.
4 сесії за два дні. і величезна дірка у обшивці підсвідомості. усвідомлення дуже багато речей що заважало бути собою,- глибоко заховані страхи, образи, неправильно вирішені завдання минулого з неправильними висновками і алгоритмами.. перебудова внутрішньої структури сприйняття більш життєздатну і таку що дозволяє бачити речі максимально чистими.
на першій сесії були і сльози, і відчуття болю світу, і переживання свого народження та стану небуття після смерті. вихід із тіла, не могла повернутися, шукала орієнтири та координати реальності в якій живу, після повернення, шок) але як потім сказав Діма, боятися нічого, всі ми повернемося, навіть якщо того не хочемо, тому що у кожного є свої кармічні завдання, які просто так не відпустять, доки їх не виконаєш.
друга та третя сесії особливого досвіду не принесли, бо після першої була надто вражена і не готова до подібної сили переживань ще раз.
Однак на четвертій, останній, все ж таки вдалося дозволити собі отримати нові знання, поборивши всі внутрішні перепони.
сильна концентрація на Творці, і прийняття найціннішого дару який був у моєму житті.
і ось зібралися всі ми в коло, ті хто дихав, і обмінювалися переживаннями.. дійшла черга до мене.. а я просто сміюсь) тому що говорю сама з собою:)
— ми все одно :) вимовило моє тіло, а всередині лише теплий звук вічності та кохання…)
підвищилася усвідомленість, навчилася приймати себе такою, якою я є
Прочитала ось і захотілося додати:
«Правда про що б там не було (зокрема і вас самих) схоже на чашу з рибальськими гачками - ти намагаєшся розглянути одну малесеньку правдочку, а витягуєш на світ божий усю їхню чорну і небезпечну гроно.»
Стівен Фрай
(«Як творити історію»)
В голове мимовольно начинают всплывать воспоминания,рожденные тем временем,такое впечатления,что вот опять те чувства переполняют тебя и хотят вырваться наружу…Первый раз я узнала о эффекте дыхания на вестивале Тавале,что проходил под Харьковом,я тогда еще не могла и предположить,что такое может быть,такой переворот,хотя нет,я бы сказала наверное это больше похоже на вылет из себя с погружением в недра своего Я.Как-то парадоксально звучит,но я пишу,что чувствую…наверное уже тогда я была готова к внутренним переменам,а это лишь ускорило ход их событий)ну что ж…эх…поехали…а вернее полетели)))
Вас тошнит?!скручивает руки?!трясет не по-детски…значит вы по адрессу)))страх?!…ха-ха-ха…это начало начал!борьба с самим собой,сложно?!да и вообще возможна ли?а главное…стоит ли она ваших сил?!на что мы их тратим?!на борьбу или же стоит принять себя такими,каковыми мы являемся!?!Первоначальные ощущения приносят скорее какую-то неведомую боль,нежели наслаждения,а при том в голове судорожно крутяться наставления Дмитрия перед началом(если у вас 12345678990 болезней,то нельзя это пробовать,у вас может выкручивать руки,дышать нужно глубоко,диафрагмой и не останавливаться,не останавливаться…)и в голове у тебя какой-то смерчь,но вскоре события все начинают исчезать,так как у тебя просто сносит крышу,ты начинаешь не обращать внимание на дыхание,тело само дышит,как-будто ты сливаешься со всем миром и становишься воздухом,растворяешься в этом неведомом чувстве,принимаешь себя,до этого твое тело может принимать всякие чудестные позы…ноги вверх,поза зародыша,ноги вниз,танец на руках,оголения тела,ну или просто поешь,кричишь,рычишь,тявкаешь,мяукаешь…это уже не имеет значение,так как ты…погружаешься…в себя)по телу разливается приятная волна блаженства и ЛЮБВИ)лю бо вь…ммм…люди Богов ведают)))и ты и сам не можешь даже представить,что ты и сам можешь быть Богом,ты и сам есть он,ты сам творишь свою жизнь,сам творишь свою дейсвительность,возможны ощущения неведомого раньше опыта ,то ли предков,то ли своих прошлых перевоплощений,СИЛА…в тебе течет сила…она в виде ЗНАНИЙ!не лжезнаний и поклонений,а первородного,священного ОГНЯ,который разжигает в тебе великую МОЩЬ…энергия…УХ!!!это мои первые ощущения(заметьте…ПЕРВЫЕ…)))А ПОТОМ……интересно?!…
хе-хе-хе…пропробуйте сами)))
Хорошо и спокойно. Чувствую себя обновленным, наполненным и заряженным. Уровень пофигизма поднялся до нормы — просто все хорошо, не зависимо от окружающей действительности, которую, кстати, почему-то хочется обнимать. Стал замечать больше деталей вокруг себя, больше красоты. Мне нравится. Хочу еще.
Это был мой первый сеанс дыхания. Руки скручивались в кулаки, тело корячилось) Напряжение в руках было настолько сильным, что хотелось их кусать, чтоб хоть как-то расслабить. К концу сессии все успокоилось… И странное дело – после сессии внутри стало спокойно-спокойно… Ушли беспокойство, тревога, лишние мысли. Все стало казаться более простым, не нуждающимся в объяснениях.
Во время второй сессии случилось нечто) Привиделось, что какие-то странные темнокожие женщины бьют меня по плечам. Очень сильно. Интересно, что боли я чувствовала — видела силу ударов. Разрыдалась, такие рыдания можно даже нытьем-вытьем назвать… Как я выяснила после, при рождении акушерки сломали мне ключицу. Видимо, та детская травма нуждалась в осознании…
Потом я попала под лапу большой теплой кошки (скорее всего львицы). Я прислонялась всем телом к ее пушистым бокам. Было так тепло и спокойно… Блаженство одно.
Следом я очутилась в реке из розовых лепестков. Плыла-плыла и увидела шар, большой матово-желтый, матовое покрытие стиралось, а изнутри шара вылетали светящиеся бабочки. И вот в этом самом месте пришло осознание того, что этой мой внутренний мир. И он красивый. То есть эти бабочки – часть меня… Так я полюбила себя)
Третья сессия тоже прошла в кромешной тьме. Возвращалась ненадолго и вновь проваливалась куда-то.
А вот четвертая сессия была удивительной! Если на первой сессии руки сжимались в кулаки, то сейчас мне хотелось раскрыть их как можно шире. Причина вот в чем:
Казалось будто парю где-то в космосе, среди звезд и созвездий. Я большая (хотя и так не маленькая), просто огромная. При этом на моих ладонях переливаются ярким светом два теплых шара превращались в браслеты, обвивались вокруг кистей, поднимались вверх к плечам, разливались по всему телу, потом снова возвращались в мои руки. Чуть позже теплый светящийся шар появился в нижней части живота. Его свет был мягким.
Я же просто парила и наблюдала за всем происходящим. Неповторимые ощущения… Спокойно, тепло, легко, наполнено любовью, нежностью, неспешно…
Не хотелось возвращаться. Казалось, можно вот так всегда парить в космосе и играть с лучами света) Но вернуться пришлось. И тогда я ощутила невероятную легкость… Никогда в жизни такой не чувствовала. Еще это состояние можно описать вроде бы ты опустошен, но при этом заполнен до края…
Первые часы, дни после семинара я плакала, когда вспоминала все ощущения. Эти слезы не были печальными. Так плачут, когда счастливы. Я теперь знаю)
Кардинальных изменений в жизни не произошло, но я изменилась. Стала слышать себя изнутри и поступать больше так как хочу и чувствую, а не так, как хотели бы близкие. Из-за этого окружающие стали смотреть на меня совсем по-другому. Пришло понимание и осознание, что не нужно искать счастье где-то вне – оно внутри, не нужно искать любовь – она есть, ее отдавать надо, а не пытаться взять.
И теперь я люблю обниматься. Это так здорово!
Верьте или нет, но все пережитое за тот уик-энд – чудесно. Спасибо, Дима. Спасиб большое.
Ощущения интересные, руки сводит, ноги, было так, что даже все тело практически выкручивало, но ничего страшного расслабляешься и все это проходит. Наступает самое приятное — время погружения.
На самом первом дыхании видел древний шаманский обряд о котором не слыхивал раньше. На последующих сеансах тоже были видения, ангелы, водопады золотистого света и много чего интересного. Вообщем словами не передать всю гамму ощущений.
После семинара началось движение, море энергии, равновесие в поступках и чувствах, жизнь приобретает краски, что может быть приятнее))))
То что надо)))
На первой сессии (в моей жизни) все ощущения были больше физическими, чем какими то внутренними переживаниями — сначала сильно свело в онемении руки и губы, так что стало трудно дышать, напряжение судорогами передалось в грудную клетку, всю меня как то внутренне скукожило, так что я даже испугалась такого внезапного эффекта и начала рыдать, пока не нашла в этих рыданиях даже какой-то кайф разрядки. Далее все потекло прекрасно — я танцевала, пожалуй никогда музыка не чувствовалась мной настолько… физически. меня проветривало звуками с головы до ног, било мелкой дрожью втакт барабанам, и от этих вибрирующих волн сквозь тело я смеялась.
Последующие сессии были по-своему разнообразны. В одной из них я испытала дуализм родов — была и родящей и рождаемым одновременно, чувствовала себя эмбрионом стремящимся во времени назад, до момента зачатия… В голову приходили разные мысли. что нет в этом мире ни смерти, ни рождения, что мы вечны, как мысль, просто иногда приходим кому то в голову (т.е. материализуемся). В последней сессии все мирозданье представилось взаимодействием разных энергий, перетекающих и контактирующих между собой.
Переживания были не столько визуальными, сколько мыслями приходящими из ниоткуда, но с ощущением «всегда известного». Как у Платона «знание как воспоминание».
После тренинга не скажу, что прибавилось физической энергии (как обещали), но потребности в некоторых допингах резко уменьшились. и особенно кайфовые состояния стали приходить при занятии йогой, хотя занимаюсь ей уже не первый год, но так легко останавливать внутренний диалог и получать такое наслаждения от самых незатейливых асан еще не доводилось.
Дякую!
Первое дыхание.
Руки свело ТАК сильно, было ТАК больно, что всё внимание было приковано к ним и я уже думала, что ничего не получится. Но потом, несмотря на руки, которые не отпускало почти до конца сессии, сверху полился свет. Стало ОЧЕНЬ жарко и я, скрюченными руками стащила с себя свитер. Под собой увидела ярко светящийся шар Земли. В потоке этого света я полетела, но не вверх, как обычно, а вниз, в землю. Прошла через камни и воду, обняла шарик). Потом снова вверх, а там был Он! Снова! Я была настолько счастлива! Он помахал мне сверху и позвал к себе. Когда мы встретились, я сразу спросила – когда же мы встретимся наяву? Он сказал, что в течении пяти лет. На мой невысказанный вопрос ответил, что 2012 год я переживу, мы встретимся и поедем в Индию, может быть – даже останемся там жить. Сказал, что я буду видеть. А потом сказал – полетели на планету, на которой будем жить. И мы летели, взявшись за руки, сквозь космос и множество звёзд. Как выглядит планета – не помню, только там было очень хорошо. Я спросила – чему мы будем на ней учиться, а он ответил, что еще нужно на этой выучиться. Потом сказал, что уже надо назад, так как скоро будет команда заканчивать. Потом полёт обратно и танец в потоке света. Спускаясь в тело и смотря вниз, видела в районе подбородка-грудной клетки сиренево-голубо-малиновые трепещущие язычки. Уже внизу, когда дышать закончили, поток оставил в каждой руке по небольшому шарику, которые я и поспешила подарить). Только руки дрожали после этого неимоверно.
Второе дыхание.
На этот раз руки не свело вообще. И это меня так удивило, что на удивление ушло всё внимание, так что почти всё время дыхания я удивлялась). Правда, почти под конец, когда я сидела в позе лотоса, вдруг всё тело свело судорогой, и я распрямилась и поплыла по туннелю вниз головой. Было темно. Потом яркий свет, ощущение, что я прибыла туда, куда собиралась. Радость. Меня ждали. Меня любят. Чувствовалось это очень ярко. И я очень этому радовалась и всех любила. Поняла и радуюсь, что не ошиблась в выборе родителей и бесконечно благодарна им за то, что любили меня всегда. Потом почувствовала тонкую ниточку из пупка, которая вела к маме. Дальше ничего не было, кроме чувства безграничного покоя, безопасности, тепла и любви. Кажется, что я — маленькая лежала возле мамы, под боком.
Третье дыхание.
Сначала хотелось танцевать. Потом взялись с Олей за руки. Был сильнейший поток через руки. Сверху тоже. Было ОЧЕНЬ хорошо. Оля смеялась (как оказалось впоследствии – ей, оказывается, было очень смешно, осознавая себя ВЕЧНОСТЬЮ, держать за руку «другую вечность»), я смеялась тоже, но оттого, что было настолько хорошо, что хотелось смеяться, что я и делала. Мы вместе смеялись. Потом я парила в потоке и вокруг меня появилось множество глаз. И все они смотрели на меня. Дальше я перестаю себя ощущать и вижу своё тело всеми этими глазами со всех сторон (снизу, с боков, сверху). Со всех сторон к нему протягиваются светлые ниточки, становятся толще, превращаются в лучи, которые поглощают светом моё тело и оно исчезает. Его больше нет! Меня больше нет. Теперь всё – это я и я – это всё и все! Я – Земля, Солнце, Галактика, Космос, Вселенная, Бог! Дышу Жизнью. Стало понятно всё и сразу. Потом становлюсь несколько меньше, успела побывать в нескольких местах на Земле, переобнимать близких людей, родителей, друзей, ведущих, подышать и побыть всеми и каждым по отдельности человеком в зале, почувствовать их. Невообразимое ощущение! Дышать уже закончили, а тела моего всё ещё нету! Потом стал ощущаться сгусток энергии, затем стали появляться пальцы – у меня есть пальцы! ими так приятно двигать!, потом ноги, руки и всё тело постепенно вернулись. Недоверчиво ощупала руками живот, грудь, шею и лицо. Была ОЧЕНЬ рада, что они, такие замечательные, у меня есть! Стало совершенно ясно, что людьми быть очень занимательно и приятно). Ещё было понятно ЗАЧЕМ быть людьми, но это тут же забылось…
Четвёртое дыхание.
Всё время держались с Олей за руки. Видела, как рыжий кот с огромными глазищами идёт по забору ко мне. Кажется напуганным и злым. Я его начинаю гладить – глаза у него становятся нормальными, а сам он ласкается. Потом вообще ничего не видела. Только чувствовала, что мы с Олей лежим рядом и очень тесно в одном животе, нам очень хорошо. Между нами тёплый яркий шарик. (Оля рассказала потом, что видела как мы вдвоём там лежим и что я – её брат)).
Здравствуйте. Меня зовут Аня. Была уже не первый раз. Получилось поучавствовать только один день. В предыдущем опыте пережила очень многое, поэтому уже не знала чего ждать, просто расслабилась. Уже не было судорг рук. Сначало ничего не происходило, потом через некоторое время, начало наростать возбуждение очень большое,и все сильнее и сильнее, я была подумала, что идет к оргазму, но нет…неожиданно для себя я начала — рожать. Я не видела кто принимал роды, но я знала, что кто-то у моих ног помогает, мне казалось, что я развела ноги как при родах. И я начала тужиться, боли физической не было, но я понимала отчетливо, что я сильно напрягаюсь, что мне тяжело рожать и тужусь, я плакала и про себя говорила : «Ну давай, давай, еще..». И опять схватки, меня тянуло вперед при потугах. И хотя я вроде бы разумом понимала, что происходит, но не могла этого контролировать. Все силы были направлены помочь ребенку появится на свет. Не знаю сколько прошло времени, потом меня резко отпустило и такое в душе — всеее…)))И белый свет и благодать внутри, я подарила — жизнь.))))
Была уже расслабилась, но опять начало нарастать возбуждение. И снова роды, но я уже не плакала, я знала, как это происходит и что мне нужно делать и я уже сосредоточено рожала, как-будто я уже опытная в этом. И тужилась опять, и родила второй раз и с облегчением и благодарностью внутри я продолжала лежать до окончания сессии. Долго не могла открыть глаза, не понимала где я и кто я. Пыталась вспомнить, но паника внутри не давала этого сделать. Потом все же вспомнила и всеравно тяжело было посмотреть на мир. А когда посмотрела, чувство внутри, что я была только что в настоящей жизни своей, а теперь я в какой-то неизвестной мне жизни.
На второй сессии очень болели ноги, судорги немного и выкручивало их. И я злилась, не понимая почему так происходит. А потом решила прожить боль, но она не отпустила до самого окончания сессии. Было еще чувство, что я зверь, типа панда или медведь очень молодой..хотелось рычать и я помню, что на меня хотели напасть, а я рычу на кого-то и насторожено смотрю. Очень четкое чувство звериное было и что не руки у меня, а лапы…
После сессии поменялось внутреннее состояние, внутри благодать, счастье, я понимаю, что все то, к чему я стремилась раньше банально и бессмысленно. Что ценность в другом. Очень становится разширенным сознание, как-будто ты чувствуешь все, что происходит во Вселенной.
Спасибо, Диме, за то, что ты это делаешь для нас, это действительно помогает во многом понять свои проблемы, отпустить и начать жить полной и настоящей жизнью.)))
Описать словами свои переживания достаточно сложно, ведь то, что происходило с телом и, в первую очередь, с сознанием выходит за временно-пространственные рамки, а соответственно и за вербальные возможности. Постараюсь …
Все началось с неприятных телесных ощущений: начало сводить лицо и руки, но это продолжалось (как мне показалось) всего несколько минут. Затем я начала превращаться в дерево, в дуб. Я четко ощущала, как мои руки становятся ветвями, как мои легкие начинают фотосинтез, как я соединяюсь с воздухом, с небом, а затем и со всей Вселенной, с потоком света, который существует, существовал и будет существовать вне нас телесных, но в нас духовных… Почувствовала как этот свет становится небольшим шариком из которого начало формироваться тело, маленькое тело меня.
В следующее мгновение я начала плакать, мне не было грустно или больно…я, казалось, плакала от счастья, от радости соединения с Абсолютом…Плач перешел в смех… Это были лучшие эмоции в моей жизни — искрение, исходящие из сердца, а не от разума …
В понедельник, после семинара, когда пришло время идти на работу, я почувствовала все изменения… Проснувшись еще до будильника, с улыбкой на лице, я ощутила желание потанцевать, что я и сделала. Даже троллейбус был не таким как всегда… Закрыв глаза, его покачивание я приняла за покачивание лодки на морских волнах. Я люблю всех и все, хочу дарить радость всем людям. Стерлись границы между всеми.
Через несколько недель ко мне в метро подошла незнакомая девушка и сказала: “у Вас красивые сапоги”. На следующий день я ей их подарила и почувствовала, что когда бескорыстно отдаешь что-либо, к тебе что-то приходит, что-то чего нельзя описать словами, оно наполняет тебя светом и радостью… А еще я люблю обниматься и и при этом четко чувствую обмен энергией … так здорово :)
Цей семінар був моїм першим (тепер вже впевнена, не останнім) і зміни, що приніс за собою просто разючі, хоча поки не всі вдалось пояснити мовою розуму. Взагалі важко вдягнути в слова те, чим хочу поділитись, але це буде остання спроба) Прийшла без особливих очікувань, а отримала стільки,що навіть уявити собі не змогла б…Тіло абсолютно відділись від того, що звикла називати «собою», робило боляче, а «я» любила цю біль, любила все, що зі мною і в мені… Як на диво,дуже швидко навчилась правильно дихати, наче це не було набуванням нового знання, а лише пригадуванням. Все що бачила, відчувала, чула і зрозуміла допомогло прийняти «себе собою» і перестати пручатись… Зовсім новий погляд на людей, певні суспільні явища чи процеси..Прийшов спокій, разом з ним і терпіння, а воно ж таке потрібне) Для мене є дуже важливим, що цей досвід пережила разом з коханим. В нас дуже дивна, навіть трохи містична, історія знайомства і на початку стосунків мали багато дежавю, дивних збігів, снів і передчуттів, тому було цікаво чи враження від дихання будуть спорідненими. Оскільки цей досвід є особистісним, вирішили спочатку дихати в різних кутках залу, щоб не заважати одне одному, а от четверту сесію провели поряд тримаючись за руки. Хоча були далеко на перших трьох сесіях якимсь чином знала де він, як почувається, що робить. Це ні трохи не заважало ясно переживати «своє», не затьмарювало відчуттів. Про четверту сесію… Ми ніколи раніше не практикували тантру, воно само якось так вийшло :) І це було сильніше за будь-що… Взялись за руки ми вже роздихавшись і зовсім не контрольовано, наче тіло саме почало собою керувати, дозволивши мозку відпочити. Перший доторк обпік боляче як вогонь, але потім це стало таким приємним.. Хотілось скрутитись бубликом ), стати на голову, роздягнутись (правда не все вийшло)) Потім зовсім перестала відчувати тіло, лише «політ» і потоки Нашої енергії. Наприкінці дуже хотілось залізти «в нього»,штовхалась головою, але заважало його тіло). Весь цей процес супроводжувало абсолютне розуміння того, що « Він це Я, Я це Він і ми Одне». Більш – менш прийшла в себе вже на обговоренні. Одразу не чула і не розуміла чужих слів ніби розмовляли невідомою іноземною мовою, тіло тремтіло, наче кров в судинах вібрувала, було важко формулювати думки словами ,а ще важче їх озвучувати. Можна було б ще багато чого розказувати, але виразити пережиті відчуття не вдасться,як би не старалась. Цей досвід промив «скельця моїх окулярів», дозволивши ясніше бачити . Певно тепер рідше «спіткатимусь» чи «падатиму». Дякую!)
Пятая дыхательная сессия
Руки практически не сводило. Только ненадолго, как в прошлый раз, свело пальцы — средние и большие, потом достаточно быстро отпустило. Пару раз очнулась оттого, что не дышу. Потом была им, парила над землёй. Не помню дальше. Лежала. Мне кто-то сказал: «Ты теперь будешь ходить ровно» (столько раз, сколько я себя выпрямляла в тот день и на следующий не было никогда в моей жизни. Хожу, как палку проглотила, в согнутом состоянии сидеть неудобно, с подушкой спать невозможно, на кровати спать слишком мягко — подкладывала под спину валик из тонкого плотного одеяла, чтобы хоть немного комфортно было. Спина болит уже 2 дня с непривычки, но согнусь — еще хуже становится). Потом: «Тебе нужно себя лечить», дальше было яркое видение, что с каждым вдохом в тело наливается яркий свет, всё больше и больше, пока не заполнил практически всю меня, только серость была внизу живота и в районе лица (нос, горло). Видела, как постепенно вымывается серость сверху. Потом резко появился островок боли, размером с десятикопеечную монетку внизу живота, над лобком, из которого поднимался вверх серый дымок. Потом боль прошла. (На следующий день начались месячные, внеочередные, так как предыдущие закончились недели полторы назад, практически чёрной кровью). Серости, вроде, больше не было, по крайней мере — больше я её не ощущала. Потом на фоне общего ярко светящегося тела стали появляться шарики, которые были еще ярче, чем всё остальное. Самым большим был в солнечном сплетении. Он всё рос и рос, пульсируя, пока не стал примерно в размах рук, мне их просто разводило в стороны, а я пыталась привести их обратно к телу. Первый раз мне это почти удалось, шарик уплотнился, почти поместившись во мне, но потом снова стал увеличиваться, на этот раз еще больше, захватывая еще пару человек, лежащих вокруг меня. Я снова стала сводить руки, но ближе полуметра от груди не смогла. Ладони как приклеились к шару, к части, которая не поместилась во мне. Образовался отдельный шарик между руками, который не увеличивался, но наливался ещё больше светом, уплотнялся. Руки ни свести, ни развести, даже силой, я не могла. С шариком нужно было что-то делать. А я уже хотела сделать подарок человеку, который подарил своими усилиями мне этот прорыв в голове. Когда прозвучала фраза «можете переставать дышать, на этом основная часть закончена», перестать сразу дышать не смогла. Дышала, а шарик светился всё ярче, пока не стал почти физически ощутимо тяжёлым. Тогда я больше ждать не смогла, встала и пошла с завязанными глазами, держа его перед собой. Не знаю, куда я его «доставила», но главное — по адресу).
На сесії був третій раз, і з свого досвіду можу сказати — що між першою та третьою відчув значну різницю. Відчувався сильний прогрес.
Основні враження — єдність зі світом та усім оточуючим, та стрімкий політ угору. Ще після четвертої сесії було оніміння тіла — я його не відчував, і готовий був з нього вийти, але не вдалося. Візуальних картинок було менше, проте, було відчуття закоханості у весь світ.
Головні відчуття — це ті які були вже після сеансу дихання. Коли їхав у маршрутці додому було дивне відчуття людей. Вони не ділились на хороших та поганих, сприймались такими як є. Але відчувався примітивізм багатьох і було дуже прикро за це, дуже вражало. Ці відчуття були найсильніші, і їх важко виразити словами.
Енергія вирувала в мені потім днів ще десять, поки заспокоїлась.
Останній сеанс був найсильнішим з усіх на яких я був.
Раджу всім це спробувати.
Первая дыхательная сессия
Оля уже раз была, сказала, что мне обязательно нужно тоже это пережить. Я только за)
Руки свело ужасно, я их и не ощущала и болела ими одновременно, пальцы завернулись в немыслимый узел и это не отпускало большую часть сеанса. Ещё свело губы, достаточно сильно. Так, что еле получалось дышать как следует. Потом был космос, постоянно расширяющийся, множество звёзд, и их становилось всё больше и больше, каждый миг рождались новые звёзды, пространство росло, как выстраивается лестница под шагами идущего над пропастью. Потом как будто кто-то сказал «хватит». Я сижу в позе лотоса на огромном обрыве над морем, ничего не вижу кроме обрыва земли, немного каменистой, моря и глубоко голубого неба до горизонта. Вроде, я мужчина (? не помню точно?). Раскачиваюсь. Потом мне как будто дают заглянуть за грань, показывают то, что под землёй. Я наклоняюсь к земле, и вижу картину, которая мне очень напомнила, впоследствии, детский сон, где я спускаюсь под землю, или в подвал и, стоя на балке, вижу христианско-средневековую картинку ада — котлы, стонущие и плачущие люди. Мне настолько жаль их, мне настолько грустно и плохо становится от всего, что вижу, что я начинаю плакать. Потом я поднимаю голову, не по своей воле, и вижу свет. Очень яркий, очень тёплый, слепящий и ласковый одновременно — смотреть на него совсем не больно. Я медленно поднимаюсь в потоке этого света, который вначале не сильно широкий, а потом становится всё шире и я помещаюсь в нём уже не в сидячем положении. А в горизонтальном, раскинув руки-ноги в стороны. Чем выше, тем явственнее становится ощущение полного счастья, какой-то вселенской любви, радости… нет — РАДОСТИ, СЧАСТЬЯ и ЛЮБВИ. Появляется желание там раствориться навсегда больше не вернуться туда, откуда я пришла. Тело постепенно наливается таким же светом, пока о нем не остаётся напоминать только не сильно отграничивающая от окружающего света оболочка. Я смеюсь. Смеюсь над собой, что раньше не понимала, не видела, не знала, не чувствовала такой простой и всеобъемлющей радости, не чувствовала, что я частичка этого света. Смеюсь, но слёзы катятся, как укор моей беспросветной глупости — как я раньше этого могла не замечать?.. Потом я встретила его. Существо, отграниченное от окружающего света такой же, еле заметной оболочкой. Такого ощущения родства, любви. Любви из ниоткуда и ни за что, а просто так, бесконечной, естественной, как мир. Мы обнялись. Даже не знаю, это не совсем обнялись — это больше было похоже на растворение. Слов, которые опишут все эти переживания не нахожу. Просто это было замечательнее всех, когда бы то ни было позитивных ощущений, круче секса, прыжка с парашютом, полёта на самолёте, прыжке в воду и лежании на морской глади. Это было всё вместе и одновременно гораздо больше этого. Потом прозвучала команда «возвращаться в реальность». Это был самый ужасный момент. Я поняла, что сейчас всё закончится. И мне нужно, необходимо найти этого человека в реальности. Спросила как мы узнаем друг-друга. Он показал в районе солнечного сплетения спираль, которая идёт по часовой стрелке, а я — сваргу, подумала, что никогда её не сниму. Расставание. Я снова плачу. Я просто не представляю, как я раньше жила и не чувствовала этого. Плачу от осознания, как пусто будет без него. Уже многие проснулись. Постепенно, помимо воли, опускаюсь обратно. Специально раскрываю глаза, боюсь, что наступят на голову — так кто-то спешит пройти. Мне плохо. Не только морально, но и физически — дрожат и болят руки, тремор по всему телу. Самое хорошее, что со мной осталось — знание, что всё это есть, что есть на земле человек, частью которого я являюсь. И что есть СВЕТ.
Дима спасибо тебе за этот прекрасный семинар, в данный момент я проделываю много практик(на разных фестивалях и семинарах) и эта одна из самых эффективных, она(в совокупности с другими практиками) изменила, а если точнее дала сильный толчёк к изменению восприятия мира как мне кажется в лучшую(но на данный момент мне почему то кажется что нет лучше и хуже есть по другому…) сторону.
Сам семинар прошёл для меня как какой то спонтанный праздник, очень порадовала организация, практически не было свободного времени всё время было занято или практиками или новыми осознаниями после них.
Я был один из тех кто взялся за руки и могу сказать что это был сильнейший опыт, чувство чистой, безусловной любви просто распирало меня и мне очень хотелось поделится им, и самое интересно что это чувство живёт во мне до сих пор хоть и не в таком ярком виде, но оно есть и с ним появилось понимания к тем людям к которым его раньше небыло. Спасибо!!!!
П.С яблоки с мёдом это бомба!
Согласен с Димой насчет нового уровня сознания тех, кто приходит уже второй раз. На этот раз я уже совсем по-другому всё воспринимал. Я уже не ждал каких-то определенных переживаний, а просто отдавался желанием. Если есть желание проговаривать какие-то слова, я их проговаривал, если есть желание ритмично раскачивать тело под музыку, я так и делал. Просто делая то, что взбредет в голову я почувствовал некое облегчение, выбросил накопившиеся внутри эмоции и переживания.
После третьей сессии меня очень удивило то, что я смог настроится на прием окружающей меня энергии. Я закончил дышать, пришел в себя, сел, открыл глаза и понял что ещё не готов вставать. Все немного мерцало, как старый монитор после включения, картинка по углам немного вибрирует. Тогда понял что надо ещё немного посидеть, закрыл глаза и расслабился. Через мгновение начали вибрировать ноги, не просто отекать и неметь, как обычно, а именно вибрировать, оно похоже на онемение, но немного другое.
После 2-3 минут ноги до колен резко перестали вибрировать и просто исчезли. Их словно не было, меня это не испугало, так как слышал что некоторые иногда все тело не чувствуют. Тем более я получил необычное ощущение легкости, слияния с окружающим миром. Мне захотелось чтобы это распространилось на всё тело, но вдруг, несколько мгновений и мои ноги опять появились, я начал их четко чувствовать и через пару секунд я уже мог стоять и нормально идти.
Это наиболее яркий для меня момент так как мне в принципе тяжело отключить внутреннего комментатора и выйти за пределы разума, уже два курса я пытаюсь это сделать и у меня никак не получается. Поэтому подобное переживание очень удивило меня. Хотя то, что происходило с некоторыми другими участниками семинара не сравнится с моими простыми переживаниями :) думаю они расскажут об этом более подробно также оставив комментарий.
Ріка і в ній політ стрімкий, швидкий, високо, чи низько не важливо, просто політ. Нема ні простору, ні часу, немає тіла і найголовніше думок. Насправді розум не замовк зовсім. Він говорив мені інколи щось типу не «товчися так сильно – довкола тебе люди», «не роздягайся – замерзнеш», «обережно колонка»… але його тон був настільки мирним, що мене це навіть здивувало. Розум змирився з тим, що роблю і нарешті перестав перешкоджати… Саме в цей момент абсолютно усвідомила себе як єство світу цього, як творіння іншого світу за межею реальності і як сам світ у всіх його вимірах, розмірах, просторах, якщо так можна казати. Важко про це говорити, я навіть не до кінця вірю в те що було зі мною там, досі вивчаю себе нову, бо вибір не великий, себе до семінару пригадати важко. Важко пригадати звички, настрої, навіть деякі вміння. Цього разу на першій сесії я вибила з себе всі болі, блоки, комплекси, все гірке і щасливе, все… я вибила з себе себе. Це було важко, навіть боляче, фізично боляче. Тіло звивалося, руки товкли об підлогу кулаками, боліли коліна. Але це скоро стало не важливим… Скоро все стало не важливим. Політ, потік, світ, я познайомилась з іншою собою… такою світлою, красивою, а вона познайомилась з собою мною, ми вивчали одна одну… вона розглядала мене з таким ж захопленням як я її. А коли довелось прокидатись і я відкрила очі,то зрозуміла, що не зовсім освоїлась в тілі, не знаю як говорити, думати, розглядала руку як абсолютно нову і незнайому деталь.. я повернулась порожньою… і наповненою водночас. Я повернулась щасливою і переляканою, бо говорити було не просто важко, а неможливо. Слова не формувались в голові… їх взагалі не було. Тепер я знаю ким була, знаю ким є. Зараз спостерігаю за тим як нова Вікторія адаптується в цей світ, вивчаю його… і найголовніше усміхаюсь йому з любов*ю, яким би він гірким і паскудним боком не повертався. А насправді про це не треба говорити, щоб зрозуміти що це… потрібно спробувати. Смак власного польоту набагато приємніший ніж смак чужих розповідей.
P.S. пардон за помилки в тексті… писати мені також довелось вчитись заново.
“Лучше есть пирог, чем рассуждать о нем.”
Такой эпиграф на мой взгляд очень точно передает то, что происходит во время и после дыхательных практик. Вместо того, чтоб рассуждать об Истине, Боге, Рождении и Смерти, каждому предоставляется удивительная возможность пережить это, прочувствовать каждой клеточкой своего тела, вспышкой эмоции, волной разума.
Очень тяжело облачить в словесную форму те глубинные переживания, которыми сопровождаются погружения. Это моменты истины, когда встречаешься с самим собой, с божественным началом в себе, находишься в единстве и гармонии, осознаешь в себе творца собственной вселенной, ощущаешь себя светом и тьмой, и тем, кто их порождает, переживаешь собственное рождение и смерть как момент перехода на новый уровень. А еще появляется не знание, но понимание многих процессов, и не нужны ответы, поскольку исчезают вопросы. И это лишь то, что осознается, оставшаяся, многим большая, часть остается на уровне тончайших ощущений потоков энергии…и это то, что вне слов…
Привет, Дима!
Я присутствовал на этом семинаре, и сегодня (уже вчера), через 5 дней после его окончания начались первые изменения. Как ты и говорил, через 1-2 недели мир начнет меняться, отношение к миру, мировоззрение, все будет плавно переходить из одного состояние в другое.
Сегодня я это четко почувствовал, я иначе стал относится к людям, как и близким так и к знакомым. Ушли некоторые бессмысленные страхи и комплексы. Я стал более уверенным в себе, мой мир в очередной раз перевернулся вверх тормашками :) что не может не радовать.
В общем, я очень благодарен тебе за то, что ты есть и приехал к нам во Львов. Я с нетерпением жду повторного семинара в сентябре, в этот раз со мной будет мой лучший друг, сарафанное радио работает :)
И вообще жизнь удивительная штука, в один день всё может так круто измениться…
З.Ы. Еще раз большое спасибо за то время которое ты нам уделил, за профессионализм и, конечно же, за позитивный отзыв о нашей группе, я рад что тебе было с нами интересно так же как и нам с тобой :)
Самое яркое, что осталось.
Поток впечатлений чего-то вроде прошлых жизней. Здесь очень много всякого разного необычного опыта, и меня ели, и я кого-то убивал и ел, и насильником был, и жертвой, и животным, и камнем, задыхался в нечистотах, и тонул, и был нечистотами… Честно говоря, после такого вопрос вегетарианства волнует меня намного меньше…
Второе, что интересно в этом потоке — скорость. Только всплывала тема, какое-то переживание, как сразу разворачивалась шаг за шагом вся цепочка ассоциаций, ситуаций, персонажей, как-то похожих, пока все не уходило.
В другой сессии было интересно ясно видеть, как и почему происходят изменения во время сессии. Я форсирую дыхание — и этим как бы интенсивно заявляю “я живу”, ведь дыхание и есть жизнь, вдох и выдох. Одновременно присутствует какой-то запрет, против того, чтобы я жил — в определенных аспектах жизни. Дышать становится очень тяжело, запрет-то мешает… Или сил нет, или больно… Но я ведь продолжаю форсировать дыхание, и жизнь тоже навязчиво присутствует… Удерживаю то и другое — и сползаю в прошлое, в ситуацию, где запрет только начался, точнее, еще даже не начался…
И тогда я свободно дышу, свободно дышу — ведь там — можно! Иногда это оказывается детство, где я, например, могу радоваться жизни, не отягощенный обязанностями. Иногда это оказывается внутриматочный период… Иногда прошлые жизни… Иногда вообще астральные космические переживания… Но суть та же — это время, где ЭТО еще можно было… Часто у меня была регрессия в сексуальные движения — когда родители занимались сексом, у них не было многих заморочек насчет меня… Можно было просто ЖИТЬ и радоваться:)
В общем, в регрессии, оказывается, можно жить… И дышать становится легко и свободно… И потом я некоторое время дышу там — и набираюсь сил… Запоминаю… И возвращаюсь туда где запрет… Но с этими силами как-то его растворяю…
Когда об этом думаю, забавно, что иногда смыслом сессии считают экзотические или экстазные переживания… А это просто регрессия, чтобы набраться сил и разрешить что-то в своей жизни…
Иногда вопрос решается и без регрессии, конечно, — как слияние каких-то противоположностей.
Еще важным было сильное переживание своего “Я”, перед возвращением в тело. Интересно было само ощущение “Я”. И интересно, что не хотелось возвращаться в существующую личность… Нравились другие, и казалось, что их можно примерять, как костюмы… Но вернуться в тело с другой личностью было почти невозможно…
Сколько-то дней после сессии сохранялась память об этом “Я”, и способность видеть его в других, по желанию.
Оно сильно отличается от набора привычных поведений, которое выглядит, как человек.
После семинара…
Несколько дней, неделю подкатывали немного “текучие” состояния. Скорее, как потоки энергий, чем заземление. Иногда ощутимо “подклинивало”. Возникали жизненные ситуации, когда я застреваю в каком-то шаблоне поведения и колбашусь в нем некоторое время, не могу выйти. Правда, потом все же выскакиваю, и сразу хорошо вижу со стороны. Ясно понимаю, что это за шаблон…
Отметить изменения сложно, но они есть. По ощущениям — свободнее, спокойнее, больше гибкости, больше чувств. Выстраиваю свою целостную личность, начиная от начала:)
Работаю с собой разными методами. Как писал, неделя воспринимается, как несколько месяцев.
Несколько сессий были тяжелыми, мало что понятно, мало получалось… Сложно их вспоминать… Трудно признать, что они были полезными, хотя полагаю, это так… Но как-то обидно, что столько боли, непонятно за что…
Много еще мелькает, но думаю, достаточно для этого письма.
Спасибо за тренинг.
Во-первых, хочу в который раз поблагодарить тебя за всё, что ты делаешь и сделал лично для меня! Я помню тот момент, когда ты первый раз вышел на фестивале в Круг и сказал несколько слов о загадочном эффекте дыхания… как почему-то все остальные мастер-классы стали несущественны и возникла тихая уверенность, что надо идти к тебе!!…
Относительно семинара 5-6.06.10.
Сложно словами описать все чувства, эмоции и переживания, испытанные за 2 дня!!! Полностью ушли судороги, зажатости… На четвертой сессии мне хотелось иметь лёгкие в несколько раз больше моих, так как хотелось дышать всё быстрее и глубже, хотя раньше я бы никогда не поверил, что ТАК интенсивно дышать можно более нескольких минут! Конечно, самые сильные эмоции и переживания были во время первых трёх сессий на фестивале!! На 1-й из них было очень страшно от отсутствия контроля над телом, немыслимого уровня осознанности и от прикосновения к бесконечности… Пришло переосмысление важности “насущных” забот… На 2-й день я “долетел” где-то до половины пути между Землёй и Богом, если так можно сказать!! А на 3-й день я прожил рождение (довольно лёгкое и быстрое), “общение” с Богом и с теми, кто находится “там”, а также безумные полёты и прекрасное ощущение Свободы… возвращаться не хотелось, но я ЗНАЛ, что ТАК надо и главное для меня — ЗАЧЕМ!!!
На сессиях 5-6-го июня всё уже было более спокойнее, осознаннее… Хотелось пережить вновь эти потрясающие переживания Полёта, Вечности, Бесконечности и Свободы!!! И самые сильные ощущения были после 3-й сессии. Возможно, я ожидал слишком многого, но мне хотелось громче и интенсивнее музыку, больше энергии и силы потока… Четвёртое погружение было самое мягкое и самое осознанное! После него пришло спокойствие и та гармония, к которой было изначальное стремление! А ещё благодаря некоторым людям, которые меня раздражали своими, как мне казалось, глупыми и примитивными рассказами и своей гордыней, я лучше смог увидеть нечто подобное в себе, принять это и отпустить, за что им отдельное спасибо!!
Меня очень впечатлили техники “роздышки”!!! + никогда бы тоже не поверил, что могу задерживать дыхание на более, чем 2 минуты!
Первые несколько дней после семинара было немного грустно! Но грусть эта была хорошая и позитивная, созидательная даже!!! Я чувствовал, что являюсь именно тем, кем я есть на самом деле!! И быть собой — это здорово и прекрасно! Не просто понимать, что таким надо быть, а именно БЫТЬ!!! С течением времени я чувствую, что какие-то моменты возвращаются от воздействия с “реальным” окружающим! Но сейчас я уже точно знаю, кто я и зачем я Здесь!!! А ещё вот уже 2 недели, как не употребляю совсем алкоголь (даже пиво) и мясо (даже куриное)… Не из-за принципов или озарения какого-то… просто не хочу… или не могу… Не буду загадывать на будущее, но я чувствую, что семинар помог мне подкорректировать направление Моего Пути!!! И помогает мне идти по Нему!!!
Спасибо тебе, Yoddha, и всем, кто имел отношение к проведению семинара! С удовольствием посещу его ещё не один раз.
Огромное спасибо за проведенный семинар.
Первый опыт я получила на в Пуще 10 мая. Было непонятно,много людей и страшно.
В Киеве совершенно по другому все воспринималось.
Полет, радость, свобода!
За прошедшие 10 дней, появилось чувство полноты жизни, еду в метро и сама себе улыбаюсь. Странно видеть хмурые лица. Острее чувствуешь краски, жизнь как таковую в этот конкретный момент. Ощущения такие как в детстве, когда все интересно, все хочется и как ни странно все успеваешь. Люблю людей, люблю себя, просто
ЛЮБЛЮ!!
… вначале было стремно, когда отваливаюся очередные привязки, ошметки личности стекают по стенкам сознания… и пустота… а сейчас она заполнилась энергией — стоит только сделать вдох с концетрацией — и уносит… )))