Похорон воїна, епізод другий

Смерть є згасання світла лампи в променях світанку, а не згасання сонця

У серпні відбулася вже друга за рахунком практика Похорон воїна, місце проведення було обрано тим самим - острів посеред Дніпра. Цього разу кількість охочих була набагато більшою, тож до практики допускали тільки тих людей, хто вже мав досвід проходження через дихальний семінар, що давало мені відчуття впевненості, що ніхто не почне дивуватися через страх смерті, бо мається на увазі, що його вже було якоюсь мірою опрацьовано під час дихальних семінарів.

Також, прислухавшись до прохань тих, хто дихає, які хотіли поглибити своє дихальне занурення, і яким не вистачало часу на звичайних сесіях, вирішив провести сесії, де активна фаза дихання триває 1.5-2 години.

Часто люди запитують, звідки в мене взялася ідея проводити подібні семінари. Почалося це ще в далекому дитинстві - з 10 років мені доводилося регулярно грати в духовому оркестрі, у 12 років я вже був допущений до участі в грі в похоронній процесії, тож тема поховання людей під музику, здійснюючи акт колективної пранаями, мені близька як нікому, ще з раннього періоду становлення особистості.

Уже в більш дорослому віці я отримав величезне задоволення, лазячи без страховки підземними печерами недалеко від Кам'янця-Подільського, де був один вузький лаз, у який не пролазило моє тіло. У підсумку я попросив інших учасників групи залишити мене в печері, забравши всі джерела світла, і забрати мене на зворотному шляху. Ці 15 хвилин тиші й самотності здалися мені чимось неймовірним і хвилюючим, проявивши ідею повторити щось подібне в могилі, як це робила пітерська група, репортаж про яку показували по телевізору багато років тому.

Остаточним цвяхом в труну сумнівів виявився досвід участі в тридобовому темному ретриті. Практика полягає в максимальній сенсорній депривації на тривалий час, коли через нестачу зовнішніх подразників, мозок переходить у незвичний режим роботи, і різні частини особистості стикаються між собою в жорсткому протистоянні або екстазі :) Відсутність картинки забезпечували забиванням усіх вікон у приміщенні, аудіальний фон ліквідували за допомогою беруш і авіаційних навушників, що давало змогу провести всі три доби в повному єднанні із собою коханим. У той час я ще не вмів зупиняти внутрішній діалог, тож годин через 8 земного часу виникло відчуття, що вже закінчується третій день. Це тривало довго, дуже довго! Звукові та візуальні галюцинації були настільки явними, що за потужністю перебивали ту буденну реальність, до якої я звик. Це було дуже жорстко, тож щось подібне найближчим часом я повторювати не маю наміру.

Поєднавши у свідомості всі перераховані вище переживання, ідея закопати спочатку себе, а потім і інших людей, була досить успішно реалізована. І якщо на практику 2010 року приїхало 45 осіб, то 2011-го - уже 60, але вже пройшовши відсів через дихальні семінари; люди, які вже вміють дихати вільно без втрати енергії, можуть дихати і 2, і 3 години, водночас не втомлюючись, дедалі більше відриваючись від звичної реальності. Досвід цього року показав, що люди, які ефективно дихають на сесії на острові, після цього в могилі мають потужний трансформувальний досвід, ті, хто провалюються та вимикаються під час дихання - просто засинають під землею, а ті, хто ще не опрацював страхи й не пройшов другу матрицю - починають задихатися. Причому на подив тих, хто задихається - повітря в лісі після покидання могили майже не відрізняється від того, що було всередині, бо відчуття нестачі кисню є наслідком паніки, а не проблем із киснем.

Закопувалися у 2 етапи - пів групи в одну ніч, пів групи - в іншу. Першої ночі третина учасників не долежала до ранку й евакуювалася з могил, мабуть, далося взнаки те, що це в цей момент проходила найпотужніша магнітна буря за останні кілька років. Друга група вся досиділа до ранку. Спостереження за обличчями тих людей, хто не долежав до ранку - те ще задоволення )

Самому ж мені вдалося поспати цілих 5 годин за три доби, вдень розважаючи народ диханням та іншими практиками, займаючись матеріально-технічним забезпеченням фестивалю, а вночі сторожачи могили впритул до колонок, які рубають жорсткий барабанний трансовий ритм.

Наступного року, напевно, доведеться шукати ще один острів, бо на цьому галявина порита остаточно. І будуть над вами шуміти берізки...