Похорон воїна, епізод другий

Смерть є згасання світла лампи в променях світанку, а не згасання сонця

У серпні відбулася вже друга за рахунком практика Похорон воїна, місце проведення було обрано тим самим - острів посеред Дніпра. Цього разу кількість охочих була набагато більшою, так що до практики допускалися лише ті люди, хто вже мав досвід проходження через дихальний семінар, що давало мені відчуття впевненості, що ніхто не почне дивуватись через страх смерті, бо мається на увазі, що він уже був певною мірою опрацьований під час дихальних семінарів.

Також, прислухавшись до прохань тих дихаючих, які хотіли поглибити своє дихальне занурення, і яким не вистачало часу у звичайних сесіях, вирішив провести сесії, де активна фаза дихання триває 1.5-2 години.

Часто люди запитують, звідки в мене взялася ідея проводити такі семінари. Почалося це ще в далекому дитинстві — з 10 років мені доводилося регулярно грати в духовому оркестрі, у 12 років я вже був допущений до участі у грі в похоронній процесії, тож тема поховання людей під музику, здійснюючи акт колективної пранаями, мені близька як нікому ще з раннього періоду становлення особистості.

Вже в більш дорослому віці я отримав величезне задоволення, лазячи без страховки по підземних печерах неподалік Кам'янця-Подільського, де був один вузький лаз, в який не пролазило моє тіло. У результаті я попросив інших учасників групи залишити мене в печері, забравши всі джерела світла, і забрати мене на зворотному шляху. Ці 15 хвилин тиші та самотності здалися мені чимось неймовірним і хвилюючим, виявивши ідею повторити щось подібне в могилі, як це робила пітерська група, репортаж про яку показували по телевізору багато років тому.

Остаточним цвяхом у труну сумнівів виявився досвід участі у тридобовому темному ретриті. Практика полягає в максимальній сенсорній депривації на тривалий час, коли через нестачу зовнішніх подразників мозок переходить у незвичний режим роботи, і різні частини особистості стикаються між собою в жорсткому протистоянні або екстазі :) Відсутність картинки забезпечувалося забиванням всіх вікон у приміщенні, аудіальний фон за допомогою беруш та авіаційних навушників, що дозволяло провести всі три доби з повним єднанням із собою коханим. У той час я ще не вмів зупиняти внутрішній діалог, так що через 8 годин земного часу виникло відчуття, що вже закінчується третій день. Це тривало довго, дуже довго! Звукові та візуальні галюцинації були настільки явними, що за потужністю перебивали ту звичайну реальність, до якої звик. Це було дуже жорстко, так що щось подібне найближчим часом я повторювати не маю наміру.

Поєднавши у свідомості всі перераховані вище переживання, ідея закопати спочатку себе, а потім і інших людей, була досить успішно реалізована. І якщо на практику 2010 року приїхало 45 осіб, то 2011 – вже 60, але вже пройшовши відсів через дихальні семінари; люди, що вже вміють дихати вільно без втрати енергії, можуть дихати і 2 і 3 години, при цьому не втомлюючись, дедалі більше відриваючись від звичної реальності. Досвід цього року показав, що люди, які ефективно дихають сесії на острові, після цього в могилі мають потужний трансформуючий досвід, ті, хто провалюються і вимикаються під час дихання – просто засинають під землею, а ті, хто ще не пропрацював страхи і не пройшов другу матрицю – починають задихатися. Причому на подив тих, хто задихається – повітря в лісі після залишення могили майже не відрізняється від того, яке було всередині, бо відчуття нестачі кисню є наслідком паніки, а не проблем із киснем.

Закопувалися в два етапи – півгрупи в одну ніч, півгрупи – в іншу. У першу ніч третина учасників не долежала до ранку і евакуювалася з могил, мабуть позначилося те, що це в цей момент проходила найпотужніша магнітна буря за останні кілька років. Друга група вся досиділа до ранку. Спостереження за особами тих людей, хто не долежав до ранку – то ще задоволення)

Самому мені вдалося поспати цілих 5 годин за три доби, вдень розважаючи народ диханням та іншими практиками, займаючись матеріально-технічним забезпеченням фестивалю, а вночі сторожа могили впритул до колонок, що рубають жорсткий барабанний трансовий ритм.

Наступного року, мабуть, доведеться шукати ще один острів, бо на цьому поляна остаточно порита. І над вами шумітимуть берізки…